Кожен у своєму житті розбивав вазу, чашку, тарілку тощо. Усі знайомі з почуттям, коли на підлозі лежать уламки улюбленої посудини. Сумно, тому що її вже не відновиш. Навіть якщо і спробувати, початкового вигляду вона не матиме…
Що таке довіра? На мою думку- це цінність, яка необхідна кожному, ключ до людської душі. Вона схожа на антикваріат, який з часом стає лише коштовнішим .
Люди, яким найбільше довіряємо- це, звісно ж, сім’я. Ми не боїмося, що вони коли-небудь нас зрадять, бо з народження люблять та підтримують. На другому місці- близькі друзі. До них довіра зростає з часом та подіями, які разом пережили. Погодьтесь, якщо знайомі недавно, то, відповідно, і довіряємо найменше. Однокласники, одногрупники, колеги, вчителі, викладачі, начальство- до них також є довіра в певній мірі. Проте, суспільство все менше довіряє владі, яка не дотримується своїх обіцянок, рідше довіряє свої гроші банкам та зовсім зневірилось у роботі держустанов.
Замислившись та проаналізувавши всі ці приклади, можна знайти відповідь на питання, що нас хвилює: «Що таке довіра?». Отже, довіра- це передусім випробуваний часом зв’язок. Я вважаю, що її запоруками є любов, підтримка, добрі наміри, вміння берегти секрети та виконувати обіцянки, повага, а також чесність. Якщо ми не впевнимося в цих якостях, то не зможемо довіряти іншій людині. Хіба ні?
Довіра – це кришталева ваза, яку легко розбити та дуже важко відновити, а інколи і взагалі неможливо. Якщо вазу зачепити чимось важким, піде тріщина. Якщо продовжувати пошкоджувати її, навмисно чи ні, тріщин стане ще більше. Настане момент, коли ваза розсипеться на безліч уламків.
Люди розбивають довіру своїми необдуманими вчинками, образливими словами, підозрами та безпідставними звинуваченнями. Інколи роблять це настільки стрімко, що не встигнуть одуматися, а ваза вже розсипалась. Лише після втрати довіри, усвідомлюють наскільки вона була важливою. Спочатку, довіру варто завоювати, потім- зберегти. Лише після цього вона буде рости та міцнішати, а людина ставатиме ближчою.
Нам варто відкривати душі ключем довіри. Налагоджувати той цінний зв’язок. Не боятись довіряти один одному. Так ми зможемо зробити суспільство кращим, добрішим. Потрібно берегти той ключ до людських сердець. Робити все можливе, щоб не пішли тріщини від пошкоджень. Все залежить від нас самих. Також варто цінувати той цінний скарб, який у вас є і пам’ятати, що довіра – ваза кришталева.
Лілія БІЛЯК,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Львів