Думаю, що чи не всі дітьми збували час у бабусі за містом. Це були чудові літні днини, проведені на дереві з шовковицею, поки старші варять щойно зірвану молоду картоплю.
В 10 років краще за такий відпочинок міг бути тільки парк атракціонів. Кожні 2 літа разом з братом та сестрою ми здійснювали візити до прабабусі.
Коли мені було 11, то крутіше за сільський руферінг і не придумаєш. На чолі з місцевими підлітками моя Дрім Тім облазила чи не всі будівлі: тут тобі і забута всіма ферма, і колись популярний сільський клуб, та звичайна зупинка. Тоді не хвилювала відсутність магазину, вуличний душ та туалет. Дитячі серця раділи повній свободі дій, нескінченній кількості кавунів та дикої суниці.
В 2019 році член нашої банди був у таборі, тож ми з сестрою гостювали вдвох. Вже на той час почала відчувати дискомфорт через неможливість мити голову за «графіком», дивитися відео на ютуб та підтримувати зв’язок із друзями. Прати речі ресурсів немає, тож треба бути максимально акуратними, але як, якщо ми в селі – катаємося по траві, витираємо дахи шортами та кидаємося аличею. Але, незважаючи на такі незручності, час було проведено чудово, навіть веселіше за минулий візит. Так, покинуті приміщення були знайомими, проте ці знання не відібрали адреналіну від небезпеки бути спійманими бабусями. Окрім руфингу, здійснювали походи до джерела з кристально чистою водою за 5 кілометрів від села, а також відвідали сусіднє село, аби купити морозива. Звичайно про всі ці екскурсії не знали бабусі, і це надавало почуття таємності, ніби знаходишся на секретній місії.
Цього року ми повернулися до покинутого усіма села. Слід зазначити, що за час нашої відсутності кількість жителів зменшилася, магазинчика немає, а у прабабусі висох колодязь. Це не хвилювало б так сильно, аби підлітки, з якими ми проводили час позаминулого літа, не переїхали до іншого села. Через нудьгу та відсутність спілкування із зовнішнім світом всі недоліки відпочинку поза цивілізації ставали більш виразними. Тільки питання гігієни наводить на мене жах і досі. Розкажу чому: питну воду можна було набрати тільки зі сусідської свердловини, що на протилежній стороні села, а от воду для всіх інших задач добути складніше, адже у багатьох мешканців вона також закінчилася. Кажуть, що це через видобування сланцевого газу на Харківщині. Так от, коли підіймаєш відро, то половина – мул, як ви розумієте, це все ускладнює. До чого це я, ти ніби приймаєш душ, але відчуття свіжості не отримаєш –на тобі лише пісок, а не аромат орхідей. Не скажу, що якби ми проводили час не у бабусі на подвір’ї, а десь за селом із веселою компанією, то недоліки зникли б, але точно це не так впадало в очі.
Впевнена, аби я була меншою, мене б не хвилювало те, що немає чим вмитися, або погане покриття мобільного зв’язку. Все ж, з кожним роком ми стаємо більш соціалізованими, починаємо залежати від соцмереж та друзів; усвідомлюємо важливість гігієни та комфортних умов. Всі в дитинстві хотіли скоріше подорослішати, але ось ще один недолік бути дорослим – ми втрачаємо дитячу безтурботність. Я має на увазі, що ти зациклюєшся на неприємних дрібничках і не думаєш, як круто їсти досхочу молодих яблук, свіжих помідорчиків, пити натуральне молоко та багато-пребагато іншого. Дорослішайте повільніше!
Софія ОНОПЧЕНКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”