Електронна пошта – незамінний помічник для журналіста. Але чимало колег скаржаться: починаєш перевіряти скриньку – і “зависаєш” надовго. Декілька порад з оптимізації користування електронною поштою – у фрагменті з книги Віталія Голубєва “Лайфхак для журналіста: як ефективно використовувати час та інформацію”.
Ранжуйте листи за важливістю: вони створюють для вас можливість чи потребують ваших ресурсів?
Проаналізуйте свої вхідні телефонні дзвінки за день. Беруся припустити, більшість із них стосувались певних прохань до вас. І в цьому немає нічого дивного: на взаємодопомозі тримається світ. Сьогодні ви — комусь, завтра — хтось вам. Проте ви, думаю, так само погодитесь: є люди, які тільки просять і нічого не дають взамін. Є організації, які потребують інформаційного партнерства з боку вашого ЗМІ, але їхня пропозиція у відповідь — не цікава ні для вашого ЗМІ, ні для вас особисто. То чи варто витрачати час на ці листи?
Приміром, наш рівненський інформаційний портал OGO.ua має приблизно 20 000 унікальних відвідувачів щодня. В окремі місяці сумарна цифра доходить до мільйона. Як думаєте, чи зацікавить мене як головного редактора чи моїх колег пропозиція обмінятись банерами із сайтом, який позиціонує себе як “молодий та амбітний інтернет-ресурс, який за останній місяць відвідало майже 10 000 людей”?! А подібні пропозиції надходять майже щодня. Кому потрібне таке “партнерство в одні ворота”? Точно не нам. Аналогічно — з пропозиціями виділити газетну площу й поставити на сайті банер з рекламою заходу, що відбудеться на іншому кінці України для аудиторії, яка не є для нас цільовою. Кому це вигідно? Знову ж таки, точно не нам. Навіть з урахуванням того, що організатори обіцяють “розмістити ваш логотип у каталозі, який отримають всі 200 відвідувачів нашої виставки”.
Навіщо в подібних випадках витрачати бодай кілька хвилин на листування?..
Із цієї ж серії — прохання про допомогу від людей, яких ви не знаєте і ніколи не бачили. Можете вважати мене циніком, але я впевнений: допомагати краще тим, хто живе поряд із тобою. У кожного з нас таких людей — і в родині, і серед колег, і в колі спілкування, і в населеному пункті, де мешкаємо, – вистачає. Тому, вважаю, нічого страшного не станеться, якщо ви відправлятимете відразу в кошик всі вхідні електронні листи від незнайомих людей із незнайомих адрес, далеких від вашого фактичного місця проживання і роботи, які починаються зі слова “Допоможіть”. У вашому місті є волонтери, які підтримують армію, та благодійний фонд, що опікується онкохворими дітьми? Ось і допомагайте їм.
А ось листи з проханнями від людей та організацій, які можуть створити для вас як для журналіста можливості (або створювали їх у минулому, а тепер сумління підказує вам, що треба “відпрацювати” колишні “бонуси”), – першочергові кандидати на відповідь. Якщо на такий лист можна відповісти миттєво і стисло — негайно зробіть це. Якщо ж відповідь потребуватиме обмірковування (наприклад, потрібно заповнити аплікаційну форму для участі в закордонному стажуванні) — стисло відпишіть відразу, подякувавши за надану можливість і пообіцявши в якнайкоротші терміни виконати умови участі, а потім, у час, відведений вами для відповідей на не термінові, але важливі листи (наприклад, щодня з 17-ї до 18-ї години) — заповніть “аплікаційку” і відправте за адресою.
Застосовуючи такий підхід, з часом ви натренуєтесь миттєво сканувати папку “Вхідні” з погляду простого запитання: “Цей лист містить можливість для мене як для журналіста – чи потребує ресурсів без належної компенсації?”.
Більше порад із професійної та особистої ефективності журналіста: статті та відео
Звісно, є третя категорія листів — ті, автори яких нічого не пропонують і нічого не потребують, а просто інформують журналіста. (Хоча насправді вони теж потребують — висвітлення, в якому можете допомогти саме ви). І в журналіста саме таких листів зазвичай найбільше. Проте і їх можна відфільтрувати з допомогою простого запитання: “Ця інформація мені потрібна? Вона стане темою матеріалу? Збагатить моє розуміння тенденцій суспільного розвитку?”. Беруся припустити: щодо більшості листів відповідь буде негативною.
Прес-реліз маловідомої громадської організації про проведене обговорення результатів моніторингу аналітичного дослідження рівня прозорості чогось-то там… Радісний рапорт прес-служби державної установи про те, що всі їхні працівники прийшли на роботу у вишиванках. Мейл від піар-агентства про те, що їхній клієнт випустив новий продукт. Емоційний реліз прес-служби співака, якого ви вперше чуєте, про його новий кліп (ви взагалі-то і про старі не знали і якось жили)… Все це — прямі кандидати у папку “Видалені”. Без зайвих роздумів.
Так само, як і прохання взяти участь в опитуванні, яке “займе не більше години вашого часу”. Якщо ваша участь як журналіста в опитуванні не оплачується, або його тема вам нецікава, або результати вашої участі не можна буде використати для самореклами чи власного професійного розвитку (наприклад, отримавши, як один із респондентів, цінний аналітичний звіт із підсумками дослідження, щоб надалі використовувати в роботі) — не думаю, що на опитування варто витрачати час. Тому що його організатори просто хочуть обміняти свій дорогий час на ваш дешевий. Точніше, на ваш час, до якого вони приклеїли ярлик – “дешевий”.
Але хто сказав, що ваш час — справді дешевий? Не робіть його таким. І люди поступово звикнуть: через дрібниці вас турбувати не варто. Бо можна весь час вирішувати проблеми інших людей, не встигаючи жити власним життям. У менеджменті це називається “змусити інших людей працювати на ваші цілі”. Воно вам треба?..
Якщо йдеться про допомогу людям, які звертаються по неї до редакції чи журналіста, то варто замислитись над іще однією стороною цього питання. Ми можемо допомагати не тільки і не стільки грошима, скільки нашими можливостями як журналістів, як мас-медіа, тобто масового посередника між людьми, які мають певну потребу, й людьми, здатними цю потребу задовольнити. Поставити на сайт чи в газету прохання про допомогу — це теж наш внесок у вирішення певної проблеми. Який у підсумку цілком може виявитись фінансово вартіснішим, ніж 100 гривень, які ми могли б дати з власної кишені.
Не варто недооцінювати наш статус “провайдера” у світ масової інформації. Адже багато хто досі сприймає певну інформацію, розміщену в газеті чи на сайті відомого ЗМІ з більшою довірою, ніж ту саму інформацію, розміщену на сторінці в соцмережі. Тим більше, що далеко не кожен із ваших прохачів має доступ до “розкручених” сторінок і груп у соцмережах. Тому використовуйте ваші можливості як журанліста в доступі до каналів поширення інформації для допомоги людям. (“Обмін ресурсами”: замість грошей пропонуємо інформацію, яка, в підсумку, допоможе зібрати гроші). Тобто пропонуємо замість грошей той ресурс, який у нас у надлишку і який коштуватиме для нас дешевше за гроші — приміром, автору, який прийшов до редакції по пожертву на видання соціально значимої книги, пропонуємо не фінансовий внесок, а безкоштовну коректуру і верстку силами наших штатних працівників або, приміром, доступ до редакційного комп’ютера в не завантажений роботою день (якщо ви редактор і маєте можливість розпоряджатись ресурсами редакції).
Більше порад для журналістів – у книзі Віталія Голубєва “Лайфхак для журналіста: як ефективно використовувати час та інформацію”. Щоб замовити книгу, напишіть авторові на Facebook
Отримати безкоштовно перші 20 сторінок книги
Читайте також:
Де шукати цікаві теми для місцевих ЗМІ
Чотири “П” журналістики: виступ Віталія Голубєва на Новомедіафорумі
Професійна та особиста ефективність журналіста: 7 порад
Джерело фото: rivne1.tv