Як людина, яка минулого року пройшла через шкільні тури майже з усіх предметів, чотири відбіркові етапи, три міські та дві обласні олімпіади, можу з упевненістю сказати – це було по-справжньому неоднозначно.
Олімпіади дали мені цінні навички: вміння швидко орієнтуватися в умовах стресу, аналізувати та застосовувати критичне мислення. Кожен новий етап ставав випробуванням на міцність, а конкуренція – мотивацією рости. Я досягла значних успіхів: перемогла у двох міських та одному обласному етапах.
Але… Якою ціною? Скільки ночей я не досипала, скільки разів мені доводилося нехтувати тим, чого я справді хотіла. А скільки нервових клітин я витратила на це. І найгірше – коли після всіх зусиль результату немає. Двічі мені не вистачило лише одного балу до призового місця. У такі моменти руки просто опускаються, ти не можеш йти далі, бо вже морально виснажений. До того ж, крім участі в олімпіадах є освітній процес. А це підготовка до занять, купа домашнього завдання, секції, на які ти ходиш. Це все накопичується, і витримати цей навал буває просто неможливо.
Що рятувало? У такі моменти важливою була підтримка родини та можливість відпочити у тиші під музику. Саме вони допомагали перестати бігти за результатами і згадати, навіщо я це роблю.
Отже, головний висновок: у всьому важливий баланс. Треба не зациклюватися на результатах, а отримувати задоволення від процесу. Олімпіади мають бути не гонкою за місцями, а джерелом подальшого розвитку.
Ольга ЖМИХОВА,
випускниця Школи універсального журналіста