Одного разу я побачила профіль Мікаеля Колвілла-Андерсена в соціальних мережах, і мене відразу зацікавила його діяльність. Він – данський урбаніст і волонтер, який об’єднав два, на перший погляд, зовсім різні світи: турботу про комфорт міст і допомогу людям у часи війни. У моїй родині волонтерство завжди було важливою темою. Ми підтримуємо різні ініціативи, обговорюємо, як можемо допомогти, і надихаємося прикладами тих, хто не боїться брати відповідальність. Тож я вирішила написати Мікаелю, щоб поспілкуватися й дізнатися більше про те, як йому вдається поєднувати свій досвід урбаніста з волонтерською діяльністю.
Його історія вразила. На початку повномасштабної війни Мікаель Колвілла-Андерсен приїхав до України з Данії, привіз із собою більше ніж 1250 велосипедів й організував доставку гуманітарної допомоги в найбільш потрібні місця. Завдяки цим велосипедам українські волонтери могли доставляти воду, їжу й ліки навіть у найвіддаленіші куточки. Але це була лише частина його діяльності. Мікаель розповів, що ідея створення організації «Bikes for Ukraine» виникла на численні запити українців. Люди зверталися до нього з проханням про велосипеди, адже в умовах війни вони стали не лише засобом пересування, а й інструментом виживання. Попри те що доставляти велосипеди з Європи до України дуже дорого, волонтер не здається. У розмові Мікаель зізнався: «Я не можу зупинитися. Це стало моєю місією».
Але Мікаель не лише волонтер, а й урбаніст із великим серцем. Саме тому він почав працювати над унікальною для України ініціативою – створенням терапевтичного саду в Подільському районі столиці. Ця ідея народилася через потребу в місцях, де люди зможуть відновлювати ментальне здоров’я. Він пояснив, що терапевтичний сад – це більше, ніж просто зелена зона. Це простір, де є місця для усамітнення, щоб побути наодинці зі своїми думками, і зони для спілкування, де люди можуть підтримувати один одного.
«В Україні дуже мало говорять про ментальне здоров’я, – поділився Мікаель. – Але це так само важливо, як і фізичне. Я сподіваюся, що наш сад стане першим кроком до відкритого діалогу на цю тему». Він називає цей проєкт своєю «дитиною» і вірить, що така ідея може поширитися іншими містами України.
Коли я запитала волонтера, що допомагає йому самому зберігати стійкість у цей непростий час, він відповів: «Мої знання з урбаністики дозволяють мені втілювати складні проєкти. Усе, що ми можемо зробити, щоб зменшити стрес, – покращити тротуари, висадити дерева – це свого роду ліки. Навіть найменші зміни роблять людей щасливішими».
Мене вразила його відданість Україні. Він наголосив: «Стійкість українців не зникла разом із закінченням початкової хвилі ентузіазму 2022 року – вона перетворилася на незламну рішучість. Усі просто продовжують робити свою справу, навіть якщо це вже не виглядає так героїчно, як на початку». Мікаель зазначив, що завжди казав тоді: «Боріться, як українці». Та додав: «Усі повинні бути волонтерами, як українці, та не забувати, наскільки стійкий їхній народ, навіть якщо світ про них трохи забув».
Його слова змусили мене замислитися: якщо люди з інших країн вірять у нашу націю та нашу перемогу, мотивуючи нас своєю небайдужістю, чи не повинні ми, у свою чергу, зберігати віру, не здаватися й залишатися стійкими? Мікаель став для мене прикладом людини, яка об’єднала знання, сміливість і небайдужість для того, щоб змінювати світ. І це той приклад, який надихає щодня.
Валерія БОТЕЗАТУ,
вихованка «Зразкового художнього колективу» гуртка «Школа журналістики» обласного Будинку художньої творчості Миколаївської обласної ради,
учениця Миколаївської гімназії № 39 імені Ю.І.Макарова