Автор книги «Ефективність» Віталій Голубєв, журналіст і медіатренер, секретар Національної спілки журналістів України розповів на презентації у Тернополі про свою книгу та поділився думками про те, кому і чим вона може бути корисною. Ми записали деякі думки автора.
– «Ефективність» – це моя найновіша книга, вона вийшла друком 3 вересня 2018-го. Адресована не лише журналістам, а всім людям, які працюють з інформацією.
Чому «Ефективність»? І чому це поняття таке важливе для мене? Ефективність – це коли ми найменшими зусиллями досягаємо найбільших результатів. У наш час, коли людина перевантажена різноманітними інформаційними викликами, важливо встигати більше і не загубити головного. Бути присутнім у соціальних мережах, якщо ми працюємо з інформацією, тому що це як повітря, яким дихаємо. І в той же час не піддавати себе стресу від безглуздих суперечок у Фейсбуці. Важливо вміло планувати свій час, але і не перетворюватися на робота, який ходить із записничком і розписує кожну секунду. Важливо створювати більше інтелектуального продукту, але й встигати погратися з дітьми чи почитати книжку.
Власне, саме відповідаючи на ці запитання найперше до самого себе, я й написав цю книгу.
Так, я пишу свої книги, перш за все, для себе. Тому що у них відшукую відповіді на запитання, які мене хвилюють. Коли є ось такі прописані правила, тоді простіше: у певних життєвих ситуаціях ти просто звертаєшся до власного ж інтелектуального продукту. Ну тобто якщо сам про щось написав – будь добрий, відповідай за слова, сам слідуй власним правилам. Звіряйся з власною є книгою, як вчиняти.
Хоча, звісно, пишеться не лише для себе. Тому охарактеризую цільову аудиторію: це всі, хто має справу з такими абстракціями як «час» та «інформація»: журналісти, піарники, маркетологи, контент-менеджери, викладачі, педагоги. Це активні підприємці та громадські діячі, які зацікавлені просувати себе та свою справу в інформаційному просторі. Власне, всі, у кого є така потреба. Тому що сьогодні, якщо ти займаєшся чимось і не присутній в інформаційному просторі – тобі буде дуже важко бути успішним. Твій продукт може бути кращим, але якщо про нього ніхто не знає… Це дуже ризиковано.
На певному етапі свого професійного життя я відчув, що я можу ділитися своїм досвідом та досвідами своїх колег, своїх учнів зі «Школи універсального журналіста», своїх студентів тощо. Я можу ділитися цим досвідом з іншими, і, як на мене, у мене непогано виходить. Я перетворюю якісь абстрактні речі, переосмислюючи, перетравлюючи їх, пропускаючи через власний професійний і життєвий досвід, у прості формули, формулювання, правила, так звані лайфхаки, які може застосовувати кожен. Але не варто розуміти мої книги, та й будь-які книги з саморозвитку як своєрідну «чарівну таблетку», універсальний засіб, який сам по собі зробить усе – без нашого власного вольового зусилля. Над собою і своїм життям потрібно працювати і пам’ятати, що будь-яка ціль досягається тоді, коли вона розбита на маленькі завдання, а далі – спланований перший крок. Який змінює наступний, потім ще, і ще… І так – щодня.
Якщо, приміром, зараз я здійснюю набір учнів на чергову Школу універсального журналіста – то я робив якісь кроки в цьому напрямку і 1 січня, і 2 січня, і 3 січня… Так, зміст цих дій різниться з поправкою на святкові дні, на те, що проводиш їх у сімейному колі, але все одно, все одно! Мені смішні відмовки людей про «п’яний місяць». Ви самі робите його таким, далі буде виправдання, що всі відзначають день Валентина, потім – що готуються до 8 березня, а далі – святкують Великдень, копають городи, їдуть у відпустки, ліквідовують завали після відпусток… Якщо керуватися такою логікою, то для продуктивної праці в нас залишається маленький проміжок десь у жовтні – коли і з відпусток усі вийшли, і до Нового року ще готуватись не почали. Це повна дурниця. (Хоча б тому, що, за бажання, у жовтні можна теж придумати відмовки – приміром, “люди святкують Покрову” та “почався сезон застуд – нікого на роботі не застанеш, усі похворіли”).
Свого часу, Ігор Манн увів таке поняття як «коефіцієнт корисного читання»: це співвідношення кількості ідей, які виписав з книги, чи місць, які позначив, бо змусили замислитись і щось взяти собі на озброєння – до загальної кількості сторінок. Здається, за його тлумаченням, корисною можна вважати книгу, де такий показник становить 15% і більше. Тобто якщо в моїй книзі близько 150 сторінок – два десятки ідей, щоб виправдати покупку книги, ви там, упевнений, точно знайдете.
Яким чином я її писав? Я просто придивляюсь постійно до колег: хто щось робить краще за мене, а хто – можливо, навпаки. Потім намагаюсь проаналізувати зібраний матеріал, розчленувати успішні чи не дуже успішні дії на певні складові й порівняти послідовності дій, які призводять до тих чи інших результатів. Усвідомити ту відмінність, яка створює різницю. Подумати, що тут можна змінити: додати новий крок чи змінити певні кроки місцями, чи взагалі перевернути все з ніг на голову або з голови на ноги. Тому можна сказати, що книга – це результат спостереження за діяльністю успішних у різних сферах людей. Саме спостереження, звісно, не робить нас успішнішими. Але як матеріал для висновків, які потім перетворюються на конкретні дії – безумовно. Можна просто заздрити іншому, а можна спостерігати, що і чому він робить, а потім – робити висновки і пробувати щось адаптувати для власного життя.
Взагалі, книга «Ефективність» побудована так, щоб на будь-якій сторінці ви змогли взяти якусь пораду для себе.
От, наприклад, порада з розділу «Тайм-менеджмент»: «Придумайте назву для свого дня». Для мене важливо, щоб кожен день я починав з якимось гаслом, зосереджуючись на чомусь головному, у що я вкладаю свій найцінніший ресурс – час. Головних справ дня не може бути багато, у мене це зазвичай одна-дві справи. Приміром, одна до обіду й одна – після. Назва дня, його своєрідне гасло – це спосіб тримати найважливіше в фокусі уваги.
«Нагадуйте адресату про листи, на які не відповіли» – це порада з розділу «Електронна пошта». Дуже часто буває, що ти надсилаєш людині повідомлення у месенджері або на електронну пошту і не отримуєш ніякої відповіді. І люди, яким не відповіли, починають ображатися на таке ігнорування, випускаючи з уваги те, що у людини може бути багато різних обставин, через які вона не відповіла, або вона просто забула. У такому випадку варто просто нагадати про себе ще раз. Можливо, ваш адресат просто не має достатніх повноважень відповісти на ваш лист, а турбувати людину, яка такі повноваження має, – соромиться.
«Час для особистих зустрічей – найдорожчий. Для себе – відвойовуйте його, для інших – мінімізуйте» – це з розділу «Зустрічі та розмови». Ця порада продиктована моїм редакторським досвідом. Досить часто телефонують люди і починають питати: «Коли можна з вами зустрітися?» Якщо при цьому вони не мають якоїсь чіткої поставленої цілі зустрічі, або не можуть її сформувати – дуже часто такі зустрічі просто не мають сенсу і тільки заберуть час. Тобто, потрібно завжди знати: куди, до кого та з якою метою ви йдете. У той же час, я прекрасно розумію, що коли тобі щось потрібно від людини, то набагато простіше переконати її саме при особистій зустрічі. Тому з точки зору здорового прагматизму вигідно відвойовувати в людей, які приймають рішення, час на особисту зустріч, натомість дуже обережно дарувати такий власний час комусь. Якщо цей «хтось» не може чітко пояснити, що йому від вас потрібно і ви не впевнені, що саме ви – та людина, яка йому потрібна.
Або візьмемо, приміром, розділ «14 способів, щоб прискорити роботу над текстом». Одна з порад – «Збережіть у окремий файл те, що не увійшло до статті». Тому що, швидше за все, нам ще доведеться працювати з цією темою і зібраний колись матеріал зможе влучно «вистрелити». Коли я працюю над своїми книгами, по закінченню у мене є два файли: перший – це сама книга і він має назву «На верстку», а другий – «Те, що не увійшло». Це вже заготовка для нової книги, або для статей. Приміром, для профільного інтернет-ресурсу «Детектор Медіа».
Кажуть, що журналістика – це мистецтво починати кожен день з чистого аркушу. Насправді – не зовсім з чистого. Я не розумію колег, які викидають свої старі записники. Я свої старі записники зберігаю, більше того, переглядаю, позначаю у них щось, обклеюю стікерами і позначаю собі, до чого повернутися, що перечитати.
Минулий досвід, зібрана в минулому інформація – це та платформа, з якої можна багато разів стартувати в якісь майбутні проекти. Я нещодавно замислився: що особисто для мене – минуле? Минулий досвід, прожиті і пропрацьовані роки. (Мені 40). Намалювалась метафора платформи, п’єдесталу – це те, на чому я твердо стою, на що спираюся. Ніщо не береться з нічого – все має своє минуле. Вміння вільно рухатися лінією часу з минулого в майбутнє через сьогодення й назад – одна з ознак психологічного здоров’я й адаптованості до життя, звичайної людської адекватності й, звісно, ефективності.
Тому, до слова, смішно й сумно виглядають люди – таких багато серед політиків і фейсбучних коментаторів – які «одним махом» відкидають все, що було в певні періоди нашого спільного минулого. Ніколи не можна забувати, на чиїх плечах ти стоїш. Минуле – це лінія, а не сукупність крапок. Тому вирвати з контексту фрагмент, приміром, 300-річної давнини і сказати, що ось з цим матеріалом ми будемо працювати, а з життєвим матеріалом, приміром, 50-річної давнини – ні, бо він якийсь не такий – це несерйозно. Це як дитина, що заплющує очі, вважаючи, ніби від цього певна річ зникне. Але потім очі розплющуються, і ніщо нікуди не дівається. Осмислювати і використовувати потрібно все.
Повертаючись до книги, зауважу: продуктивність журналіста залежить від багатьох, здавалося б, дрібничок. Так само як велика справа складається з сукупності дрібних повторюваних дій. У мене є колега, яка працює в нашій редакції, їй всього 19 років, але часом я піддивляюся якісь лайфхаки і в неї. Вона, коли йде на подію, де багато людей, то фотографує усіх, а потім скидає людям у месенджер вдалі фотографії. І люди запам’ятовують її, беруть контакти, впізнають. А це досить важливо для журналіста. Тому що впізнаваність, авторитет, репутація – такі, здавалося б, абстракції, які не можна покласти до кошика в супермаркеті, – вони формують додану вартість журналіста. З мого досвіду, більшість колег, які на початках дбали про таку впізнаваність, зараз є успішнішими за інших. А це все формується за допомогою дрібниць: трішечки раніше прийти на прес-конференцію, щоб з кимось познайомитися; трішечки пізніше піти з неї, щоб задати додаткові питання або зробити фото тощо.
Дрібниця до дрібниці, причому постійно, щодня, як дятел – так і досягаються успішні результати. В мене таке відчуття, що багатьом треба в парку чи в лісі уважніше придивитися до дятла. Без дурного сміху, який часто супроводжує згадування цього працьовитого птаха.
Звісно, при цьому важливо тримати у фокусі свої цілі. Заради чого ти все це робиш. І звірятися з ними як з компасом. А для початку ті цілі потрібно мати. І бажано – прописаними. Все – просто, все тисячу разів описано і прочитано. Але це мало хто робить. З одного боку, це сумно, з іншого – вигідно: завжди є можливість виділитися – виконуючи порівняно нескладні дії, яких не робить 90 відсотків людей. Частину ідей для цього підкаже моя книга «Ефективність».
Щоб замовити книгу Віталія Голубєва “Ефективність”, Ви можете написати автору на його сторінку в Фейсбуці або звернутись електронною поштою vg2001@ukr.net
Підготувала до друку Софія ГРИЗОВСЬКА