Луганщина! Рідний край, золота, чарівна сторона, земля, уквітчана рястом, зелом закосичена… Скільки ніжних, ласкавих імен та епітетів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися!
З давніх – давен линула по світу слава про Луганщину, про її щирий і працьовитий народ, про її лани широкополі, зелені гаї, тихі ріки й озера…
Моя Луганщина! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших. Оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси й доли, високі блакитні небеса!
Луганщина – дорога моєму серцю земля, на якій я народився і зростаю під теплими, рясними дощами і зливами, під ласкавим сонцем, під буйними і лагідними вітрами.
Кожна людина свято береже в своїй пам’яті все, що супроводить її з дитинства: і рідний дім, і батьківський поріг, і своє місто чи село, й любі серцю стежки та дороги, сходжені в дитинстві.
Рідний край! Хоч би куди я не помандрував, де б не був, завжди зберігаю найтепліші почуття до нього. Рясна вишня, запашна липа, крислата яблуня дорожчі мені від пишних заморських пальм.
Про гаряче почуття любові до свого краю дуже схвильовано писав В. Сосюра, дитинство якого минуло на Луганщині:
З тобою він у снах і наяву з тобою,
ти разом з ним ростеш і змінюєшся з ним,
милуєшся його нетлінною красою,
бо він – твоє життя, твоя любов, твій дім.
Любити свій рідний край – це не тільки пишатися його славним минулим, а й добре знати, як зараз живе твоя сторона, чим вона славиться і що переживає.
Луганщина! Навіть той, хто ніколи не був тут, добре знає, що це край працьовитих людей – шахтарів, металургів, хіміків…Дорогоцінним скарбом нашого краю є його корисні копалини, й зокрема кам’яне вугілля.
Раніше наш край був заселений тільки кочовими племенами. Гуни та готи, скіфи та сармати, печеніги та половці, болгари та угорці – всі вони пройшли через нашу землю. Степова зона Луганщини була своєрідним «коридором» під час «Великого переселення народів». Саме тут проліг кордон між слов’янськими племенами і кочівниками.
Поступово , із степового, заселеного тільки кочівниками, наш край став швидко перетворюватися в індустріально – промисловий район.
В той же час Луганщина відома як багатюща хліборобська сторона. Ідеш влітку її шляхами – дорогами і бачиш безмежні лани озимої пшениці, соняшників, кукурудзи…Луганська земля мальовнича та багата родючими полями і своїми надрами, де мільярди років тому відклалася могутня енергія сонця.
Місто Луганськ розташоване на двох горбах, відокремлених один від одного невеличкою річкою Лугань. До 2014 року Луганськ був обласним центром Луганщини. Це було гарне місто з чудовими житловими кварталами, вузами, технікумами, широким й зеленими бульварами.
На північний захід від Луганська над річкою Сіверський Дінець розкинулось місто Лисичанськ.
За юності відомого поета Володимира Сосюри це був звичайний робітничий висилок, і називався він просто – Лисиче:
Лисиче над Дінцем… Де висне дим заводу,
Музика у садку та потяг в сім годин…
Вас не забуть мені, як рідну Третю роту…
Про вас мої пісні під сивий біг хвилин…
Не те зараз Лисиче. Нині – це велике сучасне місто на Дінці. Колись з багатьма заводами й фабриками…
Місто Сєверодонецьк – сучасне велике місто. Осередок культурного життя нашої області. Зараз це обласний центр Луганщини.
На всю Україну славиться своїми багатими надрами та родючими полями Луганщина. Та найбільший її скарб – люди. Вони успадкували від своїх предків любов до праці, щедрість і доброту, гумор і співучість.
До всього цього долучилися ще нові якості: патріотизм, гаряча любов до України, самовідданість у побудові незалежної європейської держави.
Відома Луганщина і своїми літературними іменами, які прославились на весь світ: Іван Світличний, Василь Голобородько, Іван Низовий, Борис Грінченко, Христя Алчевська, Володимир Сосюра…
Як хороше пройтися тобою, земле моя, особливо влітку, коли поля стиха видзвонюють струнами стеблин , коли жайворонок грає в блакиті на скрипці. А соняшники під подихом вітру б’ють у литаври.
Зупинишся, зачарований степовим оркестром і стати посеред буйного привілля. Душа моя настроєна на мажорний ніжний лад, а в глибині серця зріє бентежна пісня. Важкі часи настали для мого рідного краю. Ворожі снаряди знищують чарівну землю Луганщини. Але мій край не раз переживав злети й падіння, зростання й спустошення…
Вірю, що і на цей раз Луганщина вистоїть, переможе ворога. Бо наша земля – найкраща, наймудріша.
Рідна земле – вічна радість серця!
Все життя до тебе буду йти,
Тільки б воду не розлить з відерця
І до твого саду донести.
Ростислав СОЛДАТКО,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Луганська область