Досліджуючи тему поведінки дітей у соціальних мережах, поспілкувалася з 10-річною ученицею гімназії, де навчаюсь. Почуте змусило замислитись…
…Життя сучасної людини неможливе без використання медіа. Інтернет – це глобальна мережа, яка всілякими засобами намагається заволодіти людським розумом: здається, ми перетворюємося на обчислювальну техніку, модернізовані смартфони, потужні двигуни… Можна побачити, що сьогодні люди витрачають величезну кількість свого часу, сидячи в Інтернеті. Безумовно, у кожному роді занять існують як позитивні, так і негативні сторони. То ж спробую виділити всі «за» Інтернету: великий потік інформації, багато розваг, необхідні пропозиції товарів, вивчення мов, заробіток, перегляд фільмів, читання книжок. Всього просто не злічити! Але головна, на мою думку, особливість полягає в спілкуванні. Існує безліч програм, такі як Skype, ICQ, Viber, Messenger, за допомогою яких можна розвивати свої здібності, знайомитися з людьми, шукати однодумців. Зараз напрочуд актуально спілкуватися за допомогою соцмереж. У такій структурі створюється власна сторінка з розміщеними фотографіями, записами, повідомленнями. Кожна друга людина вміє користуватись соціальними мережами. Їх популярність зростає.
Що я можу сказати про себе? З моменту моєї реєстрації на Фейсбуці пройшло три роки. З кожним днем все менше і менше ним користуюся. Скоріш за все, це пов’язано з тим, що більшість мого часу витрачається на навчання, але я розумію, що вплив соцмереж на людину величезний та певною мірою небезпечний. Якщо поринув – то надовго. Це чорна засмоктуюча діра, опиняючись в якій, губишся серед стрімкого потоку інформації. З мого досвіду: я переглядаю новини годину, заходжу в різні групи, додаю собі записи, аналізую пости, але майже нічого не запам’ятовую. Серйозно! Скільки разів за це себе карала! Можна було б почитати книгу, послухати музику, прогулятися в парку з братиком. Але цей час я провела, читаючи інформацію, зовсім мені не потрібну. Можна стверджувати, що мережа стала вже невід’ємною частиною буденності. Підлітки, дорослі не уявляють свого існування без цього.
Часто я заходжу на сторінки дітей молодшого шкільного віку. І бачу, що інформація, яку вони переглядають, не відповідає їхньому психологічному розвитку. Чому ж так? зацікавилася цим питанням. Єдиним правильним рішенням, на мою думку, було взяти інтерв’ю в дитини молодшого віку. Звичайно, можна поринути в океан власних міркувань, але що може бути кращим розповіді зі свіжих вуст? То ж я завітала до молодшого корпусу гімназії, в якій учусь.
Була перерва. Я йшла коридором, на мене дивилися зацікавлені оченята. Навколо панував гомін жвавих бджіл, які тільки-но почали збирати нектар знань! Але увагу привернула купка дівчат. Малі стояли дуже близько одна до одної. Я підійшла до них і зрозуміла – вони не спілкуються. Усі дивляться на екран телефону. Мене навіть спочатку не помітили! Я звернулася до учениці, у телефон якої заглядали дівчата. Аліна, дитина десяти років, спочатку і не зрозуміла, що я хочу дізнатися, але потім ми розговорилися.
Я: Як часто користуєшся Інтернетом?
Аліна: Кожного дня. Це вже моя звичка.
Я: Скільки часу витрачаєш на Інтернет?
Аліна: Навіть не знаю… Десь чотири години на день.
Я:(здивовано) А батьки тебе не сварять за це?
Аліна: Та ні. Раніше читали мені нотації з приводу мого «захоплення», а зараз припинили. Теж, мабуть, звикли.
Я: Як тобі здається, витрачений в Інтернеті час біжить швидше, аніж реальний, чи повільніше?
Аліна: Швидше і, звичайно, набагато цікавіше!!!
Я: Користуєшся соцмережами?
Аліна: Так. Фейсбуком, Інстаграмом.
Я: Як ти вважаєш, взаєморозуміння простіше досягти в он–лайн чи реальному спілкуванні? Чому?
Аліна: В он–лайн. Можна писати, що заманеться… Я взагалі викладаю несправжню інформацію. Вигадую собі вік, місце проживання, клас. Маєш чудову можливість стати дорослішою – вперед!
Я: Чому ти користуєшся соцмережами?
Аліна: Це весело. Гарно проводжу свій час.
Я: А тебе не збентежує те, що в новинах соцмереж дуже часто з,являється інформація або фото не для дитячих очей?
Аліна: Зовсім ні. Що тут дивовижного? Це абсолютно нормально.
Я: А чи існують у твоїй сім’ї правила користуванням Інтернетом? На кого вони розповсюджуються?
Аліна: Можу весь вечір спілкуватися з однокласниками, грати в ігри. Мені ніхто не заважає!
Я: І останнє запитання: чим подобається тобі Інтернет взагалі?
Аліна: Я маю змогу хоча б на деякий час подорослішати: самостійно коментувати та оприлюднювати пости.
Я: Дякую тобі, Алінко, за бесіду. Я дізналася потрібне.
Аліна: Нема за що! Я побігла на урок. Бувай!
Після нашої розмови я деякий час роздумувала: між нами невелика різниця у віці (декілька років), але, коли я була, як Аліна, батьки взагалі забороняли мені сидіти за комп’ютером. Я зазвичай гралась ляльками, увесь день бігала з подружками, та думок про Інтернет зовсім не було! Зараз діти – частина глобального простору. Життя змінилося! Дівчинка сказала, що їй цікавіше проводити свій вільний час в Інтернеті. Тобто реальність опинилася на занедбаному шляху? Це головна проблема. Живучи віртуальністю, ти не позбавлений реалій. Як боляче буває тому, хто не здатний, не звик вирішувати свої нагальні питання. Справжні буденні події сприймаються для дитини незвично. Настільки потужним є вплив соцмереж на психологію людини і, перш за все, дитини, бо в ній тільки–но починає формуватися особистість, і тут така плутанина. Мережі істотно спотворюють розуміння дітей щодо правил поведінки. У глобальній системі зникає обличчя й індивідуальність, можна дати волю словам і вчинкам. Але варто лише вийти з неосяжного інформаційного поля, як все зникає. Ти сам на сам із людьми: дивишся їм в очі, а не на екран; чуєш їх голос, а не читаєш повідомлення; збираєшся зі своїми думками, а не губишся в Інтернетному просторі. Ти – в реальності…
Треба усвідомити: ніщо не зможе замінити людям живого спілкування. Оточуючий світ – це не соціальні мережі, в яких можна легко загубитися. Це те місце, в якому всі діти повинні розвиватися, пізнаючи нові сторінки реальності.
Анастасія СІВАК, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, Дніпропетровська область
Читайте також:
Соцмережі: “модно” – не завжди доречно
Соціальні мережі для журналістів: можливості та загрози [ВІДЕО]