Вже п’ятнадцятий рік я проживаю у надзвичайно мальовничому селищі міського типу – Добрянка. Воно знаходиться у Ріпкинському районі Чернігівської області. Селище було утворено 314 років тому. Воно не дуже давнє. Добрянка знаходиться на самій півночі України, на кордоні з Білоруссю.
Історія стародавнього посада Добрянки багатогранна, цікава, але до сих пір не повністю відома. Добрянку заснували слов’яни. У шістдесяті роки ХХ століття тут була створена кімната-музей.
Жителі Добрянки були старообрядцями. Раніше у селищі було 8 церков. Одного разу сюди заїзжав Імператор Миколай Павлович. Коли він приїхав, то відмовився від добрянського хліба й солі, тому що тут не було Божого храму. Після його від’їзду почалося будівництво храму, побудували його за 18 днів. В 1845 році храм освятили. В Добрянці завжди було багато різних обрядів.
Нині ситуація у селищі дуже непроста. Більшість підприємств, які працювали раніше, вже не працюють. Робочих місць залишилося мало. Люди покидають селище, їдуть на заробітки, за кордон, а селище пустує. Тому я б хотіла збільшити кількість робочих місць, для того щоб люди не покидали Добрянку,
У селищі дуже погані дороги, тому краще буде якщо їх реконструювати. Якість дороги сильно впливає на рішення людей: повертатися в це селище чи об’їзжати його «десятою дорогою».
В Добрянці мало визначних місць, але вони є, й більшість з них історичні. Через те, що раніше речі викидали, у музеях їх залишилось дуже мало .
Також я б створила у селищі більше розважальних центрів для молоді. Для сучасних підлітків можна зробити клуби та дискотеки, але в яких не буде алкоголю. Ще побудувала б фітнес-центри, вокальні студії, танцювальні гуртки, бассейн, бібліотеки, зробила б школу більшою, завезла туди матеріали для вчителів, шкільне приладдя.
У селищі ще є проблеми з освітленням та постачанням води. На деяких вулицях не має ліхтарів, іноді немає води. Ці проблеми треба вирішувати
Також я б хотіла сказати про штучні водойми. У Добрянці їх дуже багато. Вони чудові, але через байдужість людей вони стають все гірші і гірші. Якби люди ставилися відповідальніше, у моєму селищі не було б таких незначних, але дуже пагубних проблем. Місцева влада гарно піклується про майбутнє нашого селища й робить все можливе, що б воно не занепадало. Сільська громада намагається зробити краще, але люди це люди. Вони хочуть що б одна людина працювала за двадцятирьох. Якби люди цінували те, що роблять інші, становище селища було б краще.
Можу навести приклад. У селищі зробили автобусну зупинку, через декілька тижнів, вона залишилася майже не без даху. Діти та підлітки повідривали металеві листи, які вкривали зупинку. Ще один приклад це те, коли у Добрянці поставили ліхтарі на соняшній батареї вони чомусь перестали працювати. Звичайно, це все через ставлення людей до нових речей, які з’являються у селищі. Також після пофарбування школи, деяким учням було нудно й вони балончиками чорної фарби розмалювали стіни школи.
Я не знаю коли люди зрозуміють про пагубність своїх дій, але сподіваюсь хоч хтось достукається до моїх земляків, та вони зрозуміють, що через свої дії вони роблять гірше не тільки іншим, але й собі.
Усі ми робимо помилки та вони роблять нас сильнішими. Я дуже люблю своє селище. Мені байдуже, як воно виглядає. Воно завжди для мене буде найдорожчим місцем у світі. Я буду намагатися зробити краще.
Владислава ОМЕЛЬЧЕНКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”