Сергій Вікторович Свир – керівник сільськогосподарського кооперативу “Писарівка”, що працює в Золочівській громаді Богодухівського району. Це – одне з підприємств, що зустріло війну в полі, коли агресор випускав вночі 24 лютого 2022 року сотні ракет через кордон по території України. Артилерією розбивав найближчі села. Але, попри обстріли, кооператив вистояв і навіть сьогодні тримає агросферу громади та Харківщини. Мені випала нагода особисто поспілкуватись з Сергієм Вікторовичем, щоб дізнатись, що його мотивує, надихає та спонукає до роботи, навіть в таких складних умовах.
– Сергію Вікторовичу, розкажіть, будь ласка, коли та як було створено ваше підприємство? Яка його історія та передумови?
– Наше підприємство у 2019-му році відзначало своє 90- річчя. Воно було створене ще на зорі СРСР і з тих пір, практично, не змінилося по території. Але, звісно, воно розвивалося, змінювалася кількість працюючих, однак, в межах своїх територіальних координат. Зараз воно називається ‘’Сільськогосподарський кооператив ,,Писарівка’’, проте змінювало свої імена відповідно до епохи та часу.
Господарство було створене в 1929 році під час процесу колективізації в колишньому Радянському Союзі, з п’ятдесятих років почало називатися колгоспом імені Фрунзе, пізніше, з 1999 року, СВК імені Фрунзе, а потім вже в 2023 році – СК “Писарівка”.
-Яку роль підприємство відіграє для громади?
– Для громади… По-перше, якщо брати до уваги наш старостинський округ, то це- один з основних платників податків на території Писарівського старостинського округу Золочівської громади Богодухівського району. Також, це – один із основних надавачів послуг населенню, одне із основних місць зайнятості місцевого населення. На даний час, у нас працює близько 80 людей. Для громади, в період повномасштабної війни, наше господарство – одне з небагатьох, яке продовжує стабільно платити заробітну плату, наповнювати фінансами місцевий бюджет. Тобто, ми – одні з лідерів зараз для Золочівщини.
– Розкажіть будь ласка, чим саме займається ваше підприємство?
– Підприємство займається, в переважній більшості, рослинництвом. Однак, важливу роль відіграє на підприємстві і тваринництво.
На даний час, на утриманні господарства близько 500 голів великої рогатої худоби з них – 160 дійного стада. Також є пасіка — це близько 80 бджолосімей. В рослинництві обробляємо приблизно 3000 гектар землі. Маємо добрі результати, надіймося на швидку перемогу і на подальший розвиток цих галузей.
– Сергію Вікторовичу, розумію, що до 2022 року ви, як керівник, мали великі плани на весну та літо… Як підприємство зустріло війну та з якими найпершими проблемами вам довелося зіткнутися?
– Так… Господарство, як і всі, не очікувало, що розпочнеться повномасштабна війна.
Зустріли, чесно скажу вам, – в полі. Ми саме тоді підживлювали пшеницю як, раптом, над нашими головами пролунали перші свисти пролітаючих ракет. Ніхто не розумів, що сталося. Було важко. Треба було пристосовуватись до нових реалій. А як інакше? Нам вдалось утримати виробництво, трудовий колектив, дякуючи ЗСУ, дякуючи наполегливості і витримці працівників.
Пам’ятаю, як було зовсім зупинено роботу з контрагентами: не відбувалось жодних продажів, тому що боялися їхати до нас в громаду за товаром.
Неможливо було отримати раніше оплачені паливно – мастильні матеріали, засоби виробництва, основні добрива.
– Сергію Вікторовичу, що сьогодні Вас надихає і мотивує в роботі?
– Розумієте, ми вижили завдяки небайдужості працівників нашого господарства, витримці, згуртованості колективу, мабуть, це – основне, що є для кожного з нас натхненням та мотивацією. Особисто для мене важливе благополуччя громади, благополуччя колективу, кожної людини, кожної родини. А ще, знаєте, як приємно та радісно спостерігати за розвитком сільського господарства!
Взагалі, сільське господарство – це дуже-дуже цікава галузь. Найприємніше спостерігати, як великі трактори їздять полями, в чорну землю вносять насіннєвий матеріал потім дивишся, як воно, мов дитина, зростає, радіє дощу, сонечку, тягнеться вгору, гарнішає, набирається соку та сили, легенько колоситься від літнього вітерця, а потім комбайном це все збирають. І ти пишаєшся тим, що саме завдяки людській праці, зростає така краса. Та це стає не тільки красою, а й — високими результатами сільського господарства громади.
Хіба не може це не надихати та не мотивувати справжнього українця?
Тетяна ЛАВРЕГА,
учасниця XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
Харківська область