Привіт! Як справи? Пробач, дурне питання. Адже ти з майбутнього не зможеш відповісти. Тобто, зараз я з минулого можу тобі (чи собі?) писати й через п’ять чи десять років зможу читати, забувши що там писала, а ти з майбутнього не зможеш сказати мені щось в минулому.
Пробач, забагато слів. Просто… я не знаю, що тобі написати.
Почнемо спочатку.
Привіт! Як спр… Ой!
Привіт! Я сподіваюся в тебе все добре. Твої мрії збулися, або ти й досі до них наполегливо йдеш. У будь – якому випадку, я думаю ти робиш все правильно. Або, хоча б, намагаєшся.
Пишучи цей лист, мені хочеться тобі щось розповісти й порекомендувати. Розповісти я тобі нічого не можу, бо ти все про мене знаєш, а рекомендації… це ти мені повинна щось рекомендувати. Тобто, як я вже згадувала, ти не можеш зі мною зв’язатися… Я маю на увазі, що ти старша й повинна бути мудрішою від мене (теперішньої мене). Виходить так.
Я не знаю, що зараз (у тебе в майбутньому) відбувається. Можливо, все добре і ти щаслива, а може тобі боляче й цей лист є останньою можливістю відчути себе живою. Як безглуздо це все звучить. Проте, як би там не було, просто знай: я з тобою. Знову немає сенсу, бо ми з тобою одна й та сама людина. Але я хочу, щоб в цьому листі ти знайшла підтримку. Я завжди буду поруч й допомагатиму в усьому.
Зараз, через свій вік та малий досвід, я не можу тобі щось сказати. Сказати щось правильне. Сказати щось, щоб ти зрозуміла. Просто, я думаю, що наше з тобою майбутнє буде світле.
Софія БЕЛЕНЧУК,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Херсонська область