«Торуй свій шлях – той, що твоїм назвався, той, що обрав тебе навіки вік»
В. Стус
Історія України багата на славетні, загартовані козацьким духом сторінки, на такі, де бриніли звуки поневолення й переможні вигуки визволителів. Та найбільш цікавим є історичний прорив у розвитку держави, коли рівень промисловості, сільського господарства виходить на нові сходинки, коли суспільство зазнає структурного, духовного й культурного преображення, перевтілюючись у модерне, стаючи на крок ближчим до сучасного.
Саме такий історичний період можна спостерігати на українських землях наприкінці XIX століття. Тоді, в умовах модернізації, освіченість народу стала потребою часу, адже прискорення модернізаційних процесів залучило до ринкових відносин дуже багато людей, для яких освіта перетворилася на життєво-необхідну потребу. Але, звичайно, уряд не мав змоги й бажання повністю забезпечувати належний рівень освіти громадян. Для другої половини XIX – початку
XX століть помітним явищем було благодійництво, яке мало як персональний характер, так і громадський (інституційний) характер. Завдяки діяльності меценатів Харківської губернії з’являються нові школи, гімназії, училища, розширюється освітня мережа, збільшується кількість учнів та росте освіченість населення в регіоні.
Виникає потреба в не тільки освічених чоловіках, а й жінках. Ось тут приватна ініціатива стала головним рушієм у формуванні жіночої освіти, а успіхи жінок в оволодінні наукою наочно демонстрували, якою особистістю здатна стати жінка, коли вона за допомогою освіти розвиває духовні сили і усвідомлює власні ідеали. Завдяки благодійності більшою мірою було вирішено питання розвитку освітньої системи в Харківській губернії.
Тож, у той складний час громадська ініціатива й згуртованість мали найбільший вплив і, звичайно, найкращі результати, чому й необхідно повчитися наступним поколінням — нам. Адже мало хто із сучасників зміг би назвати імена благодійників, завдяки яким Харків став освітнім, економічним і науковим центром, відомим на початку XX століття й за межами українських земель.
Прикладом такої історичної персони є Христина Данилівна Алчевська. Вона –– прогресивний педагог-просвітитель, організатор і керівник першої в Україні безплатної жіночої недільної школи, одна з найяскравіших представниць української інтелігенції середини XIX — початку XX століть, діяльність якої мала вагоме значення для становлення та розвитку вітчизняної педагогічної науки та освіти. Більше п’ятдесяти років свого життя Алчевська присвятила справі народної освіти. Саме важке дитинство, неможливість здобути початкову освіту визначили її майбутню мету життя — навчити якомога більше жінок грамоти. Початком її педагогічної діяльності прийнято вважати 60-ті роки XIX століття — період, коли гостро постало питання про освіту народу. Незважаючи на всі заборони існування недільних шкіл, вона заснувала власну Харківську приватну жіночу недільну школу, яка стала широковідомою. Упродовж 8 років вечорами при світлі зірок у власному будинку Христина Данилівна безкоштовно проводила заняття з ученицями в невеликих группах (по 10—13 осіб), тому що інші вчителі боялися викладати в цій школі. Педагогиня зазначала: “Небезпека інколи здавалася такою реальною, що заняття доводилось тимчасово припиняти з тим, щоб знову поновити їх, коли загроза минула би”.
Та незабаром, склавши іспити, Христина Алчевська отримує офіційний дозвіл викладати. А навесні 1870 року нарешті було офіційно відкрито Харківську недільну школу, що згодом переїхала у власне приміщення, побудоване на кошти Олексія Алчевського, її чоловіка. Учні отримували різношерсті знання з географії, історії культури, літератури, анатомії, гігієни та першої медичної допомоги, тобто усе необхідне в повсякденні. Зрозуміло, чому бажання учениць відвідувати недільну школу не згасало: тут панувала дружня атмосфера.
Христина Алчевська стійко відстоювала ідею безкоштовного початкового навчання для усіх верств населення. Тому зусиллями власними та її колег вона друкувала підручники, якими могли користуватися не лише учні недільних шкіл, а й інших училищ, читалень.
Невід’ємною частиною просвітницької діяльності Алчевської було послідовне й цілеспрямоване пропагування художньої літератури. Неординарна особистість, знавець вітчизняної й зарубіжної класики, до того ж обдарована літературними здібностями, вона листувалася та зустрічалася з Ф.Достоєвським, Л.Толстим, І.Франком, М.Павликом й іншими видатними діячами української та російської культури. Христина Данилівна була палкою прихильницею поезії Тараса Григоровича Шевченка, яку навіть використовувала в своїй педагогічній роботі.
У Христині Алчевській поєдналися рідкісний дар педагога, мецената й організатора народної освіти, самодостатньої особистості з яскраво палаючою зіркою об’єднуючого прагнення, внеском в освіту якої ми можемо сміливо пишатися і сьогодні! Пам’ятаймо героїв історії, які крок за кроком прокладали шлях до світлого майбутнього.
Дарина ПОХИЛЬКО, учениця 10-Б класу, місто Харків. Випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”