Під час війни життя в кожного з нас змінилося. Ось і я, маючи бакалаврську освіту режисера драматичного театру (майстерня ХНУМ ім.І. П. Котляревського) та досвід актора-практика опинився в складі Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. Цей театр приютив в своїй трупі акторів-переселенців з Харкова, Маріуполя, Донеччини та Луганщини, Харківської області та з й досі окупованого Криму.
У період війни театр набуває особливого значення, стаючи не лише засобом вираження певної ідеї чи естетики, але й потужною зброєю проти ворога. Мені пощастило вже в театрі імені Ольги Кобилянської бути задіяним в постановці Степана Пасічника. У 2024 році театр поповнив свій репертуар виставою «Ex-comedy літньої ночі, або який дурний весь рід людський» (за п’єсою та кіносценарієм Вуді Аллена, що є парафразом п’єси Вільяма Шекспіра «Сон літньої ночі» та навіть справжнім шекспірівським драматургічним дослідженням, де Вуді Аллен іронічно переосмислює сюжет твору). Але найбільше захоплення в мене викликає його харківський творчий доробок вистав, створених під час війни. Режисер Степан Пасічник є яскравим прикладом митця, який спрямовує свій талант на підтримку бойового духу українських військових та цивільних. Він зазначає, що театр під час війни виконує роль своєрідної зброї проти ворога, порівнюючи його з «хаймарсом» — високоточною реактивною системою залпового вогню. Через мистецтво він та його колеги прагнуть донести правду про війну, висміяти ворога та підтримати моральний дух українців. Робота в умовах війни приносила чимало викликів. Постійна небезпека, обмежені ресурси та необхідність швидкої адаптації до мінливих обставин вимагали від команди неабиякої витримки та креативності. Проте відгуки військових та цивільних глядачів свідчили про важливість та необхідність такої діяльності.
Окрім вистав на передовій, театр під керівництвом Пасічника активно займається волонтерською діяльністю, збираючи кошти та ресурси для підтримки Збройних Сил України. Це підкреслює важливість культурного фронту у загальному спротиві агресору. Першими глядачами перших вистав «Нехай щастить» та «Орфей» після початку повномасштабної війни за режисерського бачення Степана Пасічника – стали мешканці тих громад, які не мають власного театру, втім, вкрай потребують сьогодні культурного живлення своїх патріотичних переконань: у Донецькій області (Костянтинівка) та на території Харківської області: у Золочеві (глядачі – мешканці деокупованих селищ Турове та Макарове), у Балаклеї (для військових), а також в Ізюмі.
Діяльність Степана Пасічника та його колег демонструє, що мистецтво здатне бути потужною зброєю у боротьбі за свободу та незалежність. Театр під час війни не лише розважає, але й лікує душевні рани, надає надію та зміцнює віру у перемогу. Творчість, яка народжується в таких складних умовах, стає символом незламності та сили українського народу. Це мотивує і мене на творчу реалізацію в сфері культури та мистецтва України.
Руслан ДАВИДОВ,
переможець XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
студент І курсу магістратури Харківського національного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського
Посилання на відеороботу: