Кожна людина – маленька держава, із своєю Конституцією – основним законом, якому підпорядковані всі вчинки і ,власне, життя. Якщо хтось хоч щось слухав на уроках історії, то знатиме, що держава неможлива без підтримання правопорядку, для чого, відповідно, потрібні засоби примусу. Тобто за кожен неправильний вчинок застосовується санкція. І от кожен, в свій час, окреслює для себе кордон дозволеного і, згодом, повинен вирішити, які санкції застосовувати до себе і чи потрібні вони взагалі. Отже, здорова притомна людина має певні привілеї і переваги, які, як це не дивно звучить, полягають у самообмеженні, що є єдиним шляхом до успіху. Оскільки навіть час, присвячений потрібній справі, обмежує час відпочинку й забав.
Але є ті, що втратили свою Конституцію. Про яке обмеження, про який порядок можна говорити з людиною, яка міряє кроками всю вулицю, бо в п’яному стані забула як ходити по прямій? Навіщо їй такі складні слова, коли є така прекрасна проста й зрозуміла справа, як пляшка чи “незовсімпральний” порошок? Відважно й гордо йдуть сучасні лицарі в світ, протоптуючи стежки в болоті і декуди перетинаючи сліди Дон Кіхота. От тільки не мечі в них, а “щити”, за якими так зручно ховатись від проблем і голосу розуму. Їх кодекс честі увійшов в “Книгу рекордів Гіннеса” як найкоротший:
Пункт І …
Пункт ІІ …не…
Пункт ІІІ… впасти…
Пункт ІV …упс
Найсумніше, що нікому не пробити панцир такої Черепашки-ніндзя, поки вона сама для себе не вирішить, що досить. Лікарні, реабілітаційні центри – це дуже добре, але допоможуть там не швидше, ніж коли людина захоче того сама. А тоді, хтозна, може й знайдеться колись покрита пилом стара Конституція, з якої випаде аркуш з незавершеними чи навіть не розпочатими планами…
Ольга ОГОРЕНКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Тернопільська обл.