Не завжди мирно було на нашій землі. Коли нападали вороги, чоловіки без вагань ставали на захист рідної землі.
І сьогодні, коли наша рідна Україна потребує захисту, справжні патріоти своєї держави стали перед лицем ворога, не думаючи про своє життя. Цим вони відстоюють право на свободу, право жити у вільній Державі, демонструють всьому світу силу українського духу.
Мій тато є для мене прикладом того, яким має бути справжній чоловік. Адже він теж пішов із багатьма нашими односельчанами захищати Батьківщину. І для мене він найкращий, найміцніший, найсміливіший.
Звати мого татуся Віталій. Мені подобається його зовнішній вигляд. Він високий, стрункий, красивий. У нього блакитні очі, які випромінюють добро і ласку. Мій рідненький дуже працьовитий. Я його сильно люблю й не уявляю життя без нього. Мій батько турботливий, ніжний , вихований і порядний. Він є прикладом людини, яка все робить задля добробуту своєї родини. Тато – мужній воїн і захисник, який оберігає мене і маму. Я дуже ним пишаюся і разом з мамою чекаю на нього з нетерпінням. А ще мій тато – шляхетна й благородна людина. І знову-таки це не просто слова. Тато з мамою прийняли рішення допомогти дітям, які потрапили в скрутне становище, втративши батьків. І ми їздили провідувати сім’ю побратимів тата.
Він справжній друг, надійний, вимогливий, справедливий . Мені й мамі поруч із ним завжди спокійно й затишно. Я люблю його за розуміння, за те, що завжди застерігає мене від необдуманих вчинків, постійно шукає контакт із нами, радіє будь – якій подробиці з нашого життя. Якщо є змога , тато дзвонить часто ,розповідає про своє життя на війні, про друзів, про свій воєнний побут, події дня, а ми розказуємо йому про себе. Але , щоб не хвилювати маму і мене, нічого не розповідає про нічні обстріли та інші жахіття війни. І якщо довго нема зв’язку то дуже переживаємо. Звичайно , спілкування з мамою , дідусем ,бабусею і мною робить тата набагато стійкішим. Він є тим джерелом сили, котрого я часто потребую. Він рідко сварить мене, досить лише йому глянути на мене , як я все зрозумів. Готовий все зробити , виконати , аби не розчарувати його. Рідненький говорить, що я Особистість, що у мене завжди повинна бути своя думка і що я завжди повинен себе захистити. Він не обмежує мою свободу і я завжди відчуваю його поруч. А ось в кінці січня для мене був справжній подарунок, коли я зміг обійняти свого татуся, адже його відпустили на десять днів у відпуск. Моїй радості не було меж. Ми разом готували вечерю. А які в нього смачні страви ! Він любить і цінує нашу родину: мене, маму, дідуся, бабусю.
Татусь також почав знімати фото й відео про своє життя на війні , про фронтових тваринок, яких приручили чи побачили, про те ,що їли, як ці страви готували. А я йому надсилаю свої фото й ролики. Тепер він став більше відкритим , запитує мене про навчання, ми плануємо разом моє майбутнє. Коли зі мною щось цікаве відбувається, я дуже хочу, щоб він подзвонив, і я міг йому про це розказати. Він тепер часто говорить, що любить мене. І я його теж дуже люблю.
Тату, пам’ятай, ти-найкращий і найважливіша людина в моєму житті…
Я дуже сумую за тобою, але розумію, чому ти не з нами: щоб війна не прийшла в наш дім, щоб ми жили під мирним небом. До свого тата я ставлюся з повагою. Адже йому потрібно зовсім мало – підтримка та розуміння. Моя родина знає, що саме тато – наша гордість. Я пишаюся тобою, мій рідненький! І з нетерпінням чекаю , як і всі діти , Перемоги і твого повернення додому .
Саме такі люди, як тато, ведуть нас до Перемоги. Мій татко – мій Герой!
Тож бажаю усім захисникам і захисницям швидкої перемоги та повернення до своїх домівок живими . І тобі , татусю , бажаю міцного здоров’я, щастя , довгих років життя. Адже наші захисники і захисниці – це наша гордість і сила . І ,як сказала Ліна Костенко: «Вони пишуть історію не на папері , а кров’ю на своїй землі». Кожен їх день присвячений боротьбі за наше краще майбутнє. Й ми повинні про це пам’ятати і цінувати тих, хто віддав життя за нашу свободу.
Я пишаюся нашими героями і дякую їм за мужність. Вони – справжні Герої нашого часу, які творять нову історію України.
Слава Україні! Героям слава!
Любомир КРАМАР,
лауреат XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учень ЗЗСО “Шимковецька гімназія” Збаразької міської ради Тернопільської області