Найщасливішими моментами у житті є наше дитинство та спогади, які завжди залишаються з нами. Можливо, воно не в кожного було безхмарне, але я впевнена, що це справді найкращий період у житті кожного із нас. Дорослішаючи, люди забувають, що в житті головне – бути щасливим. Вони перестають помічати щастя у маленьких речах. Це сумно, але це правда. Дитинство асоціюється з безтурботністю, приємними спогадами та радісними подіями. Але найголовніше не це, найголовніше – те, що в дитинстві нам не потрібен привід для щастя, бо ми створюємо його самі.
У дитинстві щастя нам приносить найменші дрібниці. Їмо морозиво – радіємо, купили нову іграшку – щасливо посміхаємось, батьки поруч із нами – ми вже безмежно щасливі. Думаю, багато хто запитував себе: чому з часом людина перестає помічати щастя у маленьких речах?
А відповідь проста. Дорослі так багато часу займаються роботою, хатніми справами та господарством, що часу у них просто немає. Я знаю і розумію, що так потрібно, працювати потрібно. Але ж яким стає життя без щастя, без радостей у маленьких речах!? Я не можу собі цього уявити. Я завжди радію через , здавалося б , дрібниці, помічаю хоч краплинку веселого у сумних подіях. Цьому легко навчитись, просто потрібно зрозуміти просту істину – життя таке коротке, що витрачати час на образи, сварки, сум – просто безглуздо.
Я вважаю, що найголовніше у житті – залишатись щасливим. Але щастя у кожного своє. Якщо когось можна ощасливити грошима, або матеріальними цінностями, то у когось щастя – це просто жити та радіти життю.
Дорослі, дивуються з дітей, з їхньої поведінки, стилю життя. Можуть нагримати, чи ненароком образити певними словами, забуваючи про те що вони самі колись були дітьми, такими ж бешкетниками.
Дива – це союзник щастя. Дітям безмежно просто повірити у диво. Якщо дитина хоча б один раз, побачить диво на свої очі, то буде вірити доки забажає її душа. Наприклад, побачити Діда Мороза біля ялинки… Звичайна річ, скажуть дорослі, але як у дітей очі від щастя сяють! Звичайно, віра втрачається, але ж які спогади грітимуть душу! Потрібно просто не загубити цю чарівну віру у дива.
Мені здається, що дорослі забули про те, що найголовніше – бути щасливим. Просто відкинути усі свої зайві думки, відверто поговорити з кимось, прогулятись чи просто зробити те, що підказує серце, не зважаючи на думку інших. Не варто жити так, як хочуть інші! Потрібно жити так, як хочеш ти! Лише ти є творцем свого життя! Потрібно просто зрозуміти, що життя одне, і, на жаль, воно занадто коротке. Ти завжди думаєш, що час ще є, відкладаєш всі свої справи на потім, а час чекати не може. Живи тут і зараз! Створюй собі щастя сам!
Бути щасливим дуже просто. Помічати радощі у маленьких речах – це теж просто. Просто повірити у дива, як у дитинстві – у цьому немає нічого складного. Шкода, що дорослі ніяк не можуть цього зрозуміти.
Отож, дорослий, зупинися та послухай своє серце!
Тетяна КОРНІЙЧУК,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
смт Володимирець, Рівненська область