Таємниці Сарненського вокзалу

05.04.2018

Таємниці Сарненського вокзалу

Існує у світі потаємне місце. Про нього кожен воліє зберігати таємницю, адже воно особливе. Незвичайне місце, де ти запам’ятав веселу чи сумну картинку з минулого, був учасником яскравих моментів  через  які твої очі випромінюють щастя чи наповнюються слізьми.

Найцікавіше місце в світі для мене поруч. Це Сарненський залізничний вокзал. Він такий звичайний для безлічі людей, які не цікавляться історією, романтикою та іншими людьми, але такий незвичайний, такий чаруючий для мене. Коли ти знаходишся у його приміщенні акустика сторічної давнини дозволяє почути стукіт коліс прямуючого назустріч зі станцією потяга. Вони шепочуть: «Ще трохи, почекай, ми вже близько!». І ти чекаєш, так щиро, наче свій день народження, а запізнюючись на цей потяг, чуєш глузливий докір і нечутні іншим людям слова: «Що, спати любиш, так?»

Щодня тут можна зустріти різних людей. Турботливого татуся, який тримаючи під пахвою невеличкого, пошарпаного ведмедика, з великою любов’ю закутує свою маленьку донечку  вовняним шарфиком, чи заможну пані, що спішить в гості до свої родичів,  або  просто прогулюється пероном від самотності, ніби чекаючи, що життя поверне назад і вона виправить помилки молодості. Вкотре  хтось повернувся до рідного міста з довгого відрядження, десятки студентів не можуть дочекатися маминого, сповненого любов’ю, борщу, а мужнього солдата зустрічає сім’я з сповненими щастям очима. Людей тут завжди багато в будь-яку пору дня чи ночі. Хтось проводить тут декілька хвилин, а для декого вокзал є прихистком на ніч, а може і на певну частину життя. Змучені та заплакані, веселі та усміхнені погляди людей переплітаються у вирі всіх подій. Вокзальні стіни вислуховують кожну історію, ховають усі радощі і печалі в своєму серці, радіють і плачуть разом з нами. Для всіх, це чергова історія щастя чи смутку, яку ми, навіть, не завжди можемо вловити своїм зором, думаючи про своє,  а для нього, це ще одна неповторна зустріч з тобою, людино!

Зустрічаються з нами і працівники вокзалу. Усміхнені чи стурбовані вони працюють у самому дивному світі щоденних мандрівок та історій. Усі ці люди раді пасажирам. Кожен виконує призначену саме для нього цікаву роботу. А найтаємнішим тут є голос, що сповіщає всі «новини потягів». Це ніби голос самого вокзалу, який виривається із рупора і наздоганяє людей із вказівками чи оголошеннями. Сказати чесно, коли мені було років п’ять, я страшенно боялася його. Він лунав якось невчасно,тоді коли я була не готова до цього. До того ж я нічого не розуміла і мене це трохи дратувало. А сьогодні вже із задоволенням представляю ту, котра не втомлюється щиро передавати новини людям.

Коли ми блукаємо закуточками станції відразу привертають увагу величні стіни та високі стелі. Здається, що це зовсім не місце зустрічей і прощань, а нарадча кімната чи приміщення для обговорення важливих рішень. По суті так воно і є. Це місце стало точкою початку історії славного містечка, його серцем та єдиним спогадом про всі події які відбувалися тут…

Робітники, що пробивалися крізь хащі, прокладали колії та намагалися знайти підходяще місце для станції.  Однак заблукали і довго шукали виходу до робочого місця. Втративши надію вони побачили дику кізочку Сарну, котра вказала їм вірний шлях. Саме вокзал слугує своєрідним пам’ятником зустрічі людини з природою і є доказом спорідненості та любові у світі.

Ця подія сталася в далекому 1885 році, а саму споруду почали будувати вже у 1900 р.  разом із новою гілкою залізниці. Офіційне ж відкриття відбулося 1902, а вже 1905 – 1907рр. тут страйкували залізничники, що підтримали загальноімперську революцію. Виснажені та змучені вони вимагали зменшення робочого часу та підвищення заробітної платні. Картинки, що виринають у свідомості, змушують кожного з нас відчути той біль і розпач, який несли ці люди на станцію, працюючи тут по 14 годин на добу. Проблеми не вирішилися, життя плило своїм чередом. Через десяток років українці таки спробували відновити державність через утворення української Ценральної Ради, що стала основним законодавчим органом новоутворення. Михайло Грушевський і досі крокує станцією з одного боку в інший, шукаючи виходу, оскільки більшовики почали наступ і змусили її відступати. Останнім форпостом і точкою опори стала станція Сарни. Важливим центром був вокзал і в роки другої світової війни, так як був центром пересікання ліній «Рівне-Лунінець» та «Київ-Ковель». Споруду разом із прилеглими територіями жорстоко бомбардували, але станція вціліла. Досі в околицях люди знаходять бойові снаряди, а очевидці розповідають про важливі операції партизан та підпільників. У післявоєнний час місто однаково розрослося в обидві сторони від станції і сполучається між собою високим мостом, котрий єднає не лише землю, але й душі людей. Сьогодення чарує, змушує оновлюватися все навколо, лише вокзал лишився таким самим як і 114 років тому і в цьому є якась особлива величність, шарм і відголос історії…

Приходьте на вокзал зимовим ранком! В цей час тут особливо гарно. Фасад будівлі покривається інеєм, а дах снігом. Тоді, Серце нашого міста, ніби вдягається, впевнено ховаючи недоліки та бруд.  Сніг тут завжди потрібний, адже не лише пом’якшує величний вигляд будівлі, але й по-своєму реставрує все, що вже давно чекає оновлення. А влітку за Вокзал ховається сонечко. Воно ніби входить у нього, як у потаємну кишеню і обіцяє повернутися завтра, виграючи промінчиками через дах. Голуби, що постійно тут живуть тішаться останніми промінчиками, чистять різнокольорове пір’ячко і завмирають до ранку.  Це неймовірна картина! Нічого здавалося б особливого:  колії, асфальт, кілька самотніх магазинчиків і шалений захід сонця. А вночі, коли місто поринає у дивовижний світ снів, холодний камінь перону відлунює тихим шумом тих пригод, що відбулися вдень.

Я буваю тут у різні пори року. Щоразу зображую нові картини у своїй уяві, згадую минуле та вірю, що можливо колись, саме тут я зустріну справжнє кохання.

Наталія ЗАЄЦЬ, учасниця Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”, учениця 10 класу Люхчанської ЗОШ І-ІІІ ст. Сарненського району

Відеокурс “Школа універсального журналіста”: навчайтесь зручно [ЗАМОВИТИ]

Читайте також:

Про Сарни – з любов’ю

Вокзал у Сарнах – місце, де зустрічаються долі

Сарни – танець у колі мостів

, , , , переглядів: 1 803

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *