У нашій школі вже багато років успішно працює літературний клуб «Золоте джерельце». Одного разу на зустріч запросили журналіста, члена Національної спілки журналістів України, краєзнавця-пошуковця, невтомного просвітянина, людину, нагороджену найвищою нагородою НСЖУ – «Золотою медаллю української журналістики» – Валеріана Герасимовича Тинчука.
Зустріч видалася цікавою і змістовною. Запрошений розповідав про свою журналістську, громадсько-політичну діяльність та захоплення всього свого життя – краєзнавство й пошукову роботу. По тому, як розповідав Валеріан Герасимович, ми зрозуміли, що все це – його життя. Відбувся змістовний діалог: учні – та закохана у свою справу людина. Фото на пам’ять. І все…
Нещодавно я почула сумну звістку: Валеріана Герасимовича немає більше серед нас. Чи не тому так рано зупинилося таке неспокійне серце, що його власник взяв на себе таку потрібну для нас, але дуже важку ношу – дошукуватися української правди всупереч брехливим нашаруванням і тим самим викликати лють у недругів. Відійшла у вічність незвичайна людина, якої було ще так багато планів на майбутнє: залишилися недописаними багато статей, незакінченими чимало розпочатих цікавих справ, стільки людських доль, на які міг би пролити світло Валеріан Герасимович своїми пошуковими та краєзнавчими дослідженнями, так і залишаться покритими темрявою невідомості…
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко нагороджує авторку статті Анастасію Хосвіч Дипломом НСЖУ у спеціальній номінації за висвітлення позитивного образу українського журналіста (фото з церемонії нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!” 23 грудня 2016 року). Фото з сайту “Детектор Медіа”
Я зрозуміла, що не маю права не дізнатися більше і не розповісти іншим про нашого земляка – людину, яка заслуговує на те, щоб її знали і пам’ятали. Перше, що я зробила, – відвідала його рідних і дізналась дещо з біографії Валеріана Герасимовича.
Народився він 5 вересня 1939 року в селі Хопнів Ківерцівського району Волинської області. Середню освіту здобував у Хопнівській восьмирічній школі та в Тростянецькій десятирічці. З 1958 по 1963 рік навчався в Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки на історико – філологічному факультеті. Після закінчення інституту і до 1966 року працював вчителем історії в Любешівській та В’язівненській школах. З 1967 по 1973 рік – на викладацькій роботі в Домашівській, Хопнівській та Суській школах Ківерцівського району. У 1973 році родина переїздить на постійне місце проживання до Любешова. З 1988 року Валеріан Герасимович працює в районній газеті «Нове життя». З 1989 року – активний член Народного Руху України. Боровся за становлення незалежної української держави. Працював над національно – патріотичною та краєзнавчою тематикою, займався пошуковою краєзнавчою роботою. До 2004 року – найактивніший період журналістської роботи в «Новому житті». У 2005 році повернувся на малу батьківщину, працював у Ківерцівській районній газеті «Вільним шляхом», очолював первинний осередок НСЖУ. І очолював настільки успішно, що спілчанська «первинка» під керівництвом Валеріана Тинчука здобула почесну відзнаку НСЖУ – «Краща первинна організація Національної спілки журналістів України 2009 року».
Зі спогадів рідних я дізналась, що Валеріан Герасимович вважав журналістику «професією на все життя». Саме їй він присвятив усього себе, бо плідно співпрацював майже з усіма газетами Волині: “Діалог”, “Віче”, “Вісник”, “Волинь – нова”, “Нова доба”, “Монітор волинський”. Навіть на шпальтах газети “Літературна Україна“, друкованого органу Національної спілки письменників України, виходили друком його статті.
Друге, що я зробила, – це перечитала деякі публікації журналіста. Про художника розповідають його картини, про музиканта – створена ним музика, а про журналіста, звісно, його статті. Ніщо, напевне, більше не могло розповісти мені про життєві цінності, які сповідував він. Для своїх публікаціях Валеріан Герасимович використовував матеріали, віднайдені у обласному архіві, бібліотеці, щоб донести їх до широкої читацької аудиторії, оприлюднював свої думки та ідеї. Його шлях щоранку пролягав саме до цих установ, що бережуть ще так багато незвіданого для широкого загалу. Ця робота приносила йому творче задоволення, визнання. Він свідомо обмежував себе у відпочинку по виході на пенсію, замінюючи прогулянки до лісу чи річки напруженою працею. Не розлучався із нотатником на патріотичних акціях, презентаціях нових надбань відомих письменників та науковців. За день до смерті журналіста вийшла друком стаття у рубриці “Героям слава! ” у газеті “Волинь – нова ” до 70- річчя Колківської республіки про долю земляків-героїв…
Улюбленою тематикою для Валеріана Герасимовича була діяльність УПА на теренах Волині. Журналіст був переконаний, що повстанці – герої, яких треба знати, якими треба пишатися, з яких треба брати приклад самовідданої любові до рідного краю, у яких варто вчитися боронити свою Україну від різних заброд. Саме цьому присвячена стаття « Політ Журавля», яку я із цікавістю прочитала. На жаль, ні Валеріан Герасимович , ні Вілінець (псевдо Журавель), ні інші герої – повстанці не дожили до того часу, коли був підписаний закон, яким воїнів УПА визнано героями, хоча українські патріоти, такі як Валеріан Тинчук, завжди знали, що це – саме так.
Ще однією темою, яка завжди цікавила пошуковця, була тема українсько – польських відносин, діяльність відомих поляків на теренах Волині. Валеріан Герасимович тісно співпрацював з газетою «Монітор волинський», яку видає в нас польське консульство. На шпальтах цього друкованого видання публікувались матеріали про відомих поляків, які жили і працювали на Волині в той чи інший час. Зокрема, дуже вразила стаття про Тадеуша Костюшка, який гартував свій розум і душу, навчаючись у школі піярів у Любешові.
Ще багато цікавого про історію нашого краю, про людей землі волинської я дізналась, читаючи статті журналіста. Ще і ще переконувалась, що недаремно взялась готувати матеріал про цю таку звичайну і разом з тим таку незвичайну людину. Надзвичайно ерудований, « ходяча енциклопедія історії рідного краю». Так з любов’ю і повагою називали Валеріана Тинчука колеги та друзі.
Спадають на думку мудрі слова Ліни Костенко: ”Єдине, що від нас іще залежить, – принаймні вік прожити, як належить ”. Ці рядки у повній мірі стосується і героя моєї статті – Валеріана Герасимовича Тинчука. Бо прожити «як належить» – то заслужити на вдячність від сучасників і нащадків, як це судилося і вдалося щирому патріотові України, цій добрій і порядній людині.
…Ще раз вчитуюсь у поетичні рядки, які друзі присвятили світлій пам’яті Валеріана Герасимовича:
Ми свічку за тебе у храмі поставим
І Бога проситимем взять тебе в рай,
А ти в тій обителі райській і Божій
Про друзів, про неньку Вкраїну згадай.
Анастасія ХОСВІЧ, лауреатка Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт «Я – журналіст» (у спеціальній номінації від Національної спілки журналістів України “За висвітлення позитивного образу українського журналіста”), учениця НВК «Ківерцівська ЗОШ І ст. – Ківерцівська районна гімназія» Волинської області