Минуло вже чимало часу, відколи у моєму місті Кременець на Тернопільщині стоїть погруддя героя України – Степана Бандери. Як пам’ять про людину, котра поклала своє життя на вівтар битви за свободу і незалежність. Горджуся, що до цього неабияк причетний мій дідусь.
Цей пам’ятник відкрито 15 лютого 2011 року. Меценат, який подарував його кременчанам, керувався не лише тягою до окультурення міста. Більшою мірою – патріотизмом. Так, саме ним! Декілька років тому починалися сумнозвісні події на Сході. А це вкотре доводить, що українцям потрібно було показувати більше прикладів того, як їх попередники вчиняли у таких ситуаціях та прославляти ці вчинки.
Ми маємо достойних особистостей, котрі робили це, зокрема, і у моєму місті. І я сьогодні гордий тим, що за цю справу взявся не просто кременчанин. А тим, що такі речі робить мій дідусь. Жертвуючи свої кошти, та час, аби виховати у кременчан хоча б долю патріотизму.
Чи є у вас родичі, якими ви можете пишатися? Розмовляючи про яких, ви впевнено говорите: «Так! Це моя рідня»? І хоч мій дідусь не брав участі у війнах, не формував повстанських загонів та жодного разу не був при владі, однак, я точно можу бути впевнений у тому, що ця людина зробила для мого невеличкого містечка чи не більше, аніж деякі мери. Список його досягнень доволі великий. Починаючи від розширення інфраструктури міста, закінчуючи його окультуренням. Та найбільшою гордістю є саме пам’ятник Степану Бандері.
Для Володимира Чуби Україна, це не тільки держава, у якій він проживає. Це його друга матір, любов до якої, у нього безмежна. Як він сам заявляє: «У наш час про багатьох славетних героїв забувають, і я хочу аби люди запам’ятали хоча б одного із визволителів України».
На жаль, я проводив не так багато часу з своїм дідусем. Та навіть за цей короткий із ним період, він зумів привити цей патріотизм і мені. Його історії про безстрашних повстанців, які ішли у бій без зброї та екіпірування, бувальщини про козаків та їх легендарні походи і перемоги у нерівних битвах. Усі ці розповіді навічно закарбувалися у моїй дитячій пам’яті, і ще довго будуть давати стимул для нових звершень і здобутків, котрі своєю чергою прославлятимуть героїчні подвиги борців за незалежність нашої держави.
Дякую тобі, дідусю! За твою мудрість, моральні настанови та вчення. Для мене ти став справжнім героєм, на одному рівні з воїнами УПА, козаками та руськими князями, які всіма силами боролися за те, щоб слово Україна у світі звучало тільки з повагою. Крім того, тобі вдячні усі жителі нашого міста. Адже ти один із тих, хто зробив неоціненний вклад в розвиток Кременця.
Володимир ФЕДОРОВИЧ, випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, м.Кременець Тернопільської обл.