Оксана була звичайною 16-річною дівчиною з невеликого українського міста, і тут – бах! – вона вже йде до школи вулицями містечка… у штаті Небраска! Саме таку можливість українським учням 8-10 класів пропонує Програма обміну майбутніх лідерів, також відома як «FLEX»: жити в американській родині, відвідувати американську школу, отримати незабутній досвід і все це – безкоштовно! Я розпитала свою знайому Оксану, фіналістку програми, про деякі цікаві факти, яких немає у вільному доступі.
У першій частині інтерв’ю – про американську родину та підводні камені програми, у другій – про школу й буденність. Хочу одразу наголосити, що це інтерв’ю – досвід лише однієї фіналістки, тож не варто вважати, що такий спосіб життя в усіх учнів за обміном.
- Як тебе прийняли в сім’ї та школі? Що можеш сказати про різницю в менталітеті загалом?
У мене чудова сім’я, вони товариські й чуйні, проте спершу було трохи незручно з ними. Зараз у нас чудові стосунки. Усі жителі мого містечка просто НАДЗВИЧАЙНО дружелюбні, вони щедрі й завжди готові допомогти. Мене навіть дещо лякає ця надмірна доброта…
- Як влаштований ваш побут? Які в тебе обов’язки?
У мене не дуже багато обов‘язків: я відповідаю за прибирання своєї кімнати по суботах, прання свого одягу, а також за миття посуду. Ще я гуляю з собакою, коли є час. Нещодавно ми також вирішили вирощувати овочі в будинку, а оскільки в мене вже був такий досвід, я ще й за ними спостерігаю.
- З якою метою сім’ї беруть до себе чужих дітей? Лише культурний обмін, чи ще щось, про що мовчать?
Причин, чому американські сім‘ї беруть дітей, напевно, багато. Я спілкувалася зі своїми хостами на цю тему. Вони сказали мені, що після того, як їхня єдина донька виросла й стала жити окремо, їхнє життя стало доволі нудним та монотонним, тому вони вирішили спробувати щось абсолютно нове.
- Я чула, що якщо сім’ї приймають студента, вони не платять податки. Чи правда це?
Не зовсім. Вони платять податки, проте отримують певні пільги.
- Чи було в тебе щось на кшталт культурного шоку? Що здивувало найбільше?
Так, був певний шок. У будинку, наприклад, можна не роззуватися, у жодного будинку немає паркану й іще багато всяких дрібниць. Найбільше, напевно, шокувала чистота навколо та велика кількість нездорової їжі. Усі шафи та холодильник забиті всілякими швидкими перекусами, у закладах харчування дають надзвичайно великі порції, мені складно адаптуватися до цього. Проте американці дуже дивуються тому, що для мене це щось нове, вони звикли так харчуватися (може, це трохи не cultural shock, проте одна з речей, про яку я хотіла сказати). Ще американці всюди їздять на машинах, навіть якщо це триста метрів між будинком та школою. Я ледве відмовилася від того, щоб мене підвозили до школи, адже я доходжу туди пішки за дві хвилини. У всіх у містечку є машини, у декого їх дві, а то й три.
- Як там із дорослішанням? Чи правда, що в підлітків там набагато більше самостійності, а у 18 вже відправляються у вільне плавання?
Ну, можу сказати, що я справді почуваю себе дорослішою. Тепер я повинна сама пам’ятати про всі важливі речі, які треба зробити. Тут тобі ніхто не нагадає. Також важливо навчитися планувати час. Якщо говорити про американських підлітків, то так, вони швидко дорослішають. У моєї хост-матері є донька, якій лише 21. Вона живе самостійно, працює. І так багато хто.
- Я чула, що в Америці лише 14 днів відпустки на рік. Чи правда, що там усі гарують день і ніч?
Навіть не знаю. Але в моїй школі точно немає осінніх та весняних канікул, лише вихідні на певні свята.
- Чи сумуєш ти за домом?
Так, у перший день у школі. Я відчувала, що це не моє життя – моє залишилося в Україні, тут я почувала себе чужою. Зараз усе краще, я призвичаїлася до школи та знайшла декількох друзів. Окрім того, є багато знайомих, тому все не так погано.
- Які приймаючі організації (Далі ПО) вимагають волонтерити й скільки годин? Які ще вимоги є в ПО, про які півфіналісти не знають? Яка в тебе ПО?
Моя ПО – Greenheart (волонтерство – як мінімум 40 годин). Інші вимоги від ПО – ніяких статевих стосунків, тату, нового пірсингу, зустрічатися теж небажано, не можна водити машину, пити спиртне, палити і таке інше.
- Чи може статися якась несподівана ситуація? (Прибирати будинок площею 300 квадратних метрів чи ще щось) Якщо таке стається, чи робить щось організація?
Все може бути. У мене подібного не було, але в деяких інших фіналістів були. Наприклад, жахливі умови проживання, тому вони міняли сім’ї на наступний же день. Якщо таке стається, потрібно звернутися до свого/-єї координатора/-ки, написати про проблему та чекати на рішення. Наприклад, зміни сім’ї.
- Я чула, що американські координатори в деяких випадках із різних причин не реагують навіть на скарги про реально серйозні проблеми. Чи реагують українські координатори, офіси Американських Рад у Києві й Вашингтоні та головний офіс ПО на скарги про байдужих американських координаторів?
Не знаю, у мене чудова координаторка. Проте, думаю, реагують або принаймні повинні це робити. Деталі подібних випадків не знаю. Цього року у багатьох фіналістів є проблеми із сім‘ями та координаторами, тому я не встигаю слідкувати за всіма й одразу.
- Як ти гадаєш, чому саме цього року?
Не знаю. Можливо, вони є кожного року, проте про це не розказують.
Програма – унікальна можливість, проте «подвійне дно» вона також має, і це важливо враховувати. Якщо ви все ж готові ризикнути, аби отримати неоціненний досвід і здійснити свою американську мрію, чекатиму на вас у наступній частині!
Юліанна ВАХНІНА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”