Крупове — столиця поліського ткацтва

19.05.2011

Давно, не злічити, скільки літ потому, безмежними поліськими просторами гуляв вітер-шибеник, плутався своїми косами в крилах вітряків, жорен, що дерли крупу, бешкетував у травах…
Багато часу спливало відтоді… На колись безмежній рівнині розкинулось мальовниче село Крупове, село, в якому живуть мої дідусь та бабуся, село, з яким пов’язано так багато щасливих днів мого кольорового дитинства.

Немов з туману, в ранковій імлі постає воно, невелике, затишне, оповите старовинними легендами, казками. Лежить у долині, наче в колисочці, зачароване материнським співом, що ранить в дитячі сердечка перші зернятка любові й ніжності, пеленаючи дитинство в тихі мелодії.

За даними Іпатіївського літопису, перша згадка про село Крупове належить до середини XІІ ст. Саме тут донині збереглися прадавні звичаї, обряди та пісні, які вже майже втрачені в інших місцевостях України. Видатні етнографи і фольклористи в один голос стверджували, що “на умовно древлянській землі найповніше збереглися унікальні реліквії матеріальної й духовної культури наших предків, яких уже не віднайти в жодному іншому регіоні”.

Наше село Крупове є своєрідним центром духовної культури Полісся ― краю працьовитих, талановитих і духовно багатих людей, краю лісів у прозорім надвечір’ї, де місяць купається у сріблястих хмарах, де свіжість весняного листя так і манить надвір поспівати веснянок, де синя квіточка льону розкошувала на полях за селом…

Розкошувала, зараз не розкошує, але я вірю, що відновиться той звичай давнини і зацвітуть льони синьо-синьо, а з них – лляне полотно, але ткатимуть молоді нащадки працьовитих предків.

Унікальне це село, бо в ньому живуть і працюють 6 майстрів декоративно-прикладного мистецтва, 4 з них – по ткацтву. Це заслужені майстри народної творчості України – і У.П.Кот, Н.М.Рабчевська, ткалі Н.М.Дем’янець та О.М.Придюк. Завдяки цим майстрам ручне ткацтво в селі з усього регіону північного Полісся з побутового й ужиткового переросло в художнє і отримало визнання на рівні держави і світу. Першою славу про село Крупове понесла у світ заслужений майстер народної творчості України Уляна Петрівна Кот, яка перейняла від мами Оксани Федорівни секрети ткацтва і запам’ятала усі її пісні.

Розглядаючи тоненькі поліські серпанки, виткані руками Уляни Петрівни, дивувалися: чи то пісня лягла на полотно, чи то полотно стало піснею. Всі майстрині – члени Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Енциклопедичних досліджень НАН України в один із своїх томів має намір помістити статті про творчість усіх майстринь народного ткацтва нашого села.

Неймовірно багато одиниць тканих виробів зберігається в скринях таких старожилів, як Овчар Уляна Іванівна (1918р.н.), Стельмашук Ярина Панасівна (1921р.н.), Герасимчук Катерини Кирилівни (1926р.н.).

17 серпня 2007р. Рівненська обласна рада прийняла рішення за №395 про створення Центру історії ткацтва в селі Крупове. У зв’язку з цим громада села зробила проект “Школа – музей історії ткацтва”, взяла участь у конкурсі “Розвинені території, здорові люди” і стала переможцем у рамках проекту “Міжнародна науково-інформаційна мережа з питань Чорнобиля” (ICRN).

Велика кількість тканих рушників, сорочок, фартухів, спідниць і просто наміток закуплено у жителів села працівниками Музею побуту і етнографії, що у Пирогово під Києвом, Сарненським, Рівненським, Львівським, Мінським краєзнавчими музеями.

Але, задовольняючи запити заїжджих колекціонерів, наші односельці не розгубили упродовж минулого століття свої традиції, не забули їх, а зберегли. Зберегли, відродили і розвивають як доказ досягнень майстринь села у царині художнього ткацтва.

А успіхи ткаль – вражаючі! Свідчення цьому – чисельні запрошення на різноманітні виставки і вернісажі, що відбуваються в Україні.

Сучасні вироби крупівських ткаль знаходяться в приватних колекціях громадян Білорусі, Росії, Польщі, Німеччини, Італії, Англії, США, Австралії, Чехії, Канади.

Дослідженням даної теми займалися В.Скуратівський, А.Жук, Н.Молодиченко, Л.Орел, І.Омелянчук.

Запрошуємо до села Крупове, познайомитесь з талановитими ткалями, бо, як сказав у підсумковому слові Голова Національної спілки майстрів народного мистецтва України Євген Шевченко на виставці “Український сувенір 2010”: “Більш автентичного українського сувеніра, ніж поліський витканий рушник чи бодай клаптик серпанку знайти годі!”

Приїжджайте до Крупового і прекрасите свою оселю і власний гардероб їх виробами, адже красиве – завжди модне!

І зараз у складні часи крупівські жінки ставлять у хатах кросна із натхненням тчуть і тчуть, щоб у візерунках на полотні передати свої думки, почуття, мрії і переживання.

Краса народного рукомесла захоплює та надихає щораз нові і нові покоління. У Круповому підростає гідна зміна визнаним рукомесникам.

Це Бернацька Тетяна Яківна і Бернацька Ірина Борисівна – мати і дочка зі своїми виробами беруть участь у виставках на день села і день міста. Вироби їх мають бездоганне виконання як технічне, так і художнє.

Вироби ці вирізняються особливою охайністю.

Хочеться закінчити свою розповідь про село Крупове рядками з вірша Надії Данилюк:

Я відновлю той звичай давнини
І полотна натчу тобі зимою,
Бо загадала пізно восени,
Щоб ти вернувся ранньою весною…

Ірина ПЕРІШКО

переглядів: 1 698

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *