Мізерні пенсії… Розбиті траси при в’їзді до міст… Нестача робочих місць… Все це – реалії сучасного українського життя, яких країна не може позбутися ось уже чверть століття. Здавалося б, що цьому виною є не правильно обрані керівники державних установ, роботою яких є усунення таких проблем. Але що можна побачити зазирнувши вглиб цієї проблеми?
Щороку 5 тисяч молодих людей – випускники українських шкіл – виїзджають на навчання до Польщі, Чехії та інших країн аби здобути міжнародний диплон, і отримати право на працевлаштування в будь-якій країні світу. З цих 5 тисяч на Батьківщину в середньому повертається лише 450 чоловік, але вже через рік і вони прагнуть залишити Україну. Адже не бачать перспектив на майбутнє життя тут. І їх можна зрозуміти. Нині, на жаль, ми справді маємо проблеми з працевлаштуванням. Щоб влаштуватися звичайною нянею до дитячого садку потрібно мати вищу освіту. В той час, як в інших країнах це не є обов’язковим. Більшість літніх людей України втратили віру у підвищення власних пенсій, на які вони працювали все своє життя. А люди віком від 20 до 30 років масово покидають Україну, їдучи на заробітки. І більше того, ці заробітки не є легкою справою, адже в тій самій Польщі українському робітнику платять 7 доларів за годину важкої праці, а корінному полякові – 10. Навіть враховуючи такі нерівні умови, українські люди трудяться багато років, аби заробити копійку та привезти її додому, до дітей.
Пишучи це, я налаштована вкрай негативно. Адже я не розумію того, чому люди так роблять. Звісно, можливо там більші перспективи, але Батьківщина повинна залишатися Батьківщиною. Є різні випадки чому люди виїжджають. Я розумію, коли потребує грошей ваша хвора дитина, або старенька мати. Або ви працюєте в іншій країні, але при цьому в серці живе надія на швидке повернення, і ви відчуваєте тугу за домом. Але для мене зовсім не зрозуміла позиція тих людей, які просто-напросто шукають легшого життя, і критикують власну країну, звинувачуючи в тому, що вона не забезпечила їхнє світле майбутнє.
Давайте ж поглянемо на все це під іншим кутом. Українські пенсії виплачуються з податків працюючих людей. З тих самих податків виділяються кошти на ремонти доріг, та на здобуття вашими дітьми безкоштовної освіти в школах. Але ж люди виїжджають. Звідки братися цим податкам? Ось і виходить, що країна занепадає.
Люди, якщо ми поставимо за мету підняти країну, то перше, що ми маємо зробити, це повернути українських заробітчан. Головне – мета, до якої потрібно йти. Ми зможемо все зробити лише разом.
Софія НІКОЛАЄНКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Черкаська область