Brain rot (“гниль у мозку”) — слово року за версією Оксфордського словника. Йдеться про згубний вплив надмірного скролінгу соцмереж. Чесно, я радий, що на це звернули увагу: вислів резонує з тезою “ставитися до інформації як до їжі”, яка червоною ниткою проходить через мої лекції про ефективність і відповідальність у соцмережах. Нижче поділюсь 5 способами, які вважаю корисними для профілактики brain rot.
- Відстежувати екранний час.
Керувати можна тим, що вимірюється і обліковується. Цифри брешуть менше, ніж люди.
Три тижні спостережень за показником екранного часу – якраз до Нового року — достатньо, щоб замислитись. Наприклад, про те, на що його можна і варто витратити інакше.
Моніторинг, усвідомлення — це відправна точка змін. Є відчуття, що показник завеликий — читаємо і діємо далі. Немає — теж не завадить дочитати до кінця. Бодай для того, щоб сказати собі: для мене це неактуально.
А що, теж результат.
- Вивести соцмережі з режиму фону.
Натомість зробити скролінг періодичним ритуалом — на зразок кава-брейку. Попрацював — заслужив “фейсбук-перерву”. А не навпаки.
Для скролінгу добре підходить “сміттєвий час” або, як його ще називають, “обрізки часу” — хвилини в чергах, заторах, транспорті. Тобто час залишковий, а не базовий, який — для офлайну, для роботи, для життя.
[Тут я виношу за дужки випадок “а якщо я працюю в соцмережах?” Не так багато в нас професіоналів — наголошу на цьому слові — для яких соцмережі справді є місцем і роботи, і заробітку. А не втечі від першого та імітації другого]
Теза “життя — це офлайн” може слугувати коротким резюме цього пункту.
* Завдання з зірочкою — піти далі: а чим іще, крім скролінгу стрічки, можна зайнятись навіть у “сміттєвий час”? Наприклад, я сьогодні в черзі на “Укрпошті” уважно вивчав роз’яснення про те, як отримати і використати тисячу. Не для себе — я подав заявку в “Дії”. А для аналізу і тренування: як написано, як би сформулював думку я?
А вранці замість скролінгу стрічки новин пригадав вірш, який вивчав у дитинстві.
[Ліричний відступ: періодично, від часу пандемії, думаю про те, що навіть якби в нашому житті припинили відбуватись нові події, нам би вистачило минулого — всього того, що можна і варто згадати та осмислити]
А соцмережі в режимі фону — це коли людина їде дві години маршруткою з пункту А в пункт В і всі ці 120 хвилин механічно гортає стрічку. Я пробував так — під кінець паморочиться в голові. Відчуття таке наче переїв. Ось вони, перші “дзвіночки” brain rot. Бррр…)
- Тікати з голови у тіло, а з думки у дію.
Просте питання: “Що я можу зробити просто зараз?”
Зробити — не прочитати чи подивитися.
У пошуку відповіді допомагають нотатки в телефоні. Я, наприклад, складаю план на день (звісно, напередодні, а не зранку), також маю план на рік, а ще — “список 100” (що для мене є джерелом ресурсу) та список нетермінових справ (“to do list”). Ось їх перегляд часто і підказує, що зробити.
Як кажуть, є два виміри ефективності: “Що на цю тему почитати?” і “Що на цю тему зробити?” [Уточню: не “кажуть”, це я сам колись і написав] Нічого не маю проти читання, але суть, думаю, ви вловили.
У житті завжди є що покращити. І ці покращення досягаються через дії.
Про тіло — ще зрозуміліше: дбати про себе — елементарно вигідно. Бо більше зможемо. І для себе, і для інших. Турбуєшся про себе — виграє оточення.
Тому мішанину думок після бездумного скролінгу стрічки є сенс зупинити простою фізичною дією. Наприклад, поприсідати. А якщо в транспорті — покрутити головою чи зробити гімнастику для очей.
І в уявному двобої “почитати “експерта” чи піти на масаж” я оберу масаж. А експерт… його можна почитати й потім. Якщо після масажу залишиться бажання. Можливо, “перезавантажене” тіло підкаже інші, доцільніші сфери докладання зусиль.
- Мінімум репостів і груп.
За моїми спостереженнями, найбільш токсичним є контент, який отримуємо в якості репостів від фейсбук-друзів і як рекомендації від різноманітних груп. Тому я, наприклад, періодично відписуюсь від людей, у стрічці яких переважають репости. Ось бачиш у стрічці, як фейсбучний френд чи френдеса зробили черговий репост “епохальної думки” чергового “лідера думок” із коментарем типу “Задумайтеся, люди!!!” — і тихенько обираєш опцію “Бачити таких дописів менше”, “Сховати все від …” чи “Відписатися”.
Розумію, що комусь подобається контент у стилі “Цитати великих людей”, але це справа смаку. Цитати великих я і в книжці прочитаю. Причому великих — без лапок. Знаєте, є така думка: що давніше створений контент, то більша його цінність. А те, що репостять сьогодні, забудуть вже завтра.
[Справедливості заради додам, що серед репостів є справді цікаві й варті уваги думки. Коли їх бачу, підписуюсь на першоджерело, щоб читати без посередників. Ви теж, якщо побачили цей допис як репост, можете підписатись на мене просто зараз, щоб бачити мої пости в стрічці й надалі]
З групами — трохи гірша історія: за моїми спостереженнями, дурість часто лізе в стрічку саме через групи. Чому і навіщо — не повторюватимусь, про це багато говорять на різних курсах з медіаграмотності. Просто констатую спостереження.
Виняток — групи за конкретними вподобаннями, професійними ознаками і т.д. Що більш нішовою є група, то більше в ній може бути конструктиву. Що універсальніша — навпаки…
Простіше кажучи, в умовній нішовій групі “Вчителі НУШ міста Тернополя” імовірно буде більше корисного, ніж у “мегаспільноті” типу “Українці, будьмо!”
Ну і щоб двічі не сідати. Сумно, але факт: що патріотичніша, “свідоміша” назва групи, то більший ризик зустріти там… самі розумієте що.
Тому є сенс на дозвіллі зайти в налаштування своєї сторінки — і здивуватись, скільки насправді сторінок ви вподобали і членом скількох груп є. А потім тихенько подивуватися вдруге: а коли це ви таке вподобали? А перепродали давно купу груп, у які ви свого часу необачно вступили!.. Тож є сенс подивуватися втретє: ну і нащо те все?..
Мій принцип — “zero trast”, тобто “нульова довіра”: коли в сповіщення мені приходить пропозиція від когось із “френдів” вподобати чергову сторінку чи приєднатись до групи, я говорю “ні”.
Якщо мені потрібно буде поспілкуватися з людиною напряму, я зроблю це без посередництва вподобаних груп чи сторінок. І ще, цікавий мені контент я можу вподобати і без запрошень.
- Видалити тікток. Або взагалі не встановлювати.
“Ти просто не розумієш, там не лише треш, не лише підліткові розваги, там є і священники, і коучі, і психологи…” , — так і чую заперечення від когось із вас.
Та добре, добре, я ж не проти. Хай будуть. В мене інше питання: а що, згаданих поважних людей на інших платформах почитати і подивитися не можна?
У моєму бюджеті часу просто немає зайвих годин на ще одну соцмережу.
І ще. Статистика (звіт We are digital 2024) показує цікаву річ: тікток — не найбільша за кількістю користувачів соцмережа. Але за кількістю проведеного там часу — беззаперечний лідер (30 годин на місяць у розрахунку на середньостатистичного жителя планети Земля).
Пояснити, чому?..
І насамкінець. Є в тіктоках та інстаграмах такі відосики, які полюбляє певна категорія користувачів: хлопець робить те-то, чоловік – те-то. Приклад: хлопець подарував 101 троянду, чоловік — оплатив комуналку. Жарти жартами, а це і про соцмережі також: якщо 30 годин у тіктоку — буде чим комуналку оплатити? Тисяча — вона ж одна, а рахунки — щомісяця.
Ось вам і “втеча з думки у дію”, про яку йшлося на початку. Заземляємось!
І тоді brain rot точно не загрожуватиме)
Віталій ГОЛУБЄВ
Головне фото: https://www.sixpixels.com/articles/archives/from-brain-rot-to-podcast-marathons/