1. Тетяна Самбурська

Блогерка розпочала свою діяльність  з Youtube ще у 2015 році. Там почала публікувати відео, де вона робить макіяж. Дівчина  пройшла крізь хейт і ніколи не здавалася. Через рік Тетяна зареєструвалася на  курси візажиста. У 18 років блогерка відкрила власний салон в рідному місті Івано-Франківську. У 19 років дівчина одружилася. Зараз веде активну діяльність на своїй сторінці в Instagram. Тетяна розповідає про секрети макіяжу, ділиться рецептами і розповідає про сімейне щастя. Наразі у блогерки 1,4 млн підписників.

2. Софія Стужук

У свої 25 Софія працює не за фахом, а веде блог, де розповідає про материнство, схуднення і тренування. Жінка створила бренд одягу «if-only», магазин еко-продукції і займається натуральною косметикою  «LUNNITSA». Блогерка має трьох дітей, з чоловіком розлучилася в серпні 2020 року. Пізніше стало відомо, що життя колишнього забрала коронавірусна хвороба. Зараз у Софії 5,5 млн підписників.

3. Юлія Вербинець

17 річна Юлія з Івано-Франківська вразила всіх своєю активністю. З квітня 2017 року блогерка почала публікувати пости. І вони набрали неабияку популярність. Юлії дали відзнаку «Найкращий LIFESTYLE BLOGGER 2019». Навесні 2020 року купила квартиру, а влітку стала співорганізатором наймасовішої онлайн лекції в університеті, яка транслювалася в Youtube. Нещодавно, блогерка увійшла до одного з рейтингів журналу «FORBES» і в цей час  купила авто за власні кошти. Влітку дівчина отримала нагороду «Найкращий INSTA-BLOGGER 2020 року». Наразі у Юлії 3,2 млн підписників.

4. Олександра Пустовіт

Олександра – перша україномовна блогерка, якій вдалося зібрати мільйонну аудиторію в Instagram. Вона веде свій  LIFESTYLE блог з 2016 року. Не закінчивши інтернатуру, дівчина покинула навчання і відкрила у 2020 свій салон краси. Олександра має чоловіка і два сина. Одна з найвідоміших нагород – це «Influncer #1 in Ukraine» за версією «Cosmopolitan». Також блогерка є однією з найкрасивіших жінок України – за рейтингом від Фактів ICTV. Зараз у Олександри 2 млн підписників.

5. Дмитро Варварук

Він є звичайним сільським хлопцем з Івано-Франківщини. У 2014 році розпочав діяльність, в цей час юнак публікує у своєму Instagram «Інстабабцю» (справжнє ім’я Оксана, рідна бабуся Дмитра). В 2017 хлопець знявся у кліпі DZIDZO. Блогер є співзасновником україномовного блогерського проєкту «Сільрада» на Youtube. У 2019 році  Дмитро випустив першу пародію на пісню GAYAZOV$BROTHER$ – «До встречи на танцполе». 13 лютого 20-го року він публікує кліп-пародію Мевл – «Холодок». Саме це відео є одним з найпопулярніших відеокліпів українського  Youtube. Весною минулого року, юнак з сестрою купив батькові машину і собі квартиру в Івано-Франківську за $40000. Влітку купує машину. Також Дмитро має відзнаку «Містер Хайп 2020 »Зараз блогеру 22 роки і він має 1 млн підписників.

Зацікавила розповідь про відомих і успішних блогерів?

Ось їх сторінки:

Тетяна Самбурська

Софія Стужук

Юлія Вербинець

Олександра Пустовіт

Дмитро Варварук

Іванна ПРОКОПЧУК,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”

Джерела інформації:

https://investory.news/rinok-instagram-v-ukraini-za-2020-rik-top-blogeri-foloveri-ta-mova/

https://7days.ru/stars/bio/sofiya-stuzhuk/bio.htm

https://www.youtube.com/watch?v=NwmyQ6L4vKg

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%83%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%83%D0%BA_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://www.instagram.com/p/CEl6qa2l-IA/

https://www.instagram.com/p/CJel9FdLIQ0/

https://www.instagram.com/p/CIyiVvZH-5o/

https://www.instagram.com/p/CHkCTQ2APk6/

https://www.instagram.com/p/CHpuaz9gKeg/

The post Instagram: ТОП-5 відомих блогерів України appeared first on Я - журналіст.

“Я купую Вашу продукцію з 2006 року. Практично щодня. Найулюбленіші моделі – такі-то…“, – написав я розлогий коментар до розіграшу від одного з брендів в Інстаграмі. Було це на початку 2019-го. Відверто кажучи, був упевнений, що мій коментар удостоїться чогось більшого, ніж лайк. Адже всі інші учасники були небагатослівними, а про такий тривалий клієнтський досвід написав узагалі я один. Мені здавалося, це варте окремого відзначення. Тим більше, якщо поцікавитись профілем того, хто це написав, і виявити, що подібні люди – з великим досвідом роботи в медіа і широкою мережею контактів, – можуть бути вигідними для подальшої співпраці.

Але дива не сталося. У призначений час smm-ниця бренду рендомно визначила два акаунти-переможці – й потому.

Припускаю, що єдина думка, яка в неї виникла про 2006 рік, звучала приблизно так: “О, я тоді в школу пішла!”

Звісно, рендомний принцип розіграшу – універсальний. Але, знову ж таки, якщо не приз, то бодай якийсь сувенір від бренду або хоча б відзначення у сторіз з подякою за тривалу лояльність – чому б і ні?!

Але припускаю, все значно простіше. Людині, яка веде сторінку бренду, доведений мінімальний бюджет і призовий фонд. Наприклад, раз на місяць розігрувати дві упаковки продукту. І мінімальні завдання – щомісяця звітувати про зростання кількості підписників. Про глибину взаємодії з ними навряд чи йдеться.

То навіщо заморочуватись думкою про те, щоб відзначити понадплановим призом якогось там головного редактора, що – о жах! – з 2006 року нашу продукцію купує…

“Яка може бути глибина, якщо ця сама людина, імовірно, веде ще 10-15 сторінок? Причому, що цілком можливо, і конкурентам того самого бренду? Від тих – тисяча, від тих – дві… Де і нащо тут “заморочуватись?” – приблизно таке заперечененя готовий почути від 90 відсотків читачів цієї статті, які “в темі”.

І це справді так.

Точніше, не зовсім так. Як мало би бути.

Перед тим, як пояснити свою думку, – другий приклад.

Пишу відомому місцевому політику. Досі ми спілкувалися або особисто, або телефоном. А тут, бачу, – щодня “бомбить” новинами Фейсбук. Як не відкрию стрічку – все він. Добре, думаю, мені так ще простіше – і формулюю своє питання у месенджер.

У відповідь – мовчання. Ні “так”, ні “ні”. Ні навіть стандартного значка у вигляді піднятого пальця, який дехто (а часом і я) ставить у відповідь на повідомлення, на які не знаєш як реагувати.

А питання було цілком конкретне. Але що ж, ні то ні. (Я зрозумів мовчання саме як відмову). Час пройшов.

А на сторінці політика тим часом щодня з’являлись нові пости.

Дивно, думаю. Пише, але не мені. Досі він мене ніколи не ігнорував.

Уже потім я помітив, що пости ці – переважно вітання з релігійними святами…

Як кажуть, Гугл і Вікіпедія вам у поміч, smm-ники-“багатоверстатники”. Здається, я щойно зрозумів, у чому була причина мовчання.

Хлопець чи дівчина, який старанно створював ілюзію активності політика на його сторінці шляхом копіпасту популярних статей Вікіпедії, просто не знав, що саме мені відповісти – живій людині, яка нібито і статус певний має, а з іншого боку, чи доречно з цього приводу турбувати шефа…

Бог з ним, коротше, краще черговий копіпаст зроблю, імовірно подумав він. Мені ж за пости платять, а не за комунікацію в месенджері.

Підозра остаточно підтвердилась, коли при зустрічі політик зізнався мені: “Оце ви недавно питали мене дещо у месенджер – перепрошую, з запізненням дізнався…”

Ну-ну:)

Потім пригадав, що не раз надсилав на Фейсбук-сторінки різних організацій пропозиції співпраці – і у відповідь зазвичай отримував або мовчання, або ввічливе “Дуже дякуємо Вам за те, що стежите за нами!”

Розумію, що “на тому кінці” просто не знали, що мені відповісти. А турбувати “начальство” – не хотіли або боялись.

Доводилося це робити мені. Шукати особисту сторінку керівника або бодай корпоративний мейл – і писати туди. Відсоток відповідей “по суті” зростав.

А тепер – “сухий залишок”.

1. Величезна помилка більшості засновників і керівників – у тому, що ведення своїх соцмереж вони доручають не найбільш досвідченим, а найменш досвідченим працівникам. Часто це – дитина когось із співробітників, студент-практикант або просто наймолодший працівник, якого треба чимось зайняти. Часом вони ще й хваляться: “У нас тут мамочка в декреті всі соцмережі  нашій фабриці веде – в житті на виробництві не бувала, зате мороки з нею мінімум, ми і не бачимось ніколи. Сидить собі вдома, клацає…” Мені здається, такі люди перечитались книжок типу “Як працювати дві години на тиждень”, де на обкладинці – бадьорий американець з ноутбуком на пляжі під пальмою. В українських реаліях більшості з нас – рано під пальму. Ще серед рідних ялин неоране поле роботи.
2. Найкращий піарник для бізнесу – його засновник. Найкращий глашатай політичних меседжів – сам політик. Тому що тільки засновник знає до кінця місію свого бізнесу і розуміє до кінця, яку саме цінність несе ринку. І тільки сам політик, якщо, звісно, він – не лялька в руках залаштункового ляльковода, здатний найбільш адекватно відповісти і прихильникам, і опонентам. Бачачи ситуацію на 360 градусів, а не в межах “брендбука”, який прописали найняті консультанти для найнятих піарників. (І тим, і тим – по суті все одно).

Все це не означає, що “перші особи” повинні все кинути, звільнити армію smm-ників і почати власноруч вести фейсбуки та інстаграми. Але це, переконаний, може призвести мінімум до 5 висновків.

1. Соцмережі повинен вести не “цап-відбувайло”, а один із найбільш досвідчених працівіників, а решта колег – йому допомагати: досвідом, ідеями, розумінням контексту різних нестандартних ситуацій. Як у хорошій редакції газети колективно обговорюють головну тему чи статтю номера (хтось пригадав, як вирішувались такі проблеми за Союзу, хтось допоміг “прямим” виходом на мера чи нардепа, хтось – придумав влучний заголовок) – так і у пристойній організації резонансні інформаційні приводи для соцмереж можуть і повинні обговорюватись ширше, ніж у голові “спеціально найнятої людини”. Це убезпечить від однотипних постів “5 книжок для натхнення”, “10 фільмів для осінніх вихідних”, “47 мотиваційних цитат”, які заполонили фейсбуки та інстаграми більшості організацій, незалежно від профілю. Просто тому, що на тренінгах “спеціально найнятим людям” розповіли: такі пости дають ширше охоплення за рахунок більшої кількості збережень і репостів. Так-то воно так, але десь власник придбав нову лінію для фарбування продукції, а десь – встановили більш зручні крісла для глядачів. І зовсім навіть непогано, якщо працівники, об’єднані спільною справою, підказуватимуть один одному: слухай, а давай напишемо про те реальне нове і краще, що з’явилось на нашому підприємстві. А не просто побажаємо всім гарних вихідних і веселих пікніків у весняному лісі!

Подібні побажання виглядають особливо кумедно, коли з людьми спілкується той, хто не знає, чим живе цільова аудиторія. Приміром, у неділю вранці мільйони українців ходять до церкви.  І встають – якщо це сільські жителі – о 6 годині ранку. А “спеціально найнята людина” тим часом постить у соцмережі свою власну мрію – фото турботливого кавалера з кавою і круасанами на підносі й текст: “У неділю так добре поніжитись у ліжечку до обіда, а потім подивитись фільм про кохання…”

2.Відповідальний за ведення соцмереж повинен мати “доступ до тіла” першої особи організації, щоб оперативно доносити до нього вхідну інформацію і спільно або з мовчазної згоди “шефа” формулювати зворотню реакцію. Для цього як повітря потрібен час на регулярне спілкування – щоб той, хто пише, і той, від чийого імені пишуть, говорили в буквальному значенні слова однією мовою. А “шеф”, у свою чергу, повинен розуміти: фейсбуки – це не витребеньки. Навіть якщо прямих продажів там немає, там є дещо, може, навіть і важливіше – репутація. Яку можна або здобути, або примножити, або втратити.

3.Оцінка роботи smm-ника – це не лише і не стільки кількість підписників, скільки їх залученість, кількісна та якісна: ЩО пишуть на сторінку, НАСКІЛЬКИ ЧАСТО пишуть,  ЯК ОПЕРАТИВНО ми відповідаємо, ЩО САМЕ відповідаємо, НА ЩО вони скаржаться, ЯК реагують, коли ми “розрулюємо” скарги і т.д. А підписати всіх своїх власних “фоловерів” чи “френдів” на сторінку боса – це “прокатить” місяць-другий, але нічого не дасть для реальної залученості.

4.Контролювати таку залученість легше, якщо відповідний фахівець – у вас у буквальному значенні слова “під боком”. Тому аутсорс – це добре, а адмінресурс (виключно в найкращому значенні слова) – надійніше.

5.Будь-яка людина, що претендує на серйозний статус у суспільстві (політик, чиновник, депутат, керівник підприємства, установи, організації) повинен вміти написати власними руками від власного імені бодай декілька речень для соцмереж. Можливо, робити це раз на півроку. Але робити. Елементарно, щоб розуміти, як це відбувається, що там відбувається і за що платяться гроші людям, які займаються відповідною роботою решту часу. Платіжки в банк усі ж власноруч підписують? Ось і тут – нічого складного. Хоча так само відповідально.

Відповідально бодай тому, що сьогодні “помножити на ноль” репутацію організації, фірми чи політика в соцмережах – справа нескладна. Пару проколів, один відвертий ляп – і справу майже зроблено. Знайшлися б лише бажаючі все це “обсмоктати” і відповідним чином подати. А в конкурентному світі за цим діло не стане.

А якщо помножити все це на періодичні зволікання з відповідями клієнтам, які пишуть на корпоративну сторінку…

…То справа майже вирішена.

І що з того, що зволікання – не від злого умислу, а від того, що людина, відповідальна за ведення соцмереж, приміром, пішла у відпустку. А більше ніхто “в ті фейсбуки” не заглядає, бо ж у нас є “спеціально навчені люди”.

Ось тільки клієнти не в курсі, що фейсбук у вас працює з вихідними, як радянська контора.

І вони тим більше не в курсі, що половина їхніх звернень залишається без відповіді просто тому, що молодий і енергійний спеціаліст, який їх читає, всією душею радий би вам допомогти, але просто НЕ МАЄ ВІДПОВІДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ.

А іти до генерального директора з такими дрібницями не прийнято.

І шостий, бонусний, висновок. Корпоративна сторінка організації виглядає особливо органічно (просто “мі-мі-мі”!!!), коли вона пов’язана спільними інформаційними акцентами з особистою сторінкою її першої особи. Взаємні згадування, репости-перепости… Одне підкріплює інше. Особисте – підсилює корпоративне. І є відчуття, що всі роблять спільну справу.

А не так, що на корпоративній – нові фарбувальні лінії та зустріч з інвесторами, а на особистій – лише відео з котами і “Дуже сильне тибетське закляття від 45 недуг”.

…Я умисно згустив фарби, щоб, якщо хтось впізнав схожу ситуацію у власній організації, – мав привід замислитись. Пора щось змінювати.

“Фейсбуки з інстаграмами” – це всерйоз і надовго. Чим далі, тим більше саме соціальні мережі слугуватимуть “точками входу” для комунікації з брендами – політичними, бізнесовими, освітніми. І з людьми, які їх уособлюють.

Тому – вчіться писати самі й частіше контролюйте, що роблять у ваших соцмережах “спеціально навчені люди”. Можливо, прийшов час ще трохи їх підучити. А краще – додати повноважень і відчинити двері власних кабінетів для постійної комунікації з ними.

Не тому, що часу багато. Тому що репутація дорога. І грошей не хочеться втрачати.

Віталій ГОЛУБЄВ,

секретар Національної спілки журналістів України,

викладач кафедри журналістики Національного університету “Острозька академія”,

керівник Школи універсального журналіста,

головний редактор Видавничого дому “ОГО”

Більше порад із ефективної комунікації в соцмережах – у книзі Віталія Голубєва “Ефективність. Книга для тих, хто працює з інформацією”. Замовити книгу

The post Що не так з вашими Фейсбуками та Інстаграмами appeared first on Я - журналіст.

Але перш за все — важливе зауваження: Instagram Stories для медіа — це не трафік і не продажі, а лояльність і залученість. Це варто розуміти від самого початку — щоб не ставити хибних цілей і не “убиватися” над тим, де “убиватися” просто не варто.

У яких випадках Stories не допоможуть

Навряд чи видавцю або топ-менеджеру є сенс вимагати від відповідального за ведення редакційного Instagram щоденного звіту про приріст рекламних доходів, підкріпленого скріншотами з Google Analitics і банківськими роздруківками.

Так, ведення Instagram — це один із інструментів маркетингу. Так, завдання маркетингу — допомагати продажам. Але сам маркетинг — не продає, він лише створює для цього умови. Простіше кажучи, якщо ви “пропіарите” в Stories постійного або потенційного рекламодавця — це добре для підтримання лояльності або встановлення первинної довіри. Але дзвінка чи візиту менеджера з продажів ці картинки не замінять. І рахунок ви виставлятимете все ж не за картинку, а за послугу. Продати яку, цілком можливо, певна картинка і справді допоможе. Але виступить – одним із інструментів, у комплексі, а не самодостатньо.

Так, можливо, ви продасте рекламодавцю контакт із “сукупною аудиторією”, куди впишете й своїх підписників у Instagram. Але, знову ж таки, ведення акаунту в цьому випадку — це складова цілого “пакету”. Та й рахунок виставлятимуть, швидше за все, зовсім інші люди. Контролюватимуть оплату — також.

Ще складніше — із трафіком на сайт. Так, потенційний рекламодавець Х. після серії ваших піар-реверансів у соцмережах і справді може стати зговірливішим, і це, в підсумку, таки можна буде виміряти конкретними гривнями доходу. (Але “батьків” цього заробітку все одно, ймовірно, буде декілька — як уже йшлося абзацем вище). А ось усерйоз розглядати Instagram як джерело трафіку — точно не слід.

Щонайменше — через відсутність (звісно, тимчасову — кажуть, уже зовсім скоро це виправлять) можливості розміщувати в постах гіперпосилання. Виняток — активні посилання у профілі користувача. (До речі, багато хто вже оцінив лайфхак: якщо профіль є бізнес-сторінкою, додаткове гіперпосилання можна отримати, заповнивши відповідним чином поле “Адреса”). А неактивні посилання на конкретні матеріали можна ставити скільки завгодно, ось тільки ніхто, як показує досвід, за ними не перейде. Максимум хтось зайде на головну сторінку сайту, якщо в Instagram цікаво проанонсовано “забійний” матеріал. Але не більше.

Отже, трафікогенерація — це точно не про Instagram. Звісно, ви можете заперечити, що акаунти з кількістю передплатників понад 10 тисяч, уже нині мають можливість розміщувати у Stories активні посилання. Але, по-перше, чи багато наших медіа мають таку кількість підписників? А, по-друге, що найголовніше, даних про статистично значиму кількість трафіку, отриманого в такий спосіб, автор поки що не зустрічав.

Як Stories зміцнюють бренд медіа

Тоді ж для чого це все? Відповідаю: лояльність, впізнаваність, залученість. Все те, що зміцнює бренд вашого медіа. А підсилення бренду підсилює продажі.

Невеличкий відступ. Обсяг інформації, яку споживають люди, – зростає. А частка медіа в цьому “пирозі” – зменшується. Кількість годин, яку виділяють користувачі в бюджеті свого часу на споживання різних видів контенту, – більша, ніж 5, 10 чи, тим більше, 25 років тому. А частка в цьому контенті продукції, яку виробляють медіа, – менша. Тобто сумарно люди споживають більше інформації упродовж більшого проміжку часу, ніж раніше. Але при цьому ризикують узагалі розминутися з тим, що виробляє наше (ваше) медіа. Просто тому, що мають незрівнянно більше можливостей вибору, ніж в “аналогову” епоху. Тоді поради лікарів читали у журналі “Здоров’я”, про технічні новинки дізнавалися з журналів “Наука и жизнь”, “Радио”, “Техника — молодежи”, а про життя за кордоном читали в “Вокруг света” і, згодом, в “Эхо планеты”. Зараз кількість доступних джерел інформації з тієї чи іншої теми обмежена хіба що можливостями пошуковика, а їх хронологічна глибина — кількістю оцифрованих джерел доцифрової епохи.

Тому в еру багатоекранного медіаспоживання і кліпової свідомості можливість розповісти потенційному читачеві про саме існування нашого медіа (а тим більше — спонукати його познайомитись із нашим контентом) дуже часто напряму залежить від того, чи побачить він наш медіабренд у своєму гаджеті. Де, поряд із нами, за увагу того самого читача конкурують сотні й тисячі звичайних і рекламних повідомлень від людей і брендів.

Instagram Stories — це ніби “пріоритетна викладка” в супермаркеті. Багато хто, заходячи в цю соцмережу, починає перегляд новин саме з “прокрутки” Stories. А дехто — цим і обмежується. Гріх не скористатися такими перевагами.

Отже, головна функція Stories для медіа — щоб про вас знали. Щоб вам довіряли. А довіряючи — заходили знову. І таким чином запам’ятовували. Для певної частини користувачів ті, чиї Stories він переглядає регулярно, стають ніби друзями чи членами сім’ї. Таким собі звичним елементом щоденної інформаційної картини. До таких акаунтів — звикають. І нові історії відкривають ніби “на автоматі”. А це нам і потрібно. По-перше, коли ви постійно помітні – є ймовірність, що, за інших рівних умов, куплять саме у вас, бо ви — ось тут, щодня поряд, на відстані кліка. По-друге, впізнаваність добре впливає на експертність. А експертний імідж — один із способів прямої генерації продажів. (“Ви експерт? Тоді я замовлю ці послуги у Вас”). І, зрештою, впізнаваність добре впливає на результати опитувань. А їм дехто все ж таки довіряє.

У короткостроковій перспективі всі ці “рухи” корисні можливістю максимально “накачати” бренд медіа напередодні виборів-2019. У надії, що виборчі бюджети багаторазово перекриють витрати на оплату праці редакторів і контент-менеджерів. А у довгостроковій — у довгостроковій узагалі йдеться про виживання медіа. Багато з яких досі не стали бізнесом, і, швидше за все, вже й не стануть. Просто не встигнуть — під натиском тих самих соцмереж… Але ж поборотися — варто.

Так що постити у Stories?

Сподіваюсь, переконав. Займатися Stories варто. Тому далі — лише список. Обирайте один або декілька пунктів, пробуйте, аналізуйте результат, не чекайте швидкої віддачі в грошах — і пробуйте далі. Хоча би для того, щоб не стояти на місці, коли інші — рухаються. А ще — для того, щоб набрати підписників. Бо якщо їх замало — то хто ж бачитиме всі ваші візуальні креативи? І це — ще один аргумент на користь того, що очікувати тут швидких грошей — марно. Спочатку треба вкладати в контент, у якість. І це відрізняє предмет нашої розмови від, приміром, традиційної газетної бізнес-моделі — зібрати гроші за передплату, а потім щось цим передплатникам розповідати. Тут — як в інфобізнесі: цінність, контент — спочатку. Щоб потім бодай отримати базу підписників, якій пропонувати ще більше цінності й ще більше контенту — вже за гроші.

1. Перехресні анонси: зі Stories відправляємо читача на сторінку, зі сторінки — у Stories

Має сенс, якщо інформація, заради якої користувач повинен зробити додатковий перехід — справді корисна. Приміром, рецепт, афіша, вакансія. Але точно не прес-реліз.

Якщо вас “душить жаба”, чого це ви повинні ділитися корисною інформацією просто так, не запрошуючи відвідати сайт чи придбати газету – варто змусити себе “наступити на горло власній пісні”. Ніхто на сайт не піде. І газету купувати не побіжить.

Розміщуйте “самодостатню” інформацією, яка нічого не продає і нікуди не веде. Яка є цінною сама по собі — в тому інтерфейсі, в якому читач її отримує просто зараз, без жодних додаткових переходів. Пам’ятайте, що можливостей вибору джерел інформації в сьогоднішнього інтернет-користувача — безліч. І скажіть спасибі, що він узагалі затримався бодай на кілька секунд на сторінці вашого ЗМІ. А ви йому хочете “втулити” прес-реліз… Втулюйте, тільки ваша зустріч, найімовірніше, виявиться останньою.

2. Фото і відео з подій

Поки матеріал про подію пишеться — візуальний контент, який відзняв там журналіст, уже може жити власним життям у Stories. Ідеально підходить для масових подій із багатим візуальним рядом (виставка собак, парад випускників, святкування Дня Незалежності, показ мод, Перший дзвоник). Яскраве фото, короткий підпис, який пояснює, що на ньому зображено — і вперед!

Політика — не для Instagram. І це теж варто розуміти, колегам, значна частина яких усерйоз впевнена, що засідання постійних комісій обласної ради — надзвичайно цікаво. Хоча й “паркет” насправді можна подати у візуальному форматі — приміром, журналіст (швидше – журналістка) може зробити фотогалерею костюмів, які носять депутати. Але тоді це історія — саме про моду для чоловіків, а не про призначення керівників комунальних закладів.

3. Відеотрансляції

Журналіст із місця події розповідає і показує про те, що відбувається у нього за спиною. Як варіант — спілкується з гостем: у редакції, в кафе, в парку, безпосередньо на події, зрештою, вдома. Зручно тим, що запитання до співрозмовника можна відразу приймати в коментарях. Мінус — неоднакова (і неідеальна) швидкість завантаження і відтворення відео на різних пристроях у різних місцях у різних користувачів. Як наслідок — можлива нестабільна аудиторія глядачів і малий час перегляду. Зайшов — відео погано відтворюється або розмова видалась нецікавою — вийшов.

Знову ж таки, Instagram — це не про політику і не про “голови, які говорять”. Тому бліц-інтерв’ю з зіркою шоу-бізнесу, яка виступає на стадіоні у вашому місті — це може бути цікаво. Коментар щойно призначеного керівника комунального закладу — навряд чи. Відеотрансляція того, як готують коктейль у барі, який щойно відкрився у вашому місті, – це може бути цікаво. Змагання з чищення картоплі на швидкість — так само. Журналістка ділиться сімейним рецептом варення з яблук і демонструє процес приготування на власній кухні — аналогічно. Дитина розпаковує новорічний подарунок від політика — супер. А ось виступ політика на святі Миколая в дитячому садочку — вибачте, ні за які гроші.

4. “Серіали”

Історії в Instagram добрі тим, що показуються послідовно. Отже, є можливість розповідати цілу історію: картинка за картинкою. Наприклад, у форматі “до і після”. У місті збудували новий багатоповерховий будинок? Реконструювали школу? Відкрили ковзанку? Знайдіть архівне фото того самого місця і покажіть дві картинки – “як було” і “як стало”.

У такому самому форматі можна розповідати про приготування страв, виготовлення виробів хенд-мейд — будь-що, де процес має декілька етапів. І ось тут уже може з’являтись комерційний потенціал. Якщо, звісно, акаунт вашого ЗМІ має пристойну кількість підписників. Принаймні більшу, ніж акаунт людини, яка виступатиме героєм вашої історії.

Інший формат “серіалу” – знайти кількох людей, об’єднаних однією ознакою, і послідовно розмістити їхні фото з підписами-поясненнями у Stories. Наприклад, фотографії всіх гравців місцевої футбольної команди — до початку ігрового сезону. Світлини учасниць конкурсу краси — напередодні фіналу конкурсу. Якщо ви таки не можете без розповідей про депутатів (а досвід автора підказує, що практично жодне ЗМІ без цього просто не мислить свого життя) — створіть добірку фото депутатів у вишиванках. Благо, на День вишиванки і День незалежності вони люблять продемонструвати патріотизм і вишуканість гардеробу “в одному флаконі”.

Думається, не варто пояснювати, що кожне фото повинно супроводжуватись як мінімумом текстом з ім’ям та прізвищем людини, яка на ньому зображена. А в ідеалі — посиланням на акаунт людини в тому самому Instagram. Якщо у випадку з депутатами це можливе не на 100 відсотків, то з учасницями конкурсу краси — можливо точно! Якщо ви коректно позначите людину (почавши вводити перші літери профілю, побачите, що він автоматично “підтягнувся”) – вона дізнається про це. І, цілком можливо, або подякує вам, миттєво відреагувавши на історію приватним повідомленням чи картинкою-“гіфкою”, або навіть зробить репост чи скрін. У будь-якому випадку, вона вступить у взаємодію з вашим медіаконтентом, що позитивно вплине на показник залученості. І на лояльність і впізнаваність, звісно, також.

Звідси — ще один висновок: писати в Instagram варто передусім про тих, хто є користувачем цієї соцмережі. Інтуїтивно багато хто з нас і так відчуває, які новини — більш “фейсбучні”, а які – “інстаграмні”. Я ж пропоную додати до здорової інтуїції простий розрахунок: людина побачить пост про себе і зможе вступити з ним у взаємодію, покращивши тим самим статистику нашого акаунта — чи ні.

Сказане не стосується випадків, коли контент про людину — настільки самоцінний, що нам в принципі все одно, чи є вона в Instagram. Головне, що цю інформацію прочитають тисячі людей. Наприклад, фото про перебування у невеличкому райцентрі Президента України. Тут головне — те, що ви поширили новину про медійну особистість. А не те, що вашу історію лайкне відповідальний за ведення Instagram-акаунту глави держави.

А ось якщо вибирати, про кого з двох місцевих нотаріусів написати у День вишиванки (за умови, що маєте “вишивані” фото обох конкурентів) — то однозначно про того, хто є в Instagram.

5. Скріншоти

З одного боку, це інструмент анонсування новин на сайті. Особливо якщо новина коротка і вміщається в один екран. (Саме тому інколи варто знехтувати можливістю розмістити фото відразу після заголовку — втрачається дорогоцінне місце. Ліпше ознайомити читача з текстом новини, аніж займати півекрану стоковим тематичним фото. Особливо приїлися, приміром, фото дерев’яного молоточка, яким більшість ЗМІ ілюструють новини про судові засідання — на суди в нас мало хто ходить, особливо у провінції, тому й гуляє просторами інтернету одне й те саме фото на всі випадки життя).

Але ми ж пам’ятаємо, що переходити зі Stories на сайт навряд чи хтось буде. Тому скріншот короткого матеріалу на сайті, швидше за все, спрацює по-іншому — для “самодостатнього” ознайомлення з новиною. Яке не потребуватиме переходу на сайт. Але створюватиме в читача (за умови постійного використання цього прийому) асоціацію — в цього акаунту регулярно бувають цікаві новини. Чого б їх не читати й далі?

Якщо вам прийдеться до душі цей прийом — слідкуйте, аби ті новини, з яких робитимете скріншоти, були для цього придатними: вміщувались на один екран і не перебивались рекламними банерами. Гіперпосилання на інші матеріали, які дехто вставляє після кожного абзацу статті, тут теж недоречні. Бо виглядатиме це все одно як скріншот з відео на YouTube, розміщений на газетній сторінці. (Інтернетом “гуляє” такий приклад). Іронія — це не та емоція, яку нам варто викликати в користувача.

Ще один варіант використання скріншотів – “скріншотити” стрічку новин. Читач бачитиме, скільки у вас всього цікавого. Але якщо робити тільки це і щодня — ефект, знову ж таки, буде швидше негативний. (Типу “Ну молодці, але мені з того що?”). А час від часу, як частину вашої активності в Instagram — чому б не використовувати й таку можливість показати, що ви робите.

Ще один варіант — колаж з кількох картинок із короткими підписами “Головні новини дня” або “Головні новини за вихідні”. Якщо заголовки виглядатимуть самодостатньо, а не вимагатимуть заходити на сайт, щоб зрозуміти, про що ж мова — такі пости можуть виявитись досить популярними.

6. Знайомство з журналістами редакції

Особливо актуально, якщо ваші журналісти — це переважно журналістки. Вчорашні чи сьогоднішні студентки. Які і так цілоденно сидять в Instagram. Ось і є можливість поєднати приємне з корисним — познайомити читачів з тими, хто творить ваше медіа, і дати амбітним молодим журналісткам можливість “пропіаритись”. Можливо, і хтось із хлопців-чоловіків зацікавиться. Хоча досвід мені підказує, що швидше вдасться досягнути порозуміння саме з жіночою частиною редакції. Якщо журналістів п’ятеро чи семеро — можна розділити за днями тижня їхні виходи в “прямий ефір”. Наприклад, з анонсами матеріалів сайту. Читатимуть їх після того навряд чи, але кілька додаткових балів у скарбничку впізнаваності медіабренду — зарахуєте. А ще журналісти можуть ділитися рецептами, розповідати про те, яку купують косметику або які будівельні матеріали використовують для ремонту. Якщо ваш журналіст — не блогер з багатотисячною армією підписників, то гроші за подібний product placement ви навряд чи візьмете. (А якщо у вас справді працює блогер-стотисячник — він усе одно візьме гроші без вашої допомоги). А ось використовувати подібні невинні візуальні формати як бонуси постійним або перспективним рекламодавцям — чому б і ні? Головне — не писати відразу після того, як цікавий вам потенційний клієнт лайкне фото з його продукцією: “То що, дасте грошей на рекламу?..”

Чим може бути корисний такий формат? Тим, що спілкуються на бренд з брендом, а людина з людиною. Як кажуть, навіть бізнес “В2В” насправді – “В2С”. Це якраз – про спілкування в соцмережах: тут будь-яка ділова комунікація – це “В2С”. Якщо люди бачитимуть, хто реально стоїть за “вивіскою” вашої редакції – вам можуть більше довіряти.

7. Відеоекскурсії

Коротке відео або серія відео, яке ви відзняли там, куди більшість ваших читачів навряд чи потрапить. Або там, де вона ще не бувала. Приміром, у закладі відпочинку, який лише відчинив двері. У новому відділенні місцевої лікарні. У щойно відкритому Центрі з надання адміністративних послуг. Коротке відео, закадровий коментар журналіста — і вашу історію з задоволенням дивитимуться ті, кому ви в такий спосіб допоможете краще орієнтуватися в навколишньому світі. Головне, знову ж таки, – це динамічність і корисність відео. У випадку з відділенням лікарні — як туди зайти, де припаркуватись, якого кольору стіни і скільки ліжок у палаті. А не інтерв’ю головного лікаря й перерізання стрічки чиновниками з адміністрації. А у випадку зі ЦНАПом може бути цікаво, коли приймають, які там черги й скільки робочих місць.

Можна зробити відеоекскурсію до редакції. Якщо, звісно, знайдете, що показати з вашого “залаштункового” життя. У більш виграшному становищі тут — радійники і телевізійники. Вони можуть відзняти багато коротких роликів з різних етапів технологічного процесу й потім виставляти їх хоч півроку. Але газетярі можуть поїхати до друкарні, де дають життя їхній газеті, й назнімати відео там. Не сказати, що це дуже вже цікаво, але як один із інструментів утримання уваги читачів — чому б і ні.

Паралельно зі збільшенням граничної тривалості відео, яке можна буде розміщувати у Stories, зростатиме й комерційний його потенціал: відеоекскурсія до нового салону краси тривалістю 60 секунд — цікавіша як послуга, ніж 15-секундний ролик.

8. Опитування

Картинка, запитання, два варіанти відповідей, які ви формулюєте самі — і, як кажуть користувачі соцмереж, “go!” Головне — не перемудрувати з запитанням: надмірно довге і складне елементарно не встигнуть прочитати або ж на нього не захочуть відповідати.

Приклад. “Як ви оцінюєте проект рішення міської ради щодо виділення коштів на облаштування пляжу…” – однозначно “мимо каси”. Кращий варіант: “На що витратити півмільйона?” І два варіанти відповіді: “Пляж” та “Ремонт дитсадка”.

Зручність опитувань в Instagram — персоналізованість відповідей. Ви бачите не лише результати голосування, а й хто як проголосував. Звісно, ви навряд чи персонально звертатиметесь до кожного респондента. Але за наявності певної фантазії, можна періодично ставити запитання, які стосуються вашого бізнесу. Або бізнесу ваших рекламодавців. (Якщо вони самі не можуть або не хочуть цього зробити). Наприклад, тестувати новинки чи варіанти пропозицій. А потім адресно пропонувати людям те, що зацікавило саме їх. Якщо вистачить ресурсів на персональне листування.

Можна запитати в людей, який вид контенту краще постити у Stories. І порівняти ваші уявлення про смаки користувачів із отриманими відповідями.

Головне — не забувати, що будь-яке опитування, що проводиться без використання професійного соціологічного інструментарію — аж ніяк не репрезентативне. Це просто думка тих, кому не лінь дати відповідь. Не більше того.

9. Конкурси, акції

Про те, як проводити конкурси в Instagram, написано стільки, що в межах цієї статті навряд чи варто заглиблюватися в механіку проведення розіграшів. Простіше загуглити, спробувати доступний для вас формат — і оцінити результат. Наприклад, порівняти кількість підписників до конкурсу — і після.

А ось про анонсування акцій варто написати детальніше. Маю на увазі не комерційні, а саме редакційні проекти або проекти партнерів. Приміром, благодійний збір коштів, флешмоб, волонтерський ярмарок тощо. Зручність Stories — у тому, що анонс акції можна розміщувати щодня. І щодня його бачитимуть у “верхній прокрутці” користувачі, які регулярно переглядають інші ваші історії. А пост на вашій сторінці за певний час піде донизу в загальній стрічці — і вже не даватиме бажаного охоплення. (Якщо, звісно, ви його не рекламуватимете або не експериментуватимете зі штучним підігрівом інтересу аудиторії через стимулювання коментарів). А Stories — це можливість контакту щодня.

Щоб не набридати користувачам, наперед виберіть кілька зображень, з допомогою яких анонсуватимете акцію – і чергуйте їх. Тексти теж бажано варіювати. Найпростіший спосіб — відштовхуватися від дати: “Вже завтра…”, “Вже сьогодні…” – і далі за текстом.

Дуже важливо продовжити говорити про акцію і після її завершення. Що саме? Дякувати учасникам (позначаючи їх) і розповідати про результати. Скільки грошей зібрали, як рахуєте їх, як купуєте ліки, як передаєте їх. (У випадку, якщо акція стосується збору допомоги на лікування). По-перше, це — елементарна прозорість. Люди мають право знати, чим завершилась акція, до якої вони долучились. Особливо якщо ви збирали кошти. По-друге, є така психологічна потреба, як потреба у завершеності історій. Тому не зайвим буде повернутися до долі героя і через місяць, і через півроку, і через рік. Їхати до нього не обов’язково — можна домовитись, щоб скинув свіже фото й написав кілька слів про своє нинішнє життя. Для історії в Instagram цього цілком вистачить: одне речення — нагадування про акцію, друге — про те, як нині живе її герой. Роботи — на 5 хвилин. А ефект — дуже позитивний. Нас, журналістів, часто звинувачують у тому, що ми мало розповідаємо про подальшу долю своїх героїв. І, зізнаюсь, звинувачують справедливо.

10.Продаж “фізичних” товарів чи послуг

Багатьом редакціям, щоб елементарно вижити, доводиться або незабаром доведеться здавати в оренду свої приміщення. Показати вільні площі майбутнім потенційним сусідам — теж зручно через Instagram. Можна показати всі ракурси на відео або розмістити добірку фото в кількох Stories поспіль.

А якщо, окрім інформаційних продуктів, ви продаєте ще щось — тут і думати немає чого – експериментуйте. У цьому плані можна подумати ще й ось над чим: хто з родичів, друзів чи знайомих працівників редакції має щось на продаж, але не вміє користуватися Instagram?

Ну і звичайне ненав’язливе “підпіарювання” рекламодавців, про яке стільки йшлося вище, – теж логічно згадати і в цьому пункті.

Головне — у будь-якому випадку не переборщити з продажами. Хоча той, від кого залежатимете бюджет нашої активності в соцмережах, імовірно, все одно відразу вимагатиме розрахунків: коли і як це окупиться. (Якщо таких питань вам не ставитимуть — за вас залишається лише порадіти й висловити сподівання, що нинішня фінансова стабільність редакції — це всерйоз і надовго).

Якщо ми — медіа, то наша унікальність — у володінні широкою інформаційною картиною, великій контактній базі й тих зв’язках, які можемо встановлювати між людьми всередині нашої аудиторії (місцевої громади, професійної спільноти, держави в цілому). За інших рівних умов, більше шансів, що у вас щось куплять, тоді, коли ви — цікаві та корисні, а не просто продаєте. Або просто ви — найближче. На відстані кліка. А щоб стати близьким, все одно доведеться спочатку стати цікавим і корисним. Та і потім залишатися таким. Щось у досвіді підказує, що найкращих результатів є шанс досягти тоді, коли ми є і залишаємось самими собою. Але при потребі гнучко адаптовуємось під умови, що змінюються.

Віталій ГОЛУБЄВ,

головний редактор Видавничого дому “ОГО”,

викладач кафедри журналістики Національного університету “Острозька академія”,

керівник Школи універсального журналіста,

секретар Національної спілки журналістів України.

Слідкуйте за автором в Instagram

Джерело фото: https://thenextweb.com/facebook/2018/05/08/instagram-may-soon-let-you-add-music-to-your-stories/

The post Як медіа можуть використовувати Instagram Stories: 10 ідей для журналістів, редакторів і видавців appeared first on Я - журналіст.

1. Невзаємність підписки. Для соціально активного користувача Інстаграму, який зацікавлений у власному просуванні, вважається нормальною ситуація, коли співвідношення тих, хто стежить за тобою (“фоловерів”), і тих, за ким стежиш ти, сягає 10:1. А часом перша цифра може бути й ще більшою. У Фейсбуці так “загерметизуватися” складніше – хіба що вручну відписуватись від оновлень тих, чий контент тебе дратує. Або поекспериментувати з поділом на особисту та публічну сторінки. Або виставити комфортним для тебе сторінкам пріоритет у показі, аби стрічка бодай на першій прокрутці – не дратувала. Або/та одночасно зробити і перше, і друге, і третє. Але якщо звести кількість “друзів” до мінімуму – хто читатиме твої новини?..

Звісно, можна радикально вичистити список “друзів” в один чи кілька прийомів, але зупиняє усвідомлення нетотожності поняття “друзі” у Фейсбуці і в житті. Простіше кажучи, міркуєш так: “Людина для роботи може виявитись і корисною, хоча її пости – дратують”. В Інстаграмі такі думки виникають рідше – значною мірою, й з огляду на пункт 2.

2. Позитивна налаштованість. У Фейсбуці чимало людей виставляють на загальний огляд власні комплекси, образи, проблеми. Заболіло щось – пост. Нахамили у маршрутці – другий пост. А якщо вже подивився новини по телевізору – це ж поле неоране для думок з приводу і без! В Інстаграмі прийнято хвалитися. Або принаймні не “грузити”. Чи хоча б бути лаконічним. Зважаючи на те, що більшості людей простіше (і психологічно зручніше, хоча самі вони того здебільшого не визнають) жалітися, прибіднятися, заздрити й бажати іншим зла – стрічка Фейсбук, як її не фільтруй, це відображає, як середнє арифметичне психологічної температури суспільства. Мовляв, я тут вам трішки нагаджу – можна? Хоча слово “можна” в таких випадках – зайве. Гадять і не питають.

Як перевірити достовірність інформації з соцмереж: 19 запитань, які варто поставити насамперед

В Інстаграмі прихований меседж середньостатистичного користувача (те, що Ерік Берн в “Іграх…” називав “написом на футболці”, а фахівці з НЛП нарекли “метаповідомленням”) – інший: “Я тут вам трішки похвалюсь”. Звісно, в таких “самовихваляння постах” вистачає фальші. Але, на думку автора, дівчина з позиченим у подруги букетом квітів і багатозначною цитатою під цим фото (один із типових прикладів “інстаобману”) – дратує не так, як потік свідомості закомплексованого м…ила, якому після вчорашнього перепою (чи, що страшніше, цілкому на тверезу голову) хочеться вилити відро словесних помиїв на політичних опонентів, вірян іншої конфесії чи представників іншого народу.  З такої різниці логічно випливає наступний пункт.

3. Можливість слідкувати за життям тих, хто тобі цікавий, а самому – створювати постійні “точки контакту”. Почнемо з другого. “Точки контакту”, за Ігорем Манном, це всі ті місця, де продукт/компанія/бренд комунікує з потенційним споживачем/клієнтом/партнером (російською мовою ще говорять “касания”). В Інстаграмі для цього є ідеальний інструмент – “сторіз”. Віднедавна можливість додавати тимчасові фото в “історії” є і у Фейсбуці, але, знову ж таки, власний користувацький досвід автора свідчить: фб-користувачі використовують “історії” не так часто й переглядають – також. Усе-таки Фейсбук для більшості – текстова мережа, а Інстаграм – візуальна.

Соціальні мережі для журналістів: можливості та загрози [ВІДЕО]

“Сторіз” при постійному активному використанні створюють ефект твоєї постійної присутності в житті підписника. Наприклад, з їх допомогою можна розповідати про етапи реалізації певного довгострокового проекту, підігріваючи інтерес до нього впродовж усього часу реалізації. Готуєте, приміром, подію на суботу – анонсуєте її у “сторіз” щодня. А окремий пост, присвячений події, за цей час давно пішов донизу в новинних стрічках користувачів. Звісно, можна щодня писати новий анонсуючий пост, але часу і сил на це піде більше, ніж на щоденне “миттєве фото” з коротким підписом.

Тепер – про можливість слідкувати за життям тих, хто тобі цікавий. Вечірній перегляд стрічки Інстаграм особисто мені нагадує сімейну розмову за чаєм: ну, в кого як пройшов день? На фото все видно. Якщо ретельно відфільтрувати стрічку, бачитимеш лише приємні та цікаві тобі фото й підписи: той – поїхав на відпочинок, той – гуляв з сім’єю, інший – виступив на майстер-класі чи взяв у ньому участь, ще хтось – просто побачив цікаве в буденному, незвичне у звичному… Натомість гортання стрічки Фейсбук часом нагадує поїздку в пасажирському потязі: пасажири подіставали з сумок курку, варені яйця, хтось відкоркував пиво, хтось витягнув колоду карт, а ще хтось – заліз на верхню полицю в несвіжих шкарпетках… Тільки в ролі курки, яєць, пива, карт і шкарпеток – думки, якими користувачі діляться з широким загалом, не надто цікавлячись (а як можна поцікавитись?), чи вони комусь цікаві. Тим більше, що певна кількість користувачів “лайкає” всі пости у стрічці “на автоматі”. І найбожевільніша ідея все одно знайде своїх прихильників – просто тому, що у світі є все і всього багато. На кожен товар – свій покупець, на кожен пост – свої лайки.

А з новим алгоритмом Фейсбуку, коли пости від спільнот і брендів поступилися у видачі постам від людей, дивних “пасажирів” стало відчутно більше у стрічці чи не кожного з нас. Пізнавальність контенту знизилась, кількість “інформаційного сміття” – збільшилась. Противники “Контакта” і “Однокласників”, які співали оди Фейсбукові як високоінтелектуальній мережі для “середнього класу”, давно втратили для цього підстави.

4. Візуальний характер контенту. В Інстаграмі “візуальність” мережі спонукає користувача уважніше роздивлятися навколо себе: що може стати темою для поста? Особисто я навіть раджу журналістам-початківцям використовувати “сторіз” як тренувальний майданчик для пошуку тем і планування дня: чи буде сьогодні чим поділитися з підписниками? Як я проживу сьогоднішній день? Адже погодьтеся, щоб зробити фото, яким не соромно поділитися, потрібно докласти бодай якесь зусилля. А написати одне речення про те, що тобі щойно прийшло в голову (наприклад, “Блін, як болить голова!” або “Партія Х – виродки”) – значно простіше. “Щасливий той, хто у буденнім наче побачив те, чого ніхто не бачив”, – слова поета можна застосувати саме до користувача Інстаграм, спостережливість і креативність якого стимулює прагнення поділитися новим і здобути лайки.

Самопрезентація у Facebook: 5 перших кроків

5. Тренування навичок володіння словом. Здавалося б, зміст цього пункту суперечитиме змісту попереднього. Але в даному випадку маю на увазі конкретну аудиторію – тих, хто у Фейсбук не зареєстрований або неактивний. Насамперед – підлітків. Звісно, Фейсбук, як уже було сказано вище, – набагато “текстовіша” мережа, ніж Інстаграм. Але якщо у Фейсбук тебе немає чи тобі нудно, а ділитися власним контентом – хочеться (і “В контакте” в силу тих чи інших причин для цього не підходить)… Тоді до своїх фото потрібно придумати бодай якийсь підпис. Хоча б #хештеги влучні підібрати. А якщо хочеться виділитись на фоні однолітків, які просто запощують фото без жодної фантазії в описі, та ще й “погратися в інстаблогера”… Тоді найвізуальніша соцмережа якраз може стати невеличким “тренувальним майданчиком” для навичок написання текстів. Як кажуть, краще тут, ніж на стінах. Або ніде.

Наскільки все це серйозно?

…Насправді кожна соцмережа має свої плюси і мінуси. І залежить це насамперед від конкретного користувача і його мети перебування в тій чи іншій мережі. З таким самим успіхом можна було б написати і про 5 переваг Фейсбуку порівняно з Інстаграмом. Зрештою, недарма на дебатних турнірах доповідачі й опоненти міняються місцями. Здається, Карл Поппер, за методикою якого проводять один із різновидів дебатів, писав: будь-яке наукове знання підлягає спростуванню, а якщо не підлягає – то це не знання, а міф.

У кожній соцмережі є своя аудиторія, і одну й ту саму інформацію таким чином можна “розшарювати” на кілька “цільових” – із змінами чи без. Тобто “сегментуватися” чи просто збільшувати охоплення.

Зрештою, чимало тих, хто ділиться своїми думками і новинами у Фейсбуці, ніколи в житті не робитиме цього в Інстаграмі, й навпаки. Тому перегляд стрічки в одній мережі може гармонійно доповнювати моніторинг іншої.

Доцільність у використанні соцмереж – це, насамперед, фільтрація: і того, що постиш, і того, що читаєш. Скрізь можна знайти і корисне, і непотрібне. А потім – вчасно зупинитися, аби повернутися в реальний світ.

Віталій ГОЛУБЄВ,

викладач кафедри журналістики НаУ “Острозька академія”,

секретар Національної спілки журналістів України,

головний редактор Видавничого дому “ОГО”,

керівник Школи універсального журналіста

Автор статті у Facebook

Автор статті в Instagram

Замовити книгу Віталія Голубєва “Лайфхак для журналіста: як ефективно використовувати час та інформацію”

Джерело фото: https://www.youtube.com/watch?v=Znbpsh-QKU8

The post Чим Інстаграм кращий за Фейсбук: 5 причин appeared first on Я - журналіст.

Більшість моїх друзів віддають перевагу мережі Інстаграм. Тому перед тим, як написати цю статтю, я запитала деяких із них, що саме їх там цікавить. І що виявилось цікавим, спільна у них – тільки мережа, а запити пошуків – різні.

Ось відповіді моїх друзів:

Студентка медичного університету Муляр Діана: ,, У Інстаграмі я шукаю відомості про навчальні предмети, про саме навчання,відео уроки, цікавлюсь життям знаменитих людей та друзів’’ю

Учениця 9 класу Сівак Іванна: ,, Я продивляюсь модні тенденції та додаткову інформацію на шкільні уроки’’.

Учень 8 класу Тимчишен Віталій: ,, Я цікавлюсь життям людей”.

Учениця 9 класу Терлецька Анастасія: ,, У соцмережах я шукаю смішні жарти  та анекдоти’’.

Учень 9 класу Дильовий Юрій :,, Завдяки їм я переписуюсь з друзями із якими я не можу поговорити по телефону’’.

Учень 9 класу Чайка Максим: ,, У мережах я переглядаю смішні відео’’.

Усі ми різні, але об’єднує нас одне – соціальні мережі. З одного боку це добре, що вони є – можна спілкуватися з друзями на відстані, ділитись своїми враженнями в один клік, але з іншого – ми майже живемо у них. Зранку прокидаємось, і навіть не поснідавши, вже проглядаємо стрічку новин. Можливо, добре, що технології так просунулись, але ж соцмережі нам майже замінили живе спілкування. І над цим варто замислитись.

Дарина МОЛЧАНЮК,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Хмельницька область

Джерело фото: http://theblueroomblog.org/fight-the-fomo/

The post Моє покоління живе у віртуальному світі appeared first on Я - журналіст.

Відеокурс “Школа універсального журналіста”: навчайтесь зручно [ЗАМОВИТИ]

Гуляючи рідним містом, починаю розуміти, що локації мають властивість закінчуватися, проте запевняю: «хто шукає – той знайде». Якщо ти вперше у Луцьку, то фото-зон для твого акаунту у найбільш непередбачуваних кольорах та із найдивовижнішою стилістикою – тут вистачить. Отже, досить тягнути кота за те, що ви подумали – тепер дійсно до справи.

Вас також може зацікавити книга Віталія Голубєва “Лайфхак для журналіста: як ефективно використовувати час та інформацію” – 86 практичних порад на 136 сторінках. Замовити книгу або безкоштовний фрагмент для ознайомлення Ви можете за цим посиланням

При згадці Старого міста в усіх виникає асоціація – Замок Любарта. Мабуть, це якось пов’язано з тим, що думка про замок, як один із символів міста нав’язується нам звідусіль. Частково погоджуюся із вищесказаним, але переконана: окрім фортеці, Старе місто приховує ще чимало таємниць, однією з яких є славнозвісний Будинок з химерами. Відразу зауважу, у затятих інста-блогерів очі розбігатимуться від кількості фігур виконаних у найрізноманітніших стилях. Місцеві знають, що тут налічують близько тисячі скульптур! До слова, Микола Головань (власник домівки) виліпив їх усі власноруч. Сюрпризом для туристів може стати можливість віч-на-віч зустрітися з архітектором і на власні вуха почути історію містичної споруди. Відчуваєте це: лише перше місце, а галерея вже переповнена? Та навіть на загадковому чуді Волині екскурсія історичним районом Луцька не закінчується. Неподалік розташована Лютеранська кірха, яка виглядає надзвичайно. Вечірнє небо кольору пурпурової солодкої вати чи сонце, що сідає за небокраєм лише доповнюють цю ідеальну картину і слугують по-своєму казковим і навіть певною мірою романтичним фоном. Пройшовши трішки уперед – ще з десяток історичних будинків, які за умови вдало підібраного ракурсу теж можуть покрасуватися на вашій світлині.

Як розуміти соціальні мережі: курс для журналістів

Говорити про мою любов до музеїв і мистецьких галерей – нічого не говорити. Вам необхідно познайомити гостя із іншого міста із, хоча б одним, музеєм Луцька. Тому раджу навідатися до оселі Косачів, що теж розташована на теренах Старого міста. Побачити кільканадцять антикварних предметів родом із XVIII століття вам гарантовано. Плюс до цього, зробити декілька особливих фото для своєї стрічки у «Лесиній вітальні» – теж можна.

Щоб побачити Луцьк із різних сторін – варто здійснити прогулянку вулицею Лесі Українки. Особисто я, обожнюю цю вуличку за її історичність і сучасність в одному обличчі, наявність атмосферних закладів та постійний рух. Особливого шарму вулиці надає жива музика у виконанні вуличних музикантів, яка змушує вулицю ожити. Родзинкою Радянської (ще одна з назв вулиці) є архітектура. Насправді, прогулятися від історії до сьогодення, в прямому значенні – дивовижне видовище. Мова стосується розташування будинків: старіші містяться у нижній частині вулиці біля Старого міста, новіші — у верхній неподалік Театрального майдану. Що стосується вдалих інста-локацій тут, їх «багато і ще трішки». Це ті ж самі старовинні будиночки, стіна, що «з ніг до голови» вкрита листям, графіті тощо.

Кілька років тому у містах України вирішили реалізувати проект із розфарбовування вулиць патріотичними графіті. Ця ідея не оминула й Луцьк. З цієї причини, сьогодні кожен бажаючий може помилувати око креативними настінними малюнками і звісно ж власникам яскравих профілів випадає нагода поповнити свою галерею свіжими знімками. Та не забувайте, що окрім естетичної привабливості кожне графіті має свій підтекст. Так би мовити, ще одне підтвердження тому, що Україна – вільна, незалежна, єдина й незламна!

«Шматочок Польщі усередині Луцька», або, як його називають насправді, – City Park. Якщо я говорю про те, де слід фотографуватися, то упустити це місце – просто дурість. Спустившись довгими східцями ви потрапляєте у маленьке містечко, де компактно розміщено чимало затишних закладів. Майже на окраїні комплексу є декілька височезних стін із цікавим дизайном перед яким не встоїть жоден інста-блогер. Псевдо-містечком простягаються лавки та протікає річка, наявність якої створює тут особливу атмосферу. Гадаю, дана локація стане чудовою знахідкою для любителів фотографуватися! Наступним місцем, до якого зобов’язаний навідатись кожен турист стане заклад на третьому поверсі нещодавно побудованого РЦ «Промінь», який відкриває панораму міста, адже стіни із однієї сторони тут повністю прозорі. Побачити Луцьк із висоти пташиного польоту можна і на п’ятому поверсі ЦУМу, де краєвид міста відкривається уже із зовсім іншого ракурсу.

Частенько кажуть: «Луцьк – місто-легенда, місто давньої величі»… Та як лише про нього не відкликаються! Це звісно ж правда, але Луцьк – ще й місто вдалих інста-локацій, аналогів яким немає більше ніде у світі. То ж якщо ви або ваші друзі хочуть зробити особливі знімки й наповнити ними стрічку усіх своїх знайомих, то неодмінно приїздіть до Луцька! Тут на вас чекає не лише гостинність з боку лучан та затишок міста, а й місця на які ви реагуватимете одним лише «вау». Спробую завершити свій тур-пропозицію, наче політик, що готує цитату, яку згодом надрукують на білборді: «Луцьк – місто відкрите для кожного».

Діана БОЯР,

лауреатка Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”,

Луцьк

Дивіться також:

Красиві фото Луцька

Фото Юлії Коцюби

The post Інстаграмні місця Луцька appeared first on Я - журналіст.