За час незалежності України ми відкрили багато темних плям нашої історії. Багато що замовчували і намагалися не обговорювати. Чому важливі історичні події хотіли знищити в пам’яті українського суспільства? Чому дехто не хотів, щоб ми вивчали власну історію?
Історія нашого народу достатньо цікава й заплутана. Як і нашу мову, нашу історію намагалися знищити та забути.
Одні з найзамовчуваніших подій нашої історії – це Голодомор 1932-1933рр. За підрахунками, через зумисно спричинений голод постраждало близько 4,5 млн осіб. Влада СРСР старанно приховувала історію Голодомору. Основною причиною голоду були сплановані конфіскації у селян зернових та усіх інших продуктів харчування, але тодішня влада трактувала це так –« люди голодують через неврожаї», проте у 1933 року вдалося зібрати успішний врожай.
Про Голодомор вперше розповіли українські емігранти у Канаді 1978 року. В Україні про ті події масово розпочали говорити за часів президентства Віктора Ющенка.
Український народ виборював свої незалежність століттями. На початку минулого століття нам вдалося утворити на невеликий термін державу, що носила назву УНР (Українська народна Республіка). Українська держава 1918-1919рр. існувала майже на усіх етнічних землях, де проживали українці.
Такий хід подій не подобався новій державі російських більшовиків, який мав у своїх планах відновити території російської імперії. Під тиском і воєнною більшістю більшовиків Українська держава не змогла себе захистити. Українські території розділили між собою сусідні держави. Було утворено УСРС, а історія Української держави була засекречена.
При пануванні СРСР у багатьох містах було пошкоджено чимало історичних пам’яток. До прикладу місто Ужгород – гарне європейське містечко, яке ввійшло до складу УРСР у 1946р. Після приходу до міста червоної армії, у місті почалися великі зміни. Було втрачено пам’ятку архітектури міста – синагогу . Наразі переобладнана в філармонію. В Ужгороді було чимало митців що прикрашали своїми роботами місто. Олена Мондич-Шиналі – відома жителька Ужгорода, неперевершена скульпторка, чиї роботи зачаровували багато людей.
Новій владі не була цікава творчість місцевих жителів, тож багато її скульптур були знищені. Серед її багатьох робіт залишилась лише одна – погруддя Євгена Фенцика. Такі дії були спричинені тим, що нова російська влада не сприймала історію міста до її приходу.
На щастя, сьогодні ужгородці почали цікавитися історією власного міста. Завдяки циклу книг «Втрачений Ужгород» вдалося дізнатися і розібратися у житті міста, провести паралелі між минулим і сьогоденням.
Отже, століттями російське панування хотіло стерти нашу власну історію, нашу відмінність від інших народів. Здебільшого це у них вдавалося. Незнання історії рідного краю призводить до жахливих подій.
Юрій КРІЛЬ,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”