Знаєте, а ви колись прокидались з думкою, що потрібно щось змінювати у цьому нудному житті?
Так отож, мені ці думки Боженька посилає щоранку, і тут моя душа знову забажала кардинальних змін. Хочеться вийти із зони комфорту, кинути усе, як у голівудських фільмах і чкурнути жити десь в гори з сніговою людиною. Но той манюнький єврейський корінець, який живе десь глибоко у мені сказав: “Сонічка, ну для всього потрібні гроші. Сиди дома і такі не висовуйтесь зі своєї Єміловки”
Ну як у фільмах: не вийшло – і тоді під хвилю емоцій та змін потрапляє моє волосся. Обрізала його по саме не хочу, перефарбовувалась в усі кольори бабусиного паркана і пару разочків ледь не відстригла чолку, але Боженька вберіг мою грішну голову. А цей раз вже нема що обрізати й фарбувати. А ше понадивлюватись цих блогерів, які починають життя з чистого листа, викидають весь свій гардероб і міняють стиль. Біжиш, відкриваєш шкаф, а потім відкриваєш гаманець і цей модний пил різко гасне. І не хочеться вже нічого міняти. Хтось може сказати щось по типу: “Так іди і зароби. В чому проблеми?” Деее? В Єміловці? Тут коні дохнуть не від роботи, а від її відсутності. В Польшу ще не беруть, бо я навіть школу ще не встигла закінчити і на цьому варіанти заробітку закінчуються. Але ж як вам варіант “вдало вийти заміж”? За кого? Тут навіть одружуватися нема на кому. За Тараса, який “тьолачек” бачив тільки коли їх пас? Нічого не подумайте, я нічого не маю проти, сама сільська дівка і я знаю, як це, але він возомнив себе пікапером-альфачом, Космосом з “Брігади”, самим модним парубком на все село, бо в нього в батька трактор, шість соток землі і в бабуся пенсія 4200. “Зрозуміла малишка? Іди заскакуй на мою шию”, – сказав би зараз він. Розумієте, як все погано?
Тому в нас навіть немає тих харчів, щоб ними перебирати. Дуже важко нашим сільським дівчаткам. Але ми не засмучуємося, живемо дальше сміючись.
Софія ШТЕЛЬМАХ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”