Георгій Шарпак – нобелівський лауреат, який жив у Сарнах

15.02.2010

Георгій Шарпак – нобелівський лауреат, який жив у Сарнах

Іду-блукаю осіннім містом, яке веде своє тихе, спокійне життя. Ноги звично відміряють крок за кроком, очі звично вдивляються у знайомі силуети дерев, будівель, перехожих. Вітер підкидає осіннє листя під ноги і, ніби граючись, шарудить-шарудить-шарудить…

Раптом з-за рогу визирає жовтий автобус і, весело виблискуючи фарами-очищами, проноситься повз мене. Тільки й зуміла розібрати табличку “СЗМТК – Григорія Шарпака”. Перші п’ять літер чомусь лишили байдужими, а ось ті два слова закружляли, затанцювали не¬стримно у голові. “Григорій” – громом котилося по всіх куточках, гриміло настороженим гуркотом у вухах, а вслід неслось: “Шар-пак” (Ні, не наше, не поліське, якого ж роду-племені?) І шарпало цікавістю, і шаруділо осіннім листям…
Розкрити таємницю захотілося миттєво. І, мабуть, відчуваючи моє бажання, очі на щиті знаходять знайоме прізвище: “У Сарнах жив Нобелівський лауреат у галузі фізики (1992 р.) Григорій Шарпак…” Новий наступ цікавості забиває дихання і, не дивлячись, на перехо¬жих, місто, будівлі, поспішаю дізнатися оте одвічне “Хто?”, “Де?” і “Як?”.
…Єврейська родина Шарпака жила у місті Сарни із часів його за¬снування, тримала мануфактурну крамничку на одній із головних вулиць – Веселій. Чи то назва вулиці, чи характер дядька Григорія – щось-таки мало свій вплив на дитинство майбутнього вченого і зовсім невеселі сторінки буття.
А доля, дійсно, завжди намагалась випробувати його на міцність і при народженні, і впродовж усього життя. Мати – Хане Шапіто, яка захоплювалася російською літературою і музикою, і батько – Мотеле Шарпак, що сповідував сіоністські погляди, – були різні за характером, та основним вважали освіту й релігію. Тому й намагалися навчати сво¬їх дітей, дотримуючись святої Тори.
Григорій Шарпак народився 1 серпня 1924 року у м.Дубровиці ко¬лишнього Сарненського повіту, де, як надіялись батьки, клеймо єв¬рейства було менш помітне; та вже через кілька років опинився у Па¬лестині, куди виїхала родина, шукаючи кращої долі.
Нове оточення, інший клімат, важкі умови – усе б стерпіла сім’я заради майбутнього своїх дітей. Та у Гриші почалося запалення очей, яке в тій спеці та антисанітарії не можна було вилікувати. Загроза сліпоти повертає родину до Сарн, але хлопчик, крім життєвої науки, швидко засвоїв арабську, ідиш, іврит і російську мови.
Тут, у Сарнах, Григорій навчається у польській гімназії, вчить польську мову і виявляє неабиякі здібності до науки. Та внаслідок дитячих ігор хлопчик ранить ногу, починається запалення, яке вилі¬кувати у провінції майже неможливо.
І знову-переїзд, втеча у невідомість. Під приводом відвідати Ко¬лоніальну виставку у 1931 р. сім’я переїздить до Франції. У Парижі їх чекає брат батька з родиною, а Григорій опановує нову мову – фран¬цузьку (шосту за його життя).
Навчання було цікавим і важким водночас. Заняття у школі, за¬хоплення літературою (творами Ж. Верна, О. Дюма, Ф. Купера), лі¬цей святої Луїзи… З Григорія він стає Георгієм, а потім – Жоржем… Однак Шарпаком (Харпаком) у французів лишається надовго: “хар¬пак” – “обідранець”, “голодранець”, “халамидник”, людина без нор¬мальних умов і гідного життя.
Друга світова війна ледь не поставила крапку у його коротень¬кій біографії. За участь у Русі Опору юнака заарештовують і достав¬ляють до концтабору Дахау. Однак у Бога на нього були свої плани, і він вижив.
І знов – навчання: гірнича школа, коледж де Франс, читання, за¬хоплення фізикою. Із цікавістю відвідує лекції Ф. Жоліо-Кюрі, пра¬цює в його лабораторії. Єврейська наполегливість у поєднанні з до¬питливістю сприяють тому, що з 1959 року Григорій починає працю¬вати у Європейському центрі ядерних досліджень.
Мине ще три десятки літ, поки ім’я Жорж Харпак засяє яскра¬вою зірочкою на небозводі
світового визнання. За розробку детектора елементарних часток він у 1992 р. удостоєний Нобелівської премії в галузі фізики. Виходець із поліської провінції стає членом Французької академії наук, почесним доктором чотирьох світових університетів, професором кафедри Жо¬ліо-Кюрі у Вищій школі фізики і хімії в Парижі, лауреатом премії Європейського фізичного товариства…
І навіть сьогодні, маючи у життєвій книзі стільки подій, спогадів і вражень за 80 з лишком років, Жорж Харпак працює на благо людс¬тва, розробляє новий тип детектора, за допомогою якого можна про¬водити дослідження ракових пухлин.
…Ось який він, Жорж-Джорж-Георгій-Григорій Харпак-Чарпак-Шарпак, син єврейського бухгалтера, дитя поліського краю, громадя¬нин Франції… Це ж він ходив вуличками нашого міста, коридорами моєї школи (в одному з корпусів колегіуму колись знаходилась поль¬ська гімназія), любив береги нашої Горині, ліси нашого Полісся…
І вже неважливо, яке з чотирьох імен він носить, головне, що во¬но, це ім’я, належить грандіозній, грамотній, гідній поваги людині, яка гримить світом знаннями, винаходами, працею, характером…
…Іду-бреду осіннім містом, яке продовжує своє життя. Тихо шарудить жовте листя, зітхаючи за минулим. На душі – гордість і смуток. Гордість за велич нашого видатного земляка, смуток – за тим, що наша земля не змогла оцінити його вчасно…

Катерина АРТЕМЧУК.

переглядів: 969

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *