Україна зараз прагне до Європи на всіх рівнях. Від політики до образу життя. Ми розберемося, що заважає нашим людям жити на європейському рівні та що зробити задля досягнення цієї мети.
З моменту відновлення незалежності, Україна намагається перейняти європейські цінності, культуру тощо. Але якщо подивитися у вікно, то, на жаль, їй навіть і не пахне.
По-перше, звичайно, у людей немає поваги до навколишніх громадян. Наприклад, стара бабця переходить дорогу у недозволеному місці, хоча до пішохідного переходу метрів 50. Звичайно, ніхто не гальмує, звісно вона бурчить, але як тільки з’являється вільний проміжок жінка пішла. Що вона зробила? Вона зупинила трафік, бо через те що бабця вже не дуже швидка, то переходити дорогу вона буде довго, а водії будуть стояти та чекати, коли можна буде поїхати. Другий приклад, молодь зібралася на пікнік, провела гарно час, багаття загасила, але ж у них є (краще замінити виділені слова словом «залишилося», щоб уникнути повторення займенника «вони» двічі в реченні, тільки у різних відмінках) сміття, яке вони викинули у найближчий кущ. Потім прийдуть інші та будуть відпочивати не у чистому, а у засміченому лісі. А зараз, через коронавірус, багато таких людей, котрі відмовляються носити маски, виконувати будь-які норми. Навіщо? Незрозуміло. Це — неповага у чистому виді.
По-друге, у громадян немає поваги до професій. Цей пункт переплітається з першим. Скільки школярів будуть казати про вчителя щось гарне? Небагато. Частіше вони будуть розповідати про велику кількість домашнього завдання, про заниження оцінок тощо. А скільки людей скажуть добре про поліцейського, лікаря, двірника? До того ж, повага — це не тільки казати щось гарне про когось, це ще й допомагати їм у праці. Вчителям — розбірливо писати; двірникам та прибиральницям — не смітити, а викинути сміття у смітник; пожежникам — затушувати багаття, не підпалювати смітники. Як кажуть, чисто там не де прибирають, а тем де не смітять.
По-третє, бізнесу часто байдуже на зручність, бізнесу важлива економність. Якщо проходите біля пандуса, подивіться під яким він кутом розташований. Добре, якщо він зроблений за правилами, коли кут дорівнює трьом градусам. Але коли пандуси встановлені під кутом 30, 45 градусів — це не у які ворота не лізе. Ще, коли я ходжу центром свого міста, дуже часто бачу таку картину, коли велика, різнокольорова, недоречна вивіска висить на якомусь історичному будинку.
Наші люди звинувачують владу, прибиральниць, лікарів, пожежників, поліцейських, електриків… Цей список можна продовжувати вічно. Але вони не помічають, що кинули на траву недопалок і почалася пожежа; не підняли чек з магазину, і тим самим забруднили вулицю; подзвонили у швидку з температурою 37, і тим самим ці лікарі могли б допомогти людині, у якої інфаркт чи ще щось, але ж ні, 37 градусів — це більш страшне. Звичайно, допомогло у цьому і радянська освіта, але це вже дуже велика тема. Нам потрібно запам’ятати: країна починається з нас.
Роман ІСХАКОВ,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”