Книжки займають велику частину мого життя і я не уявляю його без них. Коли нас питають: «Чому ти читаєш? Навіщо це потрібно?», люди зазвичай відповідають щось про те, що це розвиває уяву і креативне мислення, збільшує словниковий запас, це є саморозвитком, можна дізнатись багато цікавого і так далі. Це, звісно, правда, але, як на мене, це не найголовніші причини захоплення цим заняттям.
Можливо, тема статті трохи егоїстична, адже тут не буде жодних порад чи чогось подібного, тільки розповідь про частинку моєї душі. Але хтось може побачити себе або ж знайти нові причини для того, щоб розпочати свій книжковий шлях.
Книги в моєму житті були завжди. Ще з самого дитинства, коли їх мені читала мама. Напевно, саме їй я повинна завдячувати тягою до нових історій. Після того, як навчилася читати самостійно, я почала просто «ковтати» все більше і більше книжок.
Згодом це ввійшло в таку собі звичку. Я просто читала все підряд. Так, мені це подобалось, але не пам’ятаю якихось сильних емоцій. Тоді в моєму житті з’явилася серія книг «Часодії» Наталії Щерби. Це було наче кохання з першого погляду. Та частина мене, якій відділені книги, знову прокинулась. Світ і персонажі цієї історії назавжди залишаться в моєму серці, вони стали для мене дуже близькими.
Після цього підліткове фентезі «поглинуло» мене з головою. Я не могла відірватись, весь свій вільний час я витрачала, і витрачаю досі, на читання. Мені хочеться відкривати для себе все більше і більше історій.
Я читаю тому, що цього світу мені замало. Наша реальність часто здається мені сірою, я не можу сказати, що мені завжди тут комфортно, тут багато несправедливості, стресу та проблем. Тому я тікаю у нові книжкові світи, де все здається більш яскравим і хочеться вірити в диво. Там також не все ідеально, навпаки там також багато смутку і негараздів, але переживаючи за героїв я відволікаюсь від того, що відбувається в реальності. Хтось скаже, що так не можна, треба жити справжнім життям. Та для мене це як ліки, без яких було б набагато важче.
Персонажі стають для мене сім’єю, яка підтримує і любить мене справжню. Із книжками я показую справжні емоції, з ними я розумію, що можу щось відчувати. Вони знову і знову примушують вірити в справжню дружбу і кохання. Герої вчать мене бути собою, вірити в себе і свої сили. Без них я б не була такою яка я є.
Я не можу уявити себе без читання. Не можу уявити як це не проживати життя з героями, не мандрувати в нові світи, не поринати в захопливі пригоди. Без книг моє життя не стало б пусткою, але воно б втратило всі найяскравіші фарби.
Зоряна ХАНДОН,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”