Читаючи книгу, в якій герої знаходиться, наприклад, у 18 столітті, можна уловити описи життя людей того часу. Роблячи це, автор додає правдоподібності своїй розповіді. Чи можливо вивчити на цьому історію? Пропоную подумати над цим.
Такі автори як Ежен Сю, Олександр Дюма, Гюстав Флобер та інші писали про час, у якому жили, та певні історичні події. В чому ж різниця між таким твором і розповіддю, хронікою(хоча існує таке поняття як роман-хроніка), історичними журналами та іншими видами інформації ? Історичний документ спрямований на виклад подій у цілому, а в романі йде опис події зі сторони героя, автор вдається в деталі життя людей. Але є нюанси. В романі можливі вигадки чи історичні неточності, бо автор не завжди може досконало знати про певний період історії. В історичному документі такого бути не може. З одної сторони логічно, бо мета художньої літератури – зацікавити читача.
Як найчастіше письменник пише про історичні події? Він бере всі історичні документи і записи та читає їх. Якщо він пише хроніки про певну історичну особу, то знаходить мемуари, історії про неї чи ще інші згадки. Найважче в цьому відфільтрувати чутки і достовірну інформацію. Тобто історична література базується на історичних документах.
Як пишеться історія? Певна людина чи люди в час, коли жили, описують події, що відбувалися тоді. Також залишаються речі з їхнього життя. Історики та археологи, знаходячи документи і предмети, роблять висновки про те, що відбувалося тоді.
Отже, якщо історична література так пов’язана з історією, то значить, можна вчити історію за нею? На жаль, не зовсім так. Сприйняття подій того часу в історичному романі проводиться через призму того, як її подає автор. Автор може спеціально нагнітати все, що навколо героя( наприклад, “Парфюмер” Патрика Зюскинда), чи приукрасити . Це залежить від того, як все бачить автор. А ще чимало залежить від сюжету. Деякі факти із життя того часу можуть бути не зовсім потрібні в сюжеті і, якщо він не важливий, автор може не написати про це. Чи є в цьому провина автора? На мою думку ні, бо його задача зацікавити.
Але чого можна навчатися в книжках? Книги певною мірою формулюють у нас поняття справедливості, норми моралі і розуміння добра і зла. Згадаємо такого автора з Бразилії як Пауло Коельо. Можливо, чули про такі книги як “Алхімік”, “Заір”, “Відьма з Портобелло” та інші. Вони вчать нас задатків філософії, осмислення речей і прийняття своїх рішень. Наведу слова письменника : “Життя – загадка, яку потрібно вміти прийняти і не мучити себе постійним питанням: “В чому сенс життя?” Краще самим наповняти життя сенсом і важливими для вас речами”.
Отже, в історичному романі важко навчитися історії, але можна навчитися речей і духовних понять. Але це не значить, що в таких романах нема нічого з історії. Там є історичні особи, життя людей того часу і багато чого іншого.
Марія ТРУШ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”