Ви думаєте, що з вами сталося щось погане?
Може, ви загубили улюблену ручку, якою на 12 балів писали всі контрольні? Або посварилися з однокласником, з яким сиділи за однією партою ще з п’ятого класу? А може, отримали незадовільну оцінку з предмета, який вважали своїм козирем? Хочу вас запевнити: зі мною сталася значно більша прикрість. Уявіть собі — я програла олімпіаду з української мови та літератури!
Ви скажете: «Ну то й що! Не варто засмучуватися! Головне — не перемога, а участь». Так-так, можливо, десь у всесвіті це справді працює. Але мій мозок таким філософським виправданням не заспокоїш. Я ж так старалася! Майже чотири години сиділа над завданнями, вдивлялася в кожне слово, перечитувала речення по кілька разів — і тут таке. Образливо? Ще й як!
А ви запитаєте: «Ну невже все так погано? Не нуль же балів». І я чесно відповім: так, звісно, не нуль. Практично половина від максимальної кількості! Досягнення? Можливо. Але точно не те, на яке я розраховувала. У мене й досі мороз по шкірі, коли згадую той момент, коли завантажила й відкрила документ із результатами. Я швидко порахувала бали — і зрозуміла, що у число переможців не потрапляю. Ось тоді й настала та сама тиша, коли в голові порожньо, а в серці — суміш розчарування, злості й образи на весь світ.
Звісно, можна знайти багато виправдань: я втомилася, адже писати олімпіади два дні поспіль — це ще той марафон; кінець семестру, купа справ; складні завдання; не та зірка зійшла… Список можна продовжувати безкінечно. Але чи змінює це результат? На жаль, ні.
Та я людина оптимістично налаштована. Мені так і хочеться посміхнутися, махнути на все рукою й, як справжній одесит, ще й пожартувати з того, що сталося: «Не корову ж програла!» Наступного дня я сіла, спокійно все обміркувала і зробила висновки. Програш — це не кінець, а досвід. Болісний, неприємний, але дуже корисний. Він показує, що навіть коли ти стараєшся, не все завжди йде за планом. І це нормально.
Ця олімпіада навчила мене важливої речі: поразка не визначає мене як людину і не скасовує мої знання. Вона лише нагадує, що шлях до перемоги рідко буває рівним. Інколи він проходить через розчарування, сум й фразу: «Ну чому саме так?» Але якщо після цього знаходиш у собі сили підвестися й іти далі — значить, ти вже виграв. Хоч і не в таблиці результатів, але в чомусь значно важливішому.
Отже, я офіційно оголошую: життя після програної олімпіади існує. Сонце зійшло, улюблена страва смакує так само смачно, а українська мова не образилася й нікуди не втекла. Так, цього разу диплом обійшов мене стороною, зате я отримала дещо інше — досвід, мотивацію й чудову історію для твору. А це, погодьтеся, теж непоганий результат! Бо якщо вже й програвати, то з висновками, самоіронією і чітким планом: наступного разу зустрінемось, олімпіадо, і там уже подивимось, хто кого.
Аліна БАХТІНА,
випускниця Школи універсального журналіста