Спершу думав адресувати ці поради насамперед журналістам, адже вони мають можливість, ставлячи співрозмовникам додаткові запитання, уточнювати інформацію і позбавляти її маніпулятивного підтексту ще на етапі створення. Але згодом відчув: найбільш корисним цей текст буде для споживачів інформації. По-перше, для розуміння того, де на них може підстерігати маніпуляція. А, по-друге, щоб ставити самому собі непрості запитання під час читання або перегляду інформаційних продуктів — статей, сюжетів, телепрограм — і не робити нашвидкуруч однозначних висновків.

1. “Невиправдана індукція”

СУТЬ. Висновок, який заснований на недостатній кількості фактів, іноді взагалі на одному окремому факті.

ПРИКЛАД. Журналіст робить висновок “Українців масово кусають змії” – володіючи лише одним фактом із прес-релізу МНС про те, що гадюка вкусила киянку, яка перебувала на пікніку в лісі біля Чорнобиля.

ПРОТИДІЯ. Для таких висновків потрібна достатня кількість фактів, коментар експерта про певну тенденцію. Якщо їх немає — говоримо про окремий відомий нам факт.

По секрету скажу, що журналіст інколи вдається до подібних маніпуляцій не для того, щоб когось обдурити — просто не може здолати спокусу з одного окремо взятого факту “виліпити” тенденцію. Значна кількість статей, що починаються словами “В Україні набирає обертів нова тенденція…” пишуться саме так. Подібний вид актуальності журналістських матеріалів культурно називають “удаваною”, а простіше – “притягнутою за вуха”. Така собі актуальність, висмоктана з пальця: треба про щось написати – вигадуємо тенденцію.

2. “Підміна тези”

СУТЬ. Спочатку говорять про один об’єкт чи предмет, потім — про інший. У підсумку наприкінці виступу висновок робиться стосовно зовсім іншої тези, ніж тієї, яка підлягала обговоренню на початку.

ПРИКЛАД. Співрозмовник журналіста спочатку констатує незадовільні результати зовнішнього тестування старшокласників з фізики. А далі – робить висновок, що з таким знанням технічних дисциплін можна повністю втратити наукоємні галузі економіки. А загрозливі для цього тенденції вже є. Взяти для прикладу хоча б недавній виступ його політичних опонентів у Верховній Раді — і далі йде критика конкретної політичної партії…

ПРОТИДІЯ. Якщо вже почали говорити (або писати) про одне — говоримо про це і далі. Коли читаємо текст і відчуваємо, що почали губитися в хащах авторських висновків — зупиняємось і замислюємось: так про що мова у статті? Автор часом не “зістрибнув” із теми у вигідний йому або замовниками статті бік? Один із маркерів подібного “зістрибування” — висновок, що починається словами “Саме тому політик Х. / політична сила Y. пропонує / розробила програму / ініціювала законопроект…” Мабуть, ви часто чули таке в новинах: почали говорити про якусь проблему – а закінчують розповіддю про те, як певний політик пропонує її подолати. Саме заради цього, відкрию секрет, і готувалась новина. Скажу ще простіше: саме за це і заплатили…

3. “Штучна альтернатива”

СУТЬ. Умисно протиставляються два штучно “висмикнуті” з контексту предмети, персони, явища.

ПРИКЛАД. “Після подорожчання проїзду в метро киянам доведеться ходити пішки”; “Або виграємо Євробачення — або осоромимось на весь світ”.

ПРОТИДІЯ. Спробуйте подивитись на ситуацію ширше з допомогою питань: “А що ЩЕ може трапитись? Як ЩЕ можуть розвиватись події? ЧОМУ має бути або так, або так, і ніяк інакше? А якщо припустити третій, четвертий і т.д. варіанти — якими вони могли б бути?”

4. Упущення дійових осіб.

   СУТЬ. Посилання на не відомих, абстрактних людей, певну їх спільноту (“громадськість”, “всі нормальні люди”, “молодь”).

ПРИКЛАД. “У місті не схвалюють його діяльність…”; “Громадськість давно цього вимагала…”, “Молодь не шукає роботу і працювати не хоче”.

ПРОТИДІЯ. Уточніть, якщо ви журналіст, і просто подумайте, якщо ви читач: звідки співрозмовнику про це відомо, хто саме належить до числа людей, на яких він посилається, чому він вирішив, що позиція людей саме така, чи відомо йому про інші погляди на цю проблему. Якщо автор посилається на анонімних “користувачів соцмереж”, які чимось обурені — інформацію взагалі, як на мене, не варто сприймати всерйоз. Бо в кожного користувача — своя персональна інформаційна “бульбашка”, тобто реальність. І, за бажання, в соцмережах можна знайти певну кількість людей, обурених або захоплених БУДЬ-ЧИМ. Ось вам і “користувачі соцмереж обурені”!..

Фразу “Весь Фейсбук гуде” найчастіше варто розуміти так: “Багато друзів у моїй особистій стрічці, яку Фейсбук формує відповідно до моїх уподобань, про це написали”. І не більше того. Пригадую промовистий приклад: одна авторитетна колега написала перед виборами-2019: “Це тільки у мене вся стрічка балотується від партії Х?” Все правильно: у кожного своє коло спілкування.

Одне слово, у кожного Фейсбук гуде по-своєму.

Хоча, безумовно, це не означає, що немає тем, актуальних для всіх.

Особливо (і передусім) зараз.

5. Невмотивоване пов’язування.

СУТЬ. “В сталося після А = В сталося внаслідок А”.

ПРИКЛАД. “У громаді змінився очільник — і в другому півріччі зросла народжуваність, учні показали кращі, ніж минулого року результати на предметних олімпіадах”. Або: “Щойно Х. став головою ОТГ — а проти нього вже порушено кримінальну справу. Начебто за підробку документів. Хоча насправді — звісно, за активну громадянську позицію…”

ПРОТИДІЯ. Пам’ятайте, що “після цього” не означає “внаслідок цього”. Запитайте себе (або співрозмовника), ЯК САМЕ можуть бути пов’язані А та В і чи пов’язані вони взагалі. Дві події могли “зустрітися” в обмеженому просторі /часі насправді не залежно одна від одної. У документальних кримінальних телепроектах (на зразок “Речдок”) подібне зустрічається часто: людина загинула — а свідки нещодавно чули, як хтось їй погрожував, ось і підозрюваний номер один “намалювався”. А потім з’ясовується, що погрози і загибель, попри спокусу їх пов’язати, насправді не є ланками одного злочинно-трагічного ланцюга…

6. Вживання неконкретних іменників (номіналізацій) та дієслів.

СУТЬ. Зловживання загальними поняттями, які кожен учасник комунікації може зрозуміти по-своєму.

ПРИКЛАД. “Наведення ПОРЯДКУ”, “До мене тут все РОЗВАЛИЛИ”, “Мета конференції — це ПОКРАЩЕННЯ роботи лікарні”, “У нашому селищі пануватиме ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДУХ”.

ПРОТИДІЯ. Якщо ви — журналіст, уточніть, ЩО САМЕ має на увазі співрозмовник під певним загальним поняттям. Чи ОДНАКОВО ви розумієте предмет розмови? Нехай дасть ВИЗНАЧЕННЯ — що є для нього, наприклад, “покращення роботи” – це менше запізнень, закупівля нової техніки чи ремонт господарських приміщень? Можливо, “європейський дух” в уявленні новообраного голови селища — це можливість особисто їздити на безкінечні стажування до Польщі, переймати, так би мовити, європейський досвід?

Корисні запитання: “Як саме? Що конкретно? В чому полягає? Що маєте на увазі? Наприклад? А що ще? А як ще?”

Якщо ж ви — читач, то про це можна хоча б подумати. Якщо співрозмовник обіцяє, що у громаді пануватиме “європейський дух” – за відсутності пояснення, що він під цим розуміє, чи можна довіряти самій лише цій красивій фразі?

7. Некоректне порівняння

СУТЬ. Порівняння невідомо з ким або чим або ж на підставі невідомо яких даних.

ПРИКЛАД. “У Чернігівській області умови для розвитку малого бізнесу кращі”; “Студенти університету Поплавського — найбільш виховані”, “На державних підприємствах податків сплачують більше”.

ПРОТИДІЯ. Уточніть або хоча б подумайте, на підставі яких даних (або чиїх оцінок) здійснюється порівняння чи в порівнянні з чим саме робиться певний висновок. Під час виборів маніпулятивні порівняння часто здійснюються через апелювання до “думки користувачів соцмереж”. Наприклад, розміщується банер із текстом “кандидат Х. має найбільшу довіру виборців” – а далі дрібнісінькими літерами додається: “на підставі опитування користувачів Фейсбуку”. Зрозуміло, що до справжніх досліджень громадської думки, які здійснюються професійними соціологами з допомогою чітко визначеного інструментарію, такі опитування жодного стосунку не мають. Часто подібні позначки робляться на упаковках різних продуктів: великим літерами написано “Лідер довіри покупців”, а внизу, дрібними, щось на зразок: “За результатами фокус-групи серед 20 молодих мам у 2016 році у Великобританії”.

8. “Жонглювання цифрами”

СУТЬ. Співрозмовник наводить цифрову інформацію, яка сама по собі не дає уявлення про результати роботи, котрі вона має характеризувати.

ПРИКЛАД. “Чи ефективно працює рибінспекція? – Звичайно, ми виявили 289 порушень за рік”; “Управлінню не вистачає працівників, бо з початку року ми провели 20 перевірок, а спеціалістів у нас 19”; “На конкурсі танцюристів буде 12 учасників із 3 областей”; “Як охарактеризуєте стан ліфтового господарства міста? – На обслуговуванні перебуває 289 ліфтів, з них 280 у житлових будинках, а 9 — на підприємствах”.

ПРОТИДІЯ. Корисно уточнити: це багато чи мало? А яка норма? А як було у минулі роки чи як є в інших регіонах, де відбувається щось аналогічне? А на яку кількість людей розраховувати і т.д. Тобто — цифри потребують СПІВСТАВЛЕННЯ з чимось.

9. Нав’язування оціночних суджень.

СУТЬ. Співрозмовник супроводжує певну (зазвичай, бажану для нього) тезу словами “невипадково”, “цілком зрозуміло”, “логічно”, “очевидно”, які покликані “підкріпити” значущість його слів, додати їм безапеляційного звучання.

ПРИКЛАД. “Логічно, що якщо батьки не будуть здавати кошти на ремонт шкіл, освіта просто зупиниться”, “Цілком очевидно: цього року поліклініку вже не добудують”. Ну і класичне: “Всім зрозуміло: якщо політики Х. та Y. не пройдуть до Верховної Ради — на всіх позитивних напрацюваннях можна сміливо ставити хрест”.

ПРОТИДІЯ. Корисні питання: “На чию думку логічно? Чому ви маєте таку думку? Справді очевидно? А, може, все-таки добудують? Що мається на увазі під “позитивними напрацюваннями”? Для кого вони позитивні? На них точно поставлять хрест?” Ну і так далі… Тобто — уточнюємо, “персоніфікуємо” жорсткий причинно-наслідковий зв’язок, перетворюючи його на одну з думок, оцінок.

Віталій ГОЛУБЄВ,

засновник Школи універсального журналіста та всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,

секретар Національної спілки журналістів України

The post Медіаграмотність: 9 прикладів маніпуляцій у ЗМІ та соцмережах і як їм протидіяти appeared first on Я - журналіст.

Що потрібно журналісту від посадовця?

Коментарі щодо його дій або бездіяльності стосовно конкретної ситуації у сфері його повноважень.

Натомість часто ми отримуємо зовсім інше:

• вітання зі святами,

• коментарі глобальних подій, на які цей керівник насправді не впливає,

• звіти про його участь у протокольних та інших заходах.

“Як же не розповідати про свого керівника?” – чую здивовано-обурений вигук читача з прес-служби.

Не обурюйтесь і не дивуйтесь. Я не закликаю нехтувати амбіціями свого роботодавця. Просто одну й ту саму інформацію можна жбурнути як каменюку або ж елегантно подати як пальто.

Лайфхак: “заховайте” розповідь про керівника в текст повідомлення. А у заголовок винесіть новину, інформаційний привід, те, що, власне, сталося.

Наприклад:

“У селі Х. завершується будівництво амбулаторії”, а не “Голова райдержадміністрації відвідав будівництво амбулаторії в селі Х”.

Не “Голова РДА виступив на сесії районної ради”, а “Районна рада виділила додаткові кошти на ремонт поштових відділень”.

Не “Голова РДА провів апаратну нараду”, а “Служби району готові до весняного паводку”.

А вже у тексті — згадуйте про присутність “першої особи” на всіх цих подіях і участь у них.

Але згадувати найкраще — у форматі прямої мови. Тому що просто “взяти участь” у певному заході — це робота керівника. А коментар — це і “ефект присутності”, і відчуття більшої довіри читача до автора та джерела повідомлення (“Отже, вони там справді були, якщо чули, хто що говорив”). А найголовніше – це вияв експертної позиції того, хто говорить, стосовно теми, про яку говорить.

А хіба не це нам і потрібно? Наш герой — компетентно коментує тему повідомлення. Він — у центрі подій.

(Але не у центрі заголовку! Заголовок потрібен для того, щоб зацікавити читача, а не потішити самолюбство героя прес-релізу. Якщо він саме цього не розуміє, йому потрібно пояснити. Але щось мені підказує, що герой якраз розуміє, це просто частина авторів прес-релізів звикла іти “шляхом найменшого спротиву”).

Ось вам і точка перетину амбіцій керівника, інтересів читача і звичайного професіоналізму того, хто готує новину.

Тим більше, що керівник під час події точно щось говорив.

“Лайфхак продвинутого рівня” – узгодити з керівником універсальні шаблони коментарів “на всі випадки життя”, коли оперативно отримати його пряму мову з конкретної події в силу певних причин важко. Виглядає трохи цинічно, зате може виявитись досить ефективним на практиці.

Що варто дізнатися про редакцію, перш ніж звинувачувати її в ігноруванні нашої інформації?

Шлях, який проходить наше повідомлення.

У маркетингу існує поняття Consumers Journey Map – “карта подорожі споживача”. Тобто який шлях проходить клієнт у взаємодії з нашим продуктом — від першої “точки контакту” до повторної покупки, якщо вона, звісно, буде.C

Ось і в нашому випадку варто дізнатися: які фактори можуть впливати на поширення чи непоширення конкретною редакцією інформації, що виходить від нас. Частина з них можуть виявитися досить неочевидними.

Ось декілька питань про редакції ЗМІ, з якими ми найчастіше взаємодіємо (або які є найбільш важливими для нас), відповіді на які варто дізнатися.

1. Як здійснюється планування тем для висвітлення: ”згори” чи “знизу”? Десь журналісти практично не виявляють ініціативи — все “спускає” згори їхній керівник, редактор чи директор / власник. Десь навпаки – “перші особи” не втручаються у творчість журналістів. (В українських реаліях це часто виглядає так: дотримуйтесь “правильної” політичної лінії, а на решту тем пишіть, що хочете, аби місце на шпальті чи в стрічці новин порожнім не залишалось). Зрозуміло, що від відповіді на це питання залежить, з ким доцільніше домовлятися про постійну співпрацю.

2. Хто реально читає листи, які Ви регулярно надсилаєте на загальноредакційну електронну адресу? На кого “запаралелена” ця адреса? Можливо, Ви вперто “бомбите” прес-релізами електронну скриньку, яка “прив’язана” до дизайнера-верстальника газети. А йому Ваші повідомлення… прямо скажемо, байдужі? Або пишете на особистий мейл журналістки, яка давно перебуває у декретній відпустці? Варто раз і назавжди з’ясувати для себе справді актуальну електронну адресу кожного ЗМІ й працювати саме з ними, а не просто гордитися, що в списку розсилки — 150 адрес.

3. Хто в конкретній редакції головний: редактор чи директор? У різних редакціях ієрархія прийняття рішень влаштована по-різному: десь головний редактор відповідає суто за редакційну політику, десь — практично за все. Десь директор / власник не втручається в повсякденну роботу редакційного колективу й перебуває поза полем інформаційних приводів — десь чітко “тримає руку на пульсі” або принаймні застосовує “телефонне право”. А десь, де планування відбувається “знизу”, достатньо взагалі встановити хороший контакт із провідним журналістом — і цього вистачить. Отже, варто з’ясувати: чи справді для ефективної комунікації з конкретним ЗМІ Вам потрібна його “перша особа”? І, якщо так, то яка саме? Тоді зменшиться ризик ситуацій, коли ви нібито заручились підтримкою головного редактора (“Добре, я скажу журналістам”), а по факту — інформація як ігнорувалась, так і ігнорується.

4. Яким каналом зручніше отримувати інформацію для ЗМІ? Не “Вам передавати інформацію”, а саме “ЗМІ отримувати інформацію”! Можливо, Ви звикли надсилати матеріали для поширення у друкованому вигляді, в конвертах, які доставляє Укрпошта. А редакція Х. просто викидає ці конверти, навіть не відкриваючи. Тому що в редакції немає кому сканувати й розпізнавати надісланий текст, а тим більше — перенабирати його. Подумайте тверезо: якщо інформація ВЖЕ набрана на комп’ютері — отже, вона існує в електронному вигляді! То чого б не надіслати її на редакційний e-mail, не ускладнюючи життя ні собі, ні редакції?

   Яку прес-службу можна вважати ідеальною?

   Як на мене, існує два критерії.

   Перший — це доступність не лише тоді, коли потрібно прес-службі, а й тоді, коли це потрібно редакціям та журналістам.

   Іншими словами, це готовність до кризової комунікації.

   Часом трапляється так: як тільки в організації, яку представляє прес-служба, чи в сфері, за висвітлення якої вона відповідає, трапляється форс-мажор — відповідальний за комунікації раптом “зникає”. Або отримати інформацію стає відразу набагато складніше.

   Саме тоді, коли вона найбільше потрібна!

   Зміст комунікації в кризовій ситуації дуже спрощено можна передати такою структурою:

   – Що саме сталося;

   – Що вже зробила і робить наша організація для вирішення проблеми;

   – Яка допомога потрібна і від кого;

   – Прогноз розвитку подій: до чого готуватися, скільки часу все триватиме, що робити людям.

   Загалом — нічого складного, якщо бодай не поширювати неправди, коли не можна сказати всієї правди.

   Ключова вимога тут — оперативність. Бо коли мовчить першоджерело — починають говорити чутки. І чим більшим стає інформаційний вакуум — тим комфортніше середовище створюється для поширення дезінформації. Тобто наше мовчання працює проти нас більше, ніж могли б спрацювати наші слова.

   Другий критерій — експертність. Варто бути центром інформації не про діяльність лише конкретної організації, а про регіон чи галузь, до яких належите.

   Приклад: прес-служба облдержадміністрації виступає першоджерелом новини про перемоги спортсменів чи обдарованих учнів регіону. Можливо, сама структура мала до цих здобутків причетність, прямо скажемо, опосередковану. Але хіба це не новина про “ввірений регіон”, варта поширення?

   Інший приклад: прес-служба банку роз’яснює правила здійснення грошових переказів за кордон. Можливо, ця інформація буде використана не лише клієнтами конкретного банку. Але головне — вона точно знайде свою аудиторію, буде “лайкатись” і поширюватися у соцмережах. А саме це нам і потрібно!

   Адже, за умови регулярного та оперативного поширення справді суспільно важливої і практично корисної інформації, саме наша прес-служба здобуватиме репутацію своєрідного центру інформації про певну галузь чи регіон. Тобто — експертне позиціонування. (“За новинами з теми Х. – до них”). А тоді й інші, менш читабельні з точки зору ЗМІ, але більш потрібні в інтересах конкретної організації, новини швидше знаходитимуть шлях до читача. Бо вашій інформації довірятимуть апріорі.

Віталій ГОЛУБЄВ,

секретар Національної спілки журналістів України,

викладач кафедри журналістики Національного університету “Острозька академія”,

керівник Школи універсального журналіста,

головний редактор Видавничого дому “ОГО”

Замовити книги або майстер-клас Віталія Голубєва

The post Лайфхаки ефективної прес-служби appeared first on Я - журналіст.

А що ж таке бути дорослим? Це відкритими очима дивитися на світ, розуміти проблеми соціуму, влади; свіжо та розсудливо мислити. Люди , які вже мають певний досвід життя, можуть бачити дійсність у новинах, репортажах, інтерв’ю. Вони здатні «пережити» ці емоції та обрати для себе корисну інформацію. А діти? Вони малі, сповнені добра, ніжності до усіх. Діти вірять у правду, боляче сприймають жорстоку інформацію. Тож засоби масової інформації – зовсім не потрібний матеріал для них.

З кожним роком ми дорослішаємо, починаємо більш свідомо дивитися навколо. І це важко. На мою думку, саме за допомогою « дорослих» засобів масової інформації кожна людина вчиться життю.

Світ містить і добро, і зло, підлість, і чесність. У кожного різне й неповторне світобачення. Такі правила життя телебачення- показ поганих новин, рідше позитивних. Адже негативні- розповсюджуються швидше та викликають більше розмов.

Отже, треба звикати до «дорослості» повідомлень у ЗМІ.

Юлія НЕЧИПОРЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ «Острозька академія»,

Миколаїв

The post Чому всі засоби масової інформації «дорослі»? appeared first on Я - журналіст.

Збереться близько 400 учасників – як чинних журналістів, так і студентів медіафакультетів. Новомедіа Форум – унікальний інтенсив з максимальною кількістю практичних знань за два дні. Формат цього освітнього заходу дозволяє також отримати нові знайомства і професійні контакти, співпрацю і працевлаштування, можливість коворкінгу і особистого розвитку.

Два дні з ранку до вечора в двох паралельних залах – майстер-класи та тематичні півторагодинні панелі з двома спікерами та модератором. Тематика найрізноманітніша: політична журналістика, соціальні медіа, інформаційні війни, тематичні спецпроекти, відеоплатформи і багато іншого. А у кінці другого дня пройде церемонія Novomedia Awards. Це нагородження журналістів і редакцій, які висвітлюють вічні цінності в своїх матеріалах.

Уже опубліковані майже всі спікери Форуму. Спеціальним гостем заходу стане Ольга Фреймут – ведуча Нового каналу. Ольга поділиться з учасниками Форуму навичками роботи телевізійної ведучої в різних форматах і жанрах. Вона має значний досвід роботи в журналістиці. Була співробітником компанії Бі-Бі-Сі в Лондоні. У Києві працювала телеведучою в декількох проектах на каналі 1+1, 5 каналі. У 2014 році увійшла в сотню найвпливовіших жінок України за версією журналу «Фокус».

Про інформаційну війну, журналістику в умовах гібридної агресії розповість  Сергій Гришин – заступник головного редактора, шеф-редактор новин у РБК-Україна. Віталій Голубєв, головний редактор Видавничого дому «ОГО» і секретар Національної спілки журналістів України, буде говорити про 20 Лайфхаків ефективного журналіста. Віталій викладає на кафедрі журналістики Національного університету «Острозька академія», керує Школою універсального журналіста.

Пул спікерів Форуму поповнив Юрій Бутусов – головний редактор сайту «Цензор.НЕТ». Він працював в газеті «Киевские ведомости», в тижневику «Дзеркало тижня». Юрій є автором сценарію фільму «Помаранчеве небо» про події Помаранчевої революції, продюсер фільму «Ілюзія страху» за повістю Олександра Турчинова.

Про основоположні традиції в медіасфері буде говорити Юрій Грицик – головний редактор інформаційного агентства «Вголос». Про правила і стандарти в політичній журналістиці розповість Ігор Луценко. Ігор працював редактором секції «Великі гроші» журналу «Власть Денег», редактором «Бізнес» журналу «Кореспондент», а також редактором «Економічної правди», журналістом інтернет-видання «Українська правда». Сьогодні він народний депутат України VIII скликання.

Його колеги – депутати Верховної Ради повідають про журналістів в політиці і політиках-журналістах. Серед них – Вадим Денисенко – політик, журналіст, бізнесмен. Працював головним редактором тижневика «Коментарі», керівником об’єднаної редакції тижневика і сайту ProUA. Тетяна Чорновол – працювала в журналі «ПіК», працювала репортером у виданні «Обозреватель», була редактором порталу Lb.ua. Сергій Висоцький працював в газетах «Коммерсант Україна», «Економічні Вісті», «Газета 24», був політичним оглядачем журналу «Фокус». Після – спеціальний кореспондент «Інформаційне агентство” ЛігаБізнесІнформ », заступник головного редактора ТОВ «Новини-ТВ ».

Про спортивну журналістику розповість Сергій Долбілов – спортивний експерт, керівник редакції спортивних програм телеканалу «Інтер». Автор і режисер циклу документальних фільмів про братів Кличків; креативний директор спортивних редакцій телеканалів «1+1» і «Мегаспорт». З ним в парі буде Олена Говорова – українська легкоатлетка, спортивна журналістка, коментатор, ведуча. Олена стала бронзовою медалісткою Олімпійських ігор в 2000 році. Сьогодні вона очолює агентство «Media-Sport», що займається спортивним маркетингом.

«Мультиканальний журналіст: нова реальність» – тема Олега Гавриша. Олег працює редактором «Новое время» – це медійний майданчик, которий включає в себе журнал, радіо і сайт. А також працює ведучим на каналі «UA: ПЕРШИЙ». Олег був кореспондентом газети «Ведомости», Forbes, «Комерсант» (Україна), в журналі «Новое время страны», а також у виданнях «Бізнес», «Деловая неделя», «Діловий Харків».

Як зробити соціальну журналістику не тільки корисною, а й цікавою – про це говоритиме журналіст телеканалу СТБ – Ірина Заславець. Ведучі програми “Сніданок з 1+1” Людмила Барбір і Єгор Гордєєв поділяться досвідом про ефективній взаємодії в прямому ефірі. Анна Степанець та Володимир Полуєв, ведучі програми «Вечірній Прайм» на 112 каналі, розкриють тему про те, як контролювати ефір і працювати в умовах конфлікту на ефірній майданчику. Юлія Литвиненко – телеведуча на телеканалі «Прямий», буде говорити про секрети якісного інтерв’ю.

Про роботу журналіста в екстремальних умовах розповість Юрій Луканов – голова Незалежної медіа-профспілки України, тренер з безпеки роботи журналістів у гарячих точках. Займається захистом прав журналістів з ОБСЄ. Про безпеку журналіста в контексті свободи слова говоритиме Сергій Томіленко – голова Національної спілки журналістів України, член громадської ради при Держкомтелерадіо України та колегії Держкомтелерадіо, голова редакційної ради журналу «Журналіст України».

Представники компанії AIR, що входить в ТОП-5 світових партнерів YouTube, дадуть ексклюзивні рекомендації. Семен Кременюк, відомий відеоблогер, поділиться ефективними інструментами ведення YouTube каналу. Також Кирило Євсеєв – експерт по просуванню і створення контенту для YouTube. Автор каналу «Як знімати відео». Консультує блогерів і політиків про розвиток Ютуб-каналів.

Масштабна медіа-подія – Новомедіа Форум відбудеться в Києві 2-3 листопада.

Весь пул спікерів опублікований ТУТ

Встигніть зареєструватися, заповнивши форму ТУТ

The post Новомедіа Форум 2018: головна подія осені для журналістів і медійників appeared first on Я - журналіст.

Але перш за все — важливе зауваження: Instagram Stories для медіа — це не трафік і не продажі, а лояльність і залученість. Це варто розуміти від самого початку — щоб не ставити хибних цілей і не “убиватися” над тим, де “убиватися” просто не варто.

У яких випадках Stories не допоможуть

Навряд чи видавцю або топ-менеджеру є сенс вимагати від відповідального за ведення редакційного Instagram щоденного звіту про приріст рекламних доходів, підкріпленого скріншотами з Google Analitics і банківськими роздруківками.

Так, ведення Instagram — це один із інструментів маркетингу. Так, завдання маркетингу — допомагати продажам. Але сам маркетинг — не продає, він лише створює для цього умови. Простіше кажучи, якщо ви “пропіарите” в Stories постійного або потенційного рекламодавця — це добре для підтримання лояльності або встановлення первинної довіри. Але дзвінка чи візиту менеджера з продажів ці картинки не замінять. І рахунок ви виставлятимете все ж не за картинку, а за послугу. Продати яку, цілком можливо, певна картинка і справді допоможе. Але виступить – одним із інструментів, у комплексі, а не самодостатньо.

Так, можливо, ви продасте рекламодавцю контакт із “сукупною аудиторією”, куди впишете й своїх підписників у Instagram. Але, знову ж таки, ведення акаунту в цьому випадку — це складова цілого “пакету”. Та й рахунок виставлятимуть, швидше за все, зовсім інші люди. Контролюватимуть оплату — також.

Ще складніше — із трафіком на сайт. Так, потенційний рекламодавець Х. після серії ваших піар-реверансів у соцмережах і справді може стати зговірливішим, і це, в підсумку, таки можна буде виміряти конкретними гривнями доходу. (Але “батьків” цього заробітку все одно, ймовірно, буде декілька — як уже йшлося абзацем вище). А ось усерйоз розглядати Instagram як джерело трафіку — точно не слід.

Щонайменше — через відсутність (звісно, тимчасову — кажуть, уже зовсім скоро це виправлять) можливості розміщувати в постах гіперпосилання. Виняток — активні посилання у профілі користувача. (До речі, багато хто вже оцінив лайфхак: якщо профіль є бізнес-сторінкою, додаткове гіперпосилання можна отримати, заповнивши відповідним чином поле “Адреса”). А неактивні посилання на конкретні матеріали можна ставити скільки завгодно, ось тільки ніхто, як показує досвід, за ними не перейде. Максимум хтось зайде на головну сторінку сайту, якщо в Instagram цікаво проанонсовано “забійний” матеріал. Але не більше.

Отже, трафікогенерація — це точно не про Instagram. Звісно, ви можете заперечити, що акаунти з кількістю передплатників понад 10 тисяч, уже нині мають можливість розміщувати у Stories активні посилання. Але, по-перше, чи багато наших медіа мають таку кількість підписників? А, по-друге, що найголовніше, даних про статистично значиму кількість трафіку, отриманого в такий спосіб, автор поки що не зустрічав.

Як Stories зміцнюють бренд медіа

Тоді ж для чого це все? Відповідаю: лояльність, впізнаваність, залученість. Все те, що зміцнює бренд вашого медіа. А підсилення бренду підсилює продажі.

Невеличкий відступ. Обсяг інформації, яку споживають люди, – зростає. А частка медіа в цьому “пирозі” – зменшується. Кількість годин, яку виділяють користувачі в бюджеті свого часу на споживання різних видів контенту, – більша, ніж 5, 10 чи, тим більше, 25 років тому. А частка в цьому контенті продукції, яку виробляють медіа, – менша. Тобто сумарно люди споживають більше інформації упродовж більшого проміжку часу, ніж раніше. Але при цьому ризикують узагалі розминутися з тим, що виробляє наше (ваше) медіа. Просто тому, що мають незрівнянно більше можливостей вибору, ніж в “аналогову” епоху. Тоді поради лікарів читали у журналі “Здоров’я”, про технічні новинки дізнавалися з журналів “Наука и жизнь”, “Радио”, “Техника — молодежи”, а про життя за кордоном читали в “Вокруг света” і, згодом, в “Эхо планеты”. Зараз кількість доступних джерел інформації з тієї чи іншої теми обмежена хіба що можливостями пошуковика, а їх хронологічна глибина — кількістю оцифрованих джерел доцифрової епохи.

Тому в еру багатоекранного медіаспоживання і кліпової свідомості можливість розповісти потенційному читачеві про саме існування нашого медіа (а тим більше — спонукати його познайомитись із нашим контентом) дуже часто напряму залежить від того, чи побачить він наш медіабренд у своєму гаджеті. Де, поряд із нами, за увагу того самого читача конкурують сотні й тисячі звичайних і рекламних повідомлень від людей і брендів.

Instagram Stories — це ніби “пріоритетна викладка” в супермаркеті. Багато хто, заходячи в цю соцмережу, починає перегляд новин саме з “прокрутки” Stories. А дехто — цим і обмежується. Гріх не скористатися такими перевагами.

Отже, головна функція Stories для медіа — щоб про вас знали. Щоб вам довіряли. А довіряючи — заходили знову. І таким чином запам’ятовували. Для певної частини користувачів ті, чиї Stories він переглядає регулярно, стають ніби друзями чи членами сім’ї. Таким собі звичним елементом щоденної інформаційної картини. До таких акаунтів — звикають. І нові історії відкривають ніби “на автоматі”. А це нам і потрібно. По-перше, коли ви постійно помітні – є ймовірність, що, за інших рівних умов, куплять саме у вас, бо ви — ось тут, щодня поряд, на відстані кліка. По-друге, впізнаваність добре впливає на експертність. А експертний імідж — один із способів прямої генерації продажів. (“Ви експерт? Тоді я замовлю ці послуги у Вас”). І, зрештою, впізнаваність добре впливає на результати опитувань. А їм дехто все ж таки довіряє.

У короткостроковій перспективі всі ці “рухи” корисні можливістю максимально “накачати” бренд медіа напередодні виборів-2019. У надії, що виборчі бюджети багаторазово перекриють витрати на оплату праці редакторів і контент-менеджерів. А у довгостроковій — у довгостроковій узагалі йдеться про виживання медіа. Багато з яких досі не стали бізнесом, і, швидше за все, вже й не стануть. Просто не встигнуть — під натиском тих самих соцмереж… Але ж поборотися — варто.

Так що постити у Stories?

Сподіваюсь, переконав. Займатися Stories варто. Тому далі — лише список. Обирайте один або декілька пунктів, пробуйте, аналізуйте результат, не чекайте швидкої віддачі в грошах — і пробуйте далі. Хоча би для того, щоб не стояти на місці, коли інші — рухаються. А ще — для того, щоб набрати підписників. Бо якщо їх замало — то хто ж бачитиме всі ваші візуальні креативи? І це — ще один аргумент на користь того, що очікувати тут швидких грошей — марно. Спочатку треба вкладати в контент, у якість. І це відрізняє предмет нашої розмови від, приміром, традиційної газетної бізнес-моделі — зібрати гроші за передплату, а потім щось цим передплатникам розповідати. Тут — як в інфобізнесі: цінність, контент — спочатку. Щоб потім бодай отримати базу підписників, якій пропонувати ще більше цінності й ще більше контенту — вже за гроші.

1. Перехресні анонси: зі Stories відправляємо читача на сторінку, зі сторінки — у Stories

Має сенс, якщо інформація, заради якої користувач повинен зробити додатковий перехід — справді корисна. Приміром, рецепт, афіша, вакансія. Але точно не прес-реліз.

Якщо вас “душить жаба”, чого це ви повинні ділитися корисною інформацією просто так, не запрошуючи відвідати сайт чи придбати газету – варто змусити себе “наступити на горло власній пісні”. Ніхто на сайт не піде. І газету купувати не побіжить.

Розміщуйте “самодостатню” інформацією, яка нічого не продає і нікуди не веде. Яка є цінною сама по собі — в тому інтерфейсі, в якому читач її отримує просто зараз, без жодних додаткових переходів. Пам’ятайте, що можливостей вибору джерел інформації в сьогоднішнього інтернет-користувача — безліч. І скажіть спасибі, що він узагалі затримався бодай на кілька секунд на сторінці вашого ЗМІ. А ви йому хочете “втулити” прес-реліз… Втулюйте, тільки ваша зустріч, найімовірніше, виявиться останньою.

2. Фото і відео з подій

Поки матеріал про подію пишеться — візуальний контент, який відзняв там журналіст, уже може жити власним життям у Stories. Ідеально підходить для масових подій із багатим візуальним рядом (виставка собак, парад випускників, святкування Дня Незалежності, показ мод, Перший дзвоник). Яскраве фото, короткий підпис, який пояснює, що на ньому зображено — і вперед!

Політика — не для Instagram. І це теж варто розуміти, колегам, значна частина яких усерйоз впевнена, що засідання постійних комісій обласної ради — надзвичайно цікаво. Хоча й “паркет” насправді можна подати у візуальному форматі — приміром, журналіст (швидше – журналістка) може зробити фотогалерею костюмів, які носять депутати. Але тоді це історія — саме про моду для чоловіків, а не про призначення керівників комунальних закладів.

3. Відеотрансляції

Журналіст із місця події розповідає і показує про те, що відбувається у нього за спиною. Як варіант — спілкується з гостем: у редакції, в кафе, в парку, безпосередньо на події, зрештою, вдома. Зручно тим, що запитання до співрозмовника можна відразу приймати в коментарях. Мінус — неоднакова (і неідеальна) швидкість завантаження і відтворення відео на різних пристроях у різних місцях у різних користувачів. Як наслідок — можлива нестабільна аудиторія глядачів і малий час перегляду. Зайшов — відео погано відтворюється або розмова видалась нецікавою — вийшов.

Знову ж таки, Instagram — це не про політику і не про “голови, які говорять”. Тому бліц-інтерв’ю з зіркою шоу-бізнесу, яка виступає на стадіоні у вашому місті — це може бути цікаво. Коментар щойно призначеного керівника комунального закладу — навряд чи. Відеотрансляція того, як готують коктейль у барі, який щойно відкрився у вашому місті, – це може бути цікаво. Змагання з чищення картоплі на швидкість — так само. Журналістка ділиться сімейним рецептом варення з яблук і демонструє процес приготування на власній кухні — аналогічно. Дитина розпаковує новорічний подарунок від політика — супер. А ось виступ політика на святі Миколая в дитячому садочку — вибачте, ні за які гроші.

4. “Серіали”

Історії в Instagram добрі тим, що показуються послідовно. Отже, є можливість розповідати цілу історію: картинка за картинкою. Наприклад, у форматі “до і після”. У місті збудували новий багатоповерховий будинок? Реконструювали школу? Відкрили ковзанку? Знайдіть архівне фото того самого місця і покажіть дві картинки – “як було” і “як стало”.

У такому самому форматі можна розповідати про приготування страв, виготовлення виробів хенд-мейд — будь-що, де процес має декілька етапів. І ось тут уже може з’являтись комерційний потенціал. Якщо, звісно, акаунт вашого ЗМІ має пристойну кількість підписників. Принаймні більшу, ніж акаунт людини, яка виступатиме героєм вашої історії.

Інший формат “серіалу” – знайти кількох людей, об’єднаних однією ознакою, і послідовно розмістити їхні фото з підписами-поясненнями у Stories. Наприклад, фотографії всіх гравців місцевої футбольної команди — до початку ігрового сезону. Світлини учасниць конкурсу краси — напередодні фіналу конкурсу. Якщо ви таки не можете без розповідей про депутатів (а досвід автора підказує, що практично жодне ЗМІ без цього просто не мислить свого життя) — створіть добірку фото депутатів у вишиванках. Благо, на День вишиванки і День незалежності вони люблять продемонструвати патріотизм і вишуканість гардеробу “в одному флаконі”.

Думається, не варто пояснювати, що кожне фото повинно супроводжуватись як мінімумом текстом з ім’ям та прізвищем людини, яка на ньому зображена. А в ідеалі — посиланням на акаунт людини в тому самому Instagram. Якщо у випадку з депутатами це можливе не на 100 відсотків, то з учасницями конкурсу краси — можливо точно! Якщо ви коректно позначите людину (почавши вводити перші літери профілю, побачите, що він автоматично “підтягнувся”) – вона дізнається про це. І, цілком можливо, або подякує вам, миттєво відреагувавши на історію приватним повідомленням чи картинкою-“гіфкою”, або навіть зробить репост чи скрін. У будь-якому випадку, вона вступить у взаємодію з вашим медіаконтентом, що позитивно вплине на показник залученості. І на лояльність і впізнаваність, звісно, також.

Звідси — ще один висновок: писати в Instagram варто передусім про тих, хто є користувачем цієї соцмережі. Інтуїтивно багато хто з нас і так відчуває, які новини — більш “фейсбучні”, а які – “інстаграмні”. Я ж пропоную додати до здорової інтуїції простий розрахунок: людина побачить пост про себе і зможе вступити з ним у взаємодію, покращивши тим самим статистику нашого акаунта — чи ні.

Сказане не стосується випадків, коли контент про людину — настільки самоцінний, що нам в принципі все одно, чи є вона в Instagram. Головне, що цю інформацію прочитають тисячі людей. Наприклад, фото про перебування у невеличкому райцентрі Президента України. Тут головне — те, що ви поширили новину про медійну особистість. А не те, що вашу історію лайкне відповідальний за ведення Instagram-акаунту глави держави.

А ось якщо вибирати, про кого з двох місцевих нотаріусів написати у День вишиванки (за умови, що маєте “вишивані” фото обох конкурентів) — то однозначно про того, хто є в Instagram.

5. Скріншоти

З одного боку, це інструмент анонсування новин на сайті. Особливо якщо новина коротка і вміщається в один екран. (Саме тому інколи варто знехтувати можливістю розмістити фото відразу після заголовку — втрачається дорогоцінне місце. Ліпше ознайомити читача з текстом новини, аніж займати півекрану стоковим тематичним фото. Особливо приїлися, приміром, фото дерев’яного молоточка, яким більшість ЗМІ ілюструють новини про судові засідання — на суди в нас мало хто ходить, особливо у провінції, тому й гуляє просторами інтернету одне й те саме фото на всі випадки життя).

Але ми ж пам’ятаємо, що переходити зі Stories на сайт навряд чи хтось буде. Тому скріншот короткого матеріалу на сайті, швидше за все, спрацює по-іншому — для “самодостатнього” ознайомлення з новиною. Яке не потребуватиме переходу на сайт. Але створюватиме в читача (за умови постійного використання цього прийому) асоціацію — в цього акаунту регулярно бувають цікаві новини. Чого б їх не читати й далі?

Якщо вам прийдеться до душі цей прийом — слідкуйте, аби ті новини, з яких робитимете скріншоти, були для цього придатними: вміщувались на один екран і не перебивались рекламними банерами. Гіперпосилання на інші матеріали, які дехто вставляє після кожного абзацу статті, тут теж недоречні. Бо виглядатиме це все одно як скріншот з відео на YouTube, розміщений на газетній сторінці. (Інтернетом “гуляє” такий приклад). Іронія — це не та емоція, яку нам варто викликати в користувача.

Ще один варіант використання скріншотів – “скріншотити” стрічку новин. Читач бачитиме, скільки у вас всього цікавого. Але якщо робити тільки це і щодня — ефект, знову ж таки, буде швидше негативний. (Типу “Ну молодці, але мені з того що?”). А час від часу, як частину вашої активності в Instagram — чому б не використовувати й таку можливість показати, що ви робите.

Ще один варіант — колаж з кількох картинок із короткими підписами “Головні новини дня” або “Головні новини за вихідні”. Якщо заголовки виглядатимуть самодостатньо, а не вимагатимуть заходити на сайт, щоб зрозуміти, про що ж мова — такі пости можуть виявитись досить популярними.

6. Знайомство з журналістами редакції

Особливо актуально, якщо ваші журналісти — це переважно журналістки. Вчорашні чи сьогоднішні студентки. Які і так цілоденно сидять в Instagram. Ось і є можливість поєднати приємне з корисним — познайомити читачів з тими, хто творить ваше медіа, і дати амбітним молодим журналісткам можливість “пропіаритись”. Можливо, і хтось із хлопців-чоловіків зацікавиться. Хоча досвід мені підказує, що швидше вдасться досягнути порозуміння саме з жіночою частиною редакції. Якщо журналістів п’ятеро чи семеро — можна розділити за днями тижня їхні виходи в “прямий ефір”. Наприклад, з анонсами матеріалів сайту. Читатимуть їх після того навряд чи, але кілька додаткових балів у скарбничку впізнаваності медіабренду — зарахуєте. А ще журналісти можуть ділитися рецептами, розповідати про те, яку купують косметику або які будівельні матеріали використовують для ремонту. Якщо ваш журналіст — не блогер з багатотисячною армією підписників, то гроші за подібний product placement ви навряд чи візьмете. (А якщо у вас справді працює блогер-стотисячник — він усе одно візьме гроші без вашої допомоги). А ось використовувати подібні невинні візуальні формати як бонуси постійним або перспективним рекламодавцям — чому б і ні? Головне — не писати відразу після того, як цікавий вам потенційний клієнт лайкне фото з його продукцією: “То що, дасте грошей на рекламу?..”

Чим може бути корисний такий формат? Тим, що спілкуються на бренд з брендом, а людина з людиною. Як кажуть, навіть бізнес “В2В” насправді – “В2С”. Це якраз – про спілкування в соцмережах: тут будь-яка ділова комунікація – це “В2С”. Якщо люди бачитимуть, хто реально стоїть за “вивіскою” вашої редакції – вам можуть більше довіряти.

7. Відеоекскурсії

Коротке відео або серія відео, яке ви відзняли там, куди більшість ваших читачів навряд чи потрапить. Або там, де вона ще не бувала. Приміром, у закладі відпочинку, який лише відчинив двері. У новому відділенні місцевої лікарні. У щойно відкритому Центрі з надання адміністративних послуг. Коротке відео, закадровий коментар журналіста — і вашу історію з задоволенням дивитимуться ті, кому ви в такий спосіб допоможете краще орієнтуватися в навколишньому світі. Головне, знову ж таки, – це динамічність і корисність відео. У випадку з відділенням лікарні — як туди зайти, де припаркуватись, якого кольору стіни і скільки ліжок у палаті. А не інтерв’ю головного лікаря й перерізання стрічки чиновниками з адміністрації. А у випадку зі ЦНАПом може бути цікаво, коли приймають, які там черги й скільки робочих місць.

Можна зробити відеоекскурсію до редакції. Якщо, звісно, знайдете, що показати з вашого “залаштункового” життя. У більш виграшному становищі тут — радійники і телевізійники. Вони можуть відзняти багато коротких роликів з різних етапів технологічного процесу й потім виставляти їх хоч півроку. Але газетярі можуть поїхати до друкарні, де дають життя їхній газеті, й назнімати відео там. Не сказати, що це дуже вже цікаво, але як один із інструментів утримання уваги читачів — чому б і ні.

Паралельно зі збільшенням граничної тривалості відео, яке можна буде розміщувати у Stories, зростатиме й комерційний його потенціал: відеоекскурсія до нового салону краси тривалістю 60 секунд — цікавіша як послуга, ніж 15-секундний ролик.

8. Опитування

Картинка, запитання, два варіанти відповідей, які ви формулюєте самі — і, як кажуть користувачі соцмереж, “go!” Головне — не перемудрувати з запитанням: надмірно довге і складне елементарно не встигнуть прочитати або ж на нього не захочуть відповідати.

Приклад. “Як ви оцінюєте проект рішення міської ради щодо виділення коштів на облаштування пляжу…” – однозначно “мимо каси”. Кращий варіант: “На що витратити півмільйона?” І два варіанти відповіді: “Пляж” та “Ремонт дитсадка”.

Зручність опитувань в Instagram — персоналізованість відповідей. Ви бачите не лише результати голосування, а й хто як проголосував. Звісно, ви навряд чи персонально звертатиметесь до кожного респондента. Але за наявності певної фантазії, можна періодично ставити запитання, які стосуються вашого бізнесу. Або бізнесу ваших рекламодавців. (Якщо вони самі не можуть або не хочуть цього зробити). Наприклад, тестувати новинки чи варіанти пропозицій. А потім адресно пропонувати людям те, що зацікавило саме їх. Якщо вистачить ресурсів на персональне листування.

Можна запитати в людей, який вид контенту краще постити у Stories. І порівняти ваші уявлення про смаки користувачів із отриманими відповідями.

Головне — не забувати, що будь-яке опитування, що проводиться без використання професійного соціологічного інструментарію — аж ніяк не репрезентативне. Це просто думка тих, кому не лінь дати відповідь. Не більше того.

9. Конкурси, акції

Про те, як проводити конкурси в Instagram, написано стільки, що в межах цієї статті навряд чи варто заглиблюватися в механіку проведення розіграшів. Простіше загуглити, спробувати доступний для вас формат — і оцінити результат. Наприклад, порівняти кількість підписників до конкурсу — і після.

А ось про анонсування акцій варто написати детальніше. Маю на увазі не комерційні, а саме редакційні проекти або проекти партнерів. Приміром, благодійний збір коштів, флешмоб, волонтерський ярмарок тощо. Зручність Stories — у тому, що анонс акції можна розміщувати щодня. І щодня його бачитимуть у “верхній прокрутці” користувачі, які регулярно переглядають інші ваші історії. А пост на вашій сторінці за певний час піде донизу в загальній стрічці — і вже не даватиме бажаного охоплення. (Якщо, звісно, ви його не рекламуватимете або не експериментуватимете зі штучним підігрівом інтересу аудиторії через стимулювання коментарів). А Stories — це можливість контакту щодня.

Щоб не набридати користувачам, наперед виберіть кілька зображень, з допомогою яких анонсуватимете акцію – і чергуйте їх. Тексти теж бажано варіювати. Найпростіший спосіб — відштовхуватися від дати: “Вже завтра…”, “Вже сьогодні…” – і далі за текстом.

Дуже важливо продовжити говорити про акцію і після її завершення. Що саме? Дякувати учасникам (позначаючи їх) і розповідати про результати. Скільки грошей зібрали, як рахуєте їх, як купуєте ліки, як передаєте їх. (У випадку, якщо акція стосується збору допомоги на лікування). По-перше, це — елементарна прозорість. Люди мають право знати, чим завершилась акція, до якої вони долучились. Особливо якщо ви збирали кошти. По-друге, є така психологічна потреба, як потреба у завершеності історій. Тому не зайвим буде повернутися до долі героя і через місяць, і через півроку, і через рік. Їхати до нього не обов’язково — можна домовитись, щоб скинув свіже фото й написав кілька слів про своє нинішнє життя. Для історії в Instagram цього цілком вистачить: одне речення — нагадування про акцію, друге — про те, як нині живе її герой. Роботи — на 5 хвилин. А ефект — дуже позитивний. Нас, журналістів, часто звинувачують у тому, що ми мало розповідаємо про подальшу долю своїх героїв. І, зізнаюсь, звинувачують справедливо.

10.Продаж “фізичних” товарів чи послуг

Багатьом редакціям, щоб елементарно вижити, доводиться або незабаром доведеться здавати в оренду свої приміщення. Показати вільні площі майбутнім потенційним сусідам — теж зручно через Instagram. Можна показати всі ракурси на відео або розмістити добірку фото в кількох Stories поспіль.

А якщо, окрім інформаційних продуктів, ви продаєте ще щось — тут і думати немає чого – експериментуйте. У цьому плані можна подумати ще й ось над чим: хто з родичів, друзів чи знайомих працівників редакції має щось на продаж, але не вміє користуватися Instagram?

Ну і звичайне ненав’язливе “підпіарювання” рекламодавців, про яке стільки йшлося вище, – теж логічно згадати і в цьому пункті.

Головне — у будь-якому випадку не переборщити з продажами. Хоча той, від кого залежатимете бюджет нашої активності в соцмережах, імовірно, все одно відразу вимагатиме розрахунків: коли і як це окупиться. (Якщо таких питань вам не ставитимуть — за вас залишається лише порадіти й висловити сподівання, що нинішня фінансова стабільність редакції — це всерйоз і надовго).

Якщо ми — медіа, то наша унікальність — у володінні широкою інформаційною картиною, великій контактній базі й тих зв’язках, які можемо встановлювати між людьми всередині нашої аудиторії (місцевої громади, професійної спільноти, держави в цілому). За інших рівних умов, більше шансів, що у вас щось куплять, тоді, коли ви — цікаві та корисні, а не просто продаєте. Або просто ви — найближче. На відстані кліка. А щоб стати близьким, все одно доведеться спочатку стати цікавим і корисним. Та і потім залишатися таким. Щось у досвіді підказує, що найкращих результатів є шанс досягти тоді, коли ми є і залишаємось самими собою. Але при потребі гнучко адаптовуємось під умови, що змінюються.

Віталій ГОЛУБЄВ,

головний редактор Видавничого дому “ОГО”,

викладач кафедри журналістики Національного університету “Острозька академія”,

керівник Школи універсального журналіста,

секретар Національної спілки журналістів України.

Слідкуйте за автором в Instagram

Джерело фото: https://thenextweb.com/facebook/2018/05/08/instagram-may-soon-let-you-add-music-to-your-stories/

The post Як медіа можуть використовувати Instagram Stories: 10 ідей для журналістів, редакторів і видавців appeared first on Я - журналіст.

Ольга Юркова представила проект фактчекінгу StopFake, створений у березні 2014 року журналістами та фахівцями з інформаційних технологій для спростування дезінформації та російської пропаганди в питаннях анексії Криму і війни на Сході України. Нині проект досліджує вплив пропаганди на Україну, Сирію, Туреччину, країни ЄС. Фактчекінг – це перевірка фактів. Вона спрямована на виявлення невідповідностей між реальністю й тим, про що повідомляють мас-медіа.

TED (Technology Entertainment Design; Технології, Розваги, Проекти) є американським некомерційним фондом, який проводить конференції, присвячені «унікальним ідеям», що змінюють суспільство, з 1984 року. Конференції TED славляться своїми лекціями (TED Talks), які спершу були зосереджені на технологіях, розвагах та дизайні, але згодом включили також природничі науки, мистецтво, освіту, культуру, бізнес, глобальні проблеми людства.

Ми зібрали для вас 10 виступів на конференціях TED, які стосуються журналістики, мас-медіа, інтернету, розвитку інформаційного суспільства. Цікавого та корисного перегляду!

Як обирати для себе правильні новини? (Damon Brown)

Вас також може зацікавити: Як перевірити достовірність інформації з соцмереж: 19 запитань, які варто поставити насамперед

Як поширюються фейкові новини (Noah Tavlin)

Вас також може зацікавити: Самопрезентація у Facebook: 5 перших кроків

Закодовані послання в медіа (Ben Beaton)

Вас також може зацікавити: Тайм-менеджмент для журналіста: 15 порад, які збільшать Вашу продуктивність

Як спричинити сплеск у соціальних медіа (Alexis Ohanian)

Вас також може зацікавити: Електронна пошта: ефективно використовуємо для роботи журналіста

Як Youtube працює з авторським правом (Margaret Stewart) 

Вас також може зацікавити: Де шукати цікаві теми для місцевих ЗМІ

Як влаштовані фокус-групи (Hector Lanz)

Вас також може зацікавити: соціальні мережі для журналістів: можливості та загрози

Чому смартфони роблять нас нещасними (Адам Альтер)

Вас також може зацікавити: Чотири “П” журналістики

Як Amazon, Apple, Facebook та Google керують нашими емоціями

Вас також може зацікавити: Професійна та особиста ефективність журналіста: 7 порад

Як працює найнудніше телебачення у світі

Вас також може зацікавити: 49 афоризмів про журналістів і журналістику

Що може статись, якщо переписуватись зі спамерами

За інформацією “Детектор медіа”, The Village; джерела відео – YuoTube TED українською TOKAR.UA, YuoTube Тарас Куць, YuoTube Wikno.

Джерело фото: ogo.kiev.ua

The post 11 виступів TED українською про журналістику, медіа та інтернет [ВІДЕО] appeared first on Я - журналіст.