Парадокс Інтернету: він з’єднує людей, що знаходяться далеко, але роз’єднує з тими, хто знаходиться поруч.
Інтернет, безперечно, є великими надбанням людства. З кожним століттям винаходи ставали складнішими, вони з кожним роком вони ще більше допомагали людям у повсякденому житті. Інтернет – це теж винахід. Спостерігаючи за собою та іншими людьми, я почала розмірковувати над одним важливим питанням: інтернет допомагає чи заважає нам?Наскільки сильно інтернет впливає на наше життя? Спробуємо це з’ясувати.
Уявити сучасне життя без інтернету неможливо. Інтернет задіяний у найрізноманітніших галузях. Перш за все, це торгівля. Інтернет-магазини зі спокусливими цінами, відеочати, нові знайомства, обмін думками на різних форумах, фільми та серіали, які можна подивитися, не купуючи дисків. Ми можемо купувати їжу, одяг ті інші речі, не виходячи з дому. Ми можемо побачити людину, яка знаходиться за тисячі кілометрів від нас на екрані свого гаджету. Якщо загубимося в чужому місті, завдяки Google Maps ми легко знайдемо пункт призначення. Хочеш почитати книгу, не читаючи її? Інтернет тобі в цьому допоможе. Він неймовірно полегшує людям життя. Але чи добре це?
Наскільки я знаю, лише в стародавніх греків були боги вина й веселощів: Вакх і Діоніс. А в нас замість них — Фрейд, комплекс неповноцінності й психоаналіз, страх перед гучними словами в коханні й надмір гучних слів у політиці. Жалюгідне покоління, еге ж?
Доступ до Інтернету я отримала у 2 класі. Спочатку це були всілякі ігри. Пізніше – соціальні мережі, різні сайти з цікавою інформацією про світ. І знаєте що? Поки не почала свідомо користуватися Інтернетом, я не знала, що на світі є стільки ідіотів. Люди в Інтернеті все знають: що тобі одягати, як тобі поводитися, про що думати і з ким дружити. А найкумедніше і найабсурдніше те, що ці люди в реальному житті зазвичай нічого не досягли.
Відверто кажучи, я залежна від соціальних мереж… Віртуальне життя, надзвичайне та цікаве, в якусь мить захопило мене… Iнтернет, ні, вiн не зближує. Це скупчення самотностей. Ми начебто разом, але кожен один. Iлюзiя спiлкування, iлюзiя дружби, iлюзiя життя…
В Інстаграмі ми бачимо ідеальні картинки, де люди посміхаються, де в них все добре. Ми сліпо віримо в ідеальність життя інстаграмерів, через це заганяємо себе в тупий кут. Ми не знаємо, чим довелося пожертвувати цій людині заради красивого кадру. Ми не знаємо їхньої історії. В соціальних мережах модно ЗДАВАТИСЯ, а не БУТИ. Друзі, виходьте з цієї гри, ні до чого хорошого це не призведе.
Ви виставляєте фото, яке годину редагували у фотошопі. Накручуєте підписників, щоб потішити своє улюблене его. Судячи з всього, воно надзвичайно роздуте. Обережніше з тим, що ви постите… Що б це не було, це ще спливе коли-небудь у вашому житті.
Любомир Гузар дуже влучно підмітив: “Проблема Інтернету в тому, що ми не можемо визначити, що це: інформація чи формація? Сьогодні навіть діти володіють великою кількістю інформації, знають ті речі, про які я в дитинстві навіть не підозрював. Але вони не знають, що з цим усім робити”.
Це страшно усвідомлювати. Страшно жити у цифрову епоху. Я боюся.
Я цілком погоджуюся з наступними словами, сказані Ремарком: “Нам більше не треба думати. Усе за нас заздалегідь продумане, пережоване, відчуте. Консерви. Тільки відкривай бляшанки. Їх тобі тричі на день приносять додому. Нічого вже не треба сіяти, вирощувати, варити на вогні питань, сумніву й туги. Консерви. Життя наше не полегшало. Тільки подешевшало”.
Я вирішила, що хочу жити реальним життям, а не віртуальним. Інтернет безперечно на мене впливає, і не завжди позитивно. Так, я як і раніше ділитимуся своїми думками і фотографіями в соціальних мережах. Але я менше буду проводити часу, порівнюючи себе з кимось, знищуючи свою самооцінку, вишукуючи в собі недоліки. Я менше на цьому зациклюватимусь. Це не буде так багато для мене важити, як раніше. Але я не хочу відмовлятися від соцмереж, бо я втрачу зв’язок з людьми, яких надзвичайно люблю. Так, інтернет теж може допомогти у пошуку друзів. Деякі люди стали мені надто рідними, щоб просто їх забути. Надіюся, що вони невдовзі з’являться в моєму реальному житті.
Я живу тут і зараз. Цю мить я не зможу пережити ще раз. Я не хочу думати, я хочу відчувати. Хочу жити за власними правилами. Хочу насолоджуватися сходами і заходами, шумом дощу й митями з важливими людьми. Головне – це особисті контакти. Припиніть спілкуватися по телефону, а тим більше – по абсолютно ідіотському Інтернету. Це марна трата часу.
Веду до того, що інтернет – небезпечна штука. Геніальна, але небезпечна. Будьте обачні.
Вікторія САВКА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Львів
Джерело фото: zaxid.net