Батьківщина… Це слово відгукується у серцях людей стоголосними струнами, зариваючись кудись глибоко щирим почуттям патріотизму. Адже, народившись, ми вдихнули саме її повітря, побачили її сонце та небо. І куди б не заніс нас вітер, вона – одна, і цього змінити не можна.
Україна… А це вже ім’я нашого краю. Краю, вибореного війнами, сльозами, селянською працею та шаленим прагненням бути вільними. І ось уже 27 років Україна є незалежною на політичній карті світу. Вона пережила далеко не одну зміну влади, не одне ” перезавантаження “. Наша ненька постійно бореться за нас, за право міцно стояти на ногах, за можливість остаточно звільнитися з-під впливу триколірного брата-сусіда . Дійсно, з плином часу змінюється багато чого. І мова йде не лише про політику, набагато важливіші зміни відбулися з нами, українцями. Сьогодні ми стали іншими. Сучасний українець готовий говорити та діяти, готовий захищати та змінювати країну.
Горе єднає – це добре відомий усім вислів, який в Україні отримав практичне втілення. Події 2014 року розбудили в громадян потужне почуття любові до власної держави, яке, здається, до цього було кимось придушеним. І тепер ми радо вдягаємо вишиванки, співаємо гімн, безпомилково відгукуємось на слова ” Слава Україні !”.
На жаль, одне завжди залишається незмінним: українці завжди не задоволені діючою владою. Зараз може виникнути враження, що я збираюся розглядати помилки різних політичних сил, але це зовсім не так. Я хочу привернути увагу до зовсім іншого, до нашої власної позиції.
Наведемо чіткий та всім зрозумілий приклад. Зараз гостро стоїть питання про приєднання України до Європейського Союзу. Звичайно, наша країна значно відстає за економічним розвитком від потужного Заходу, але ж хто не хоче мати гідну заробітну плату, пенсію та адекватні ціни? Проте чи дійсно ми готові жити по-європейському, перейнявши відповідні обов’язки та певний стиль життя? Чи зможемо ми не смітити на вулицях, прибирати за своїми песиками, погулявши з ними в парку, відмовитись від небезпечного пластику? Погодьтеся, питання доволі спірне. Безперечно, є про що подумати й окрім цього. Україна тяжко хвора на корупцію. Ніхто не заперечує, що жадібність чиновників не має меж. Процвітає хабарництво. Але зайдімо з іншого боку. Якщо хтось бере хабарі, отже є й ті, що їх дають. Таким чином, напрошується висновок, що далеко не всі з українців готові жити абсолютно чесно, перейшовши до нової сторінки.
Але є й ті, в чиїх серцях жевріє надія, що Україна відродиться з ще гарячого попелу. Є ті хто готовий сидіти в холодних окопах, затуляючи собою свого товариша та усіх нас, є ті, хто ладен безкорисливо допомагати бідним та хворим, гордо носячи ім’я волонтера. Серед нас безліч людей, які готові не лише кричати, але й діяти, йдучи до успішного майбутнього.
Нам слід навчитися діяти спільними силами, долаючи всі негаразди. Лише змінивши себе, ми зможемо відродити свою Батьківщину. Ми спроможні стати сильною, свідомою та згуртованою нацією. Адже країна починається саме з нас.
Алла ГРЕК,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Кіровоградська область