Медіаграмотність: 9 прикладів маніпуляцій у ЗМІ та соцмережах і як їм протидіяти

19.01.2023

Медіаграмотність: 9 прикладів маніпуляцій у ЗМІ та соцмережах і як їм протидіяти

Розбираємо на прикладах 9 різновидів маніпуляцій з інформацією, які можна зустріти в ЗМІ та соцмережах — і вчимося сприймати інформацію критично.

Спершу думав адресувати ці поради насамперед журналістам, адже вони мають можливість, ставлячи співрозмовникам додаткові запитання, уточнювати інформацію і позбавляти її маніпулятивного підтексту ще на етапі створення. Але згодом відчув: найбільш корисним цей текст буде для споживачів інформації. По-перше, для розуміння того, де на них може підстерігати маніпуляція. А, по-друге, щоб ставити самому собі непрості запитання під час читання або перегляду інформаційних продуктів — статей, сюжетів, телепрограм — і не робити нашвидкуруч однозначних висновків.

  1. Невиправдана індукція”

СУТЬ. Висновок, який заснований на недостатній кількості фактів, іноді взагалі на одному окремому факті.

ПРИКЛАД. Журналіст робить висновок “Українців масово кусають змії” – володіючи лише одним фактом із прес-релізу МНС про те, що гадюка вкусила киянку, яка перебувала на пікніку в лісі біля Чорнобиля.

ПРОТИДІЯ. Для таких висновків потрібна достатня кількість фактів, коментар експерта про певну тенденцію. Якщо їх немає — говоримо про окремий відомий нам факт.

По секрету скажу, що журналіст інколи вдається до подібних маніпуляцій не для того, щоб когось обдурити — просто не може здолати спокусу з одного окремо взятого факту “виліпити” тенденцію. Значна кількість статей, що починаються словами “В Україні набирає обертів нова тенденція…” пишуться саме так. Подібний вид актуальності журналістських матеріалів культурно називають “удаваною”, а простіше – “притягнутою за вуха”. Така собі актуальність, висмоктана з пальця: треба про щось написати – вигадуємо тенденцію.

  1. Підміна тези”

СУТЬ. Спочатку говорять про один об’єкт чи предмет, потім — про інший. У підсумку наприкінці виступу висновок робиться стосовно зовсім іншої тези, ніж тієї, яка підлягала обговоренню на початку.

ПРИКЛАД. Співрозмовник журналіста спочатку констатує незадовільні результати зовнішнього тестування старшокласників з фізики. А далі – робить висновок, що з таким знанням технічних дисциплін можна повністю втратити наукоємні галузі економіки. А загрозливі для цього тенденції вже є. Взяти для прикладу хоча б недавній виступ його політичних опонентів у Верховній Раді — і далі йде критика конкретної політичної партії…

ПРОТИДІЯ. Якщо вже почали говорити (або писати) про одне — говоримо про це і далі. Коли читаємо текст і відчуваємо, що почали губитися в хащах авторських висновків — зупиняємось і замислюємось: так про що мова у статті? Автор часом не “зістрибнув” із теми у вигідний йому або замовниками статті бік? Один із маркерів подібного “зістрибування” — висновок, що починається словами “Саме тому політик Х. / політична сила Y. пропонує / розробила програму / ініціювала законопроект…” Мабуть, ви часто чули таке в новинах: почали говорити про якусь проблему – а закінчують розповіддю про те, як певний політик пропонує її подолати. Саме заради цього, відкрию секрет, і готувалась новина. Скажу ще простіше: саме за це і заплатили…

  1. Штучна альтернатива”

СУТЬ. Умисно протиставляються два штучно “висмикнуті” з контексту предмети, персони, явища.

ПРИКЛАД. “Після подорожчання проїзду в метро киянам доведеться ходити пішки”; “Або виграємо Євробачення — або осоромимось на весь світ”.

ПРОТИДІЯ. Спробуйте подивитись на ситуацію ширше з допомогою питань: “А що ЩЕ може трапитись? Як ЩЕ можуть розвиватись події? ЧОМУ має бути або так, або так, і ніяк інакше? А якщо припустити третій, четвертий і т.д. варіанти — якими вони могли б бути?”

  1. Упущення дійових осіб.

    СУТЬ. Посилання на не відомих, абстрактних людей, певну їх спільноту (“громадськість”, “всі нормальні люди”, “молодь”).

ПРИКЛАД. “У місті не схвалюють його діяльність…”; “Громадськість давно цього вимагала…”, “Молодь не шукає роботу і працювати не хоче”.

ПРОТИДІЯ. Уточніть, якщо ви журналіст, і просто подумайте, якщо ви читач: звідки співрозмовнику про це відомо, хто саме належить до числа людей, на яких він посилається, чому він вирішив, що позиція людей саме така, чи відомо йому про інші погляди на цю проблему. Якщо автор посилається на анонімних “користувачів соцмереж”, які чимось обурені — інформацію взагалі, як на мене, не варто сприймати всерйоз. Бо в кожного користувача — своя персональна інформаційна “бульбашка”, тобто реальність. І, за бажання, в соцмережах можна знайти певну кількість людей, обурених або захоплених БУДЬ-ЧИМ. Ось вам і “користувачі соцмереж обурені”!..

Фразу “Весь Фейсбук гуде” найчастіше варто розуміти так: “Багато друзів у моїй особистій стрічці, яку Фейсбук формує відповідно до моїх уподобань, про це написали”. І не більше того. Пригадую промовистий приклад: одна авторитетна колега написала перед виборами-2019: “Це тільки у мене вся стрічка балотується від партії Х?” Все правильно: у кожного своє коло спілкування.

Одне слово, у кожного Фейсбук гуде по-своєму.

Хоча, безумовно, це не означає, що немає тем, актуальних для всіх.

Особливо (і передусім) зараз.

  1. Невмотивоване пов’язування.

СУТЬ. “В сталося після А = В сталося внаслідок А”.

ПРИКЛАД. “У громаді змінився очільник — і в другому півріччі зросла народжуваність, учні показали кращі, ніж минулого року результати на предметних олімпіадах”. Або: “Щойно Х. став головою ОТГ — а проти нього вже порушено кримінальну справу. Начебто за підробку документів. Хоча насправді — звісно, за активну громадянську позицію…”

ПРОТИДІЯ. Пам’ятайте, що “після цього” не означає “внаслідок цього”. Запитайте себе (або співрозмовника), ЯК САМЕ можуть бути пов’язані А та В і чи пов’язані вони взагалі. Дві події могли “зустрітися” в обмеженому просторі /часі насправді не залежно одна від одної. У документальних кримінальних телепроектах (на зразок “Речдок”) подібне зустрічається часто: людина загинула — а свідки нещодавно чули, як хтось їй погрожував, ось і підозрюваний номер один “намалювався”. А потім з’ясовується, що погрози і загибель, попри спокусу їх пов’язати, насправді не є ланками одного злочинно-трагічного ланцюга…

  1. Вживання неконкретних іменників (номіналізацій) та дієслів.

СУТЬ. Зловживання загальними поняттями, які кожен учасник комунікації може зрозуміти по-своєму.

ПРИКЛАД. “Наведення ПОРЯДКУ”, “До мене тут все РОЗВАЛИЛИ”, “Мета конференції — це ПОКРАЩЕННЯ роботи лікарні”, “У нашому селищі пануватиме ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДУХ”.

ПРОТИДІЯ. Якщо ви — журналіст, уточніть, ЩО САМЕ має на увазі співрозмовник під певним загальним поняттям. Чи ОДНАКОВО ви розумієте предмет розмови? Нехай дасть ВИЗНАЧЕННЯ — що є для нього, наприклад, “покращення роботи” – це менше запізнень, закупівля нової техніки чи ремонт господарських приміщень? Можливо, “європейський дух” в уявленні новообраного голови селища — це можливість особисто їздити на безкінечні стажування до Польщі, переймати, так би мовити, європейський досвід?

Корисні запитання: “Як саме? Що конкретно? В чому полягає? Що маєте на увазі? Наприклад? А що ще? А як ще?”

Якщо ж ви — читач, то про це можна хоча б подумати. Якщо співрозмовник обіцяє, що у громаді пануватиме “європейський дух” – за відсутності пояснення, що він під цим розуміє, чи можна довіряти самій лише цій красивій фразі?

  1. Некоректне порівняння

СУТЬ. Порівняння невідомо з ким або чим або ж на підставі невідомо яких даних.

ПРИКЛАД. “У Чернігівській області умови для розвитку малого бізнесу кращі”; “Студенти університету Поплавського — найбільш виховані”, “На державних підприємствах податків сплачують більше”.

ПРОТИДІЯ. Уточніть або хоча б подумайте, на підставі яких даних (або чиїх оцінок) здійснюється порівняння чи в порівнянні з чим саме робиться певний висновок. Під час виборів маніпулятивні порівняння часто здійснюються через апелювання до “думки користувачів соцмереж”. Наприклад, розміщується банер із текстом “кандидат Х. має найбільшу довіру виборців” – а далі дрібнісінькими літерами додається: “на підставі опитування користувачів Фейсбуку”. Зрозуміло, що до справжніх досліджень громадської думки, які здійснюються професійними соціологами з допомогою чітко визначеного інструментарію, такі опитування жодного стосунку не мають. Часто подібні позначки робляться на упаковках різних продуктів: великим літерами написано “Лідер довіри покупців”, а внизу, дрібними, щось на зразок: “За результатами фокус-групи серед 20 молодих мам у 2016 році у Великобританії”.

  1. Жонглювання цифрами”

СУТЬ. Співрозмовник наводить цифрову інформацію, яка сама по собі не дає уявлення про результати роботи, котрі вона має характеризувати.

ПРИКЛАД. “Чи ефективно працює рибінспекція? – Звичайно, ми виявили 289 порушень за рік”; “Управлінню не вистачає працівників, бо з початку року ми провели 20 перевірок, а спеціалістів у нас 19”; “На конкурсі танцюристів буде 12 учасників із 3 областей”; “Як охарактеризуєте стан ліфтового господарства міста? – На обслуговуванні перебуває 289 ліфтів, з них 280 у житлових будинках, а 9 — на підприємствах”.

ПРОТИДІЯ. Корисно уточнити: це багато чи мало? А яка норма? А як було у минулі роки чи як є в інших регіонах, де відбувається щось аналогічне? А на яку кількість людей розраховувати і т.д. Тобто — цифри потребують СПІВСТАВЛЕННЯ з чимось.

  1. Нав’язування оціночних суджень.

СУТЬ. Співрозмовник супроводжує певну (зазвичай, бажану для нього) тезу словами “невипадково”, “цілком зрозуміло”, “логічно”, “очевидно”, які покликані “підкріпити” значущість його слів, додати їм безапеляційного звучання.

ПРИКЛАД. “Логічно, що якщо батьки не будуть здавати кошти на ремонт шкіл, освіта просто зупиниться”, “Цілком очевидно: цього року поліклініку вже не добудують”. Ну і класичне: “Всім зрозуміло: якщо політики Х. та Y. не пройдуть до Верховної Ради — на всіх позитивних напрацюваннях можна сміливо ставити хрест”.

ПРОТИДІЯ. Корисні питання: “На чию думку логічно? Чому ви маєте таку думку? Справді очевидно? А, може, все-таки добудують? Що мається на увазі під “позитивними напрацюваннями”? Для кого вони позитивні? На них точно поставлять хрест?” Ну і так далі… Тобто — уточнюємо, “персоніфікуємо” жорсткий причинно-наслідковий зв’язок, перетворюючи його на одну з думок, оцінок.

Віталій ГОЛУБЄВ,

засновник Школи універсального журналіста та всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,

секретар Національної спілки журналістів України

 

, , , , , , , , , переглядів: 3 041

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *