На просторах інтернету побачила фразу: “Війна – це священна традиція, прийнята всім цивілізованим світом”. Я обдумала цю фразу з різних сторін і ставлячи різні запитання.
Чи є війна священною традицією? Традиція – це закономірність. Священна, непорушна. Не сказати так про війну, правда? Але в далекому минулому, на жаль, так і було. Люди воюють скільки існують. В історії кожної сучасної країни є війна і не одна.
Особливо багато і жорстоко воювали країни Європи. Такі великі держави як Франція, Англія, Німеччина, Росія майже завжди воювали одна проти одної і не тільки (наприклад, антифранцузькі коаліції за часів Наполеона). Ці війни були переважно за територію. А от у XI—XV століттях на території Європи були Хрестові походи – серія війн через релігію. Це, як на мене, доволі дивний привід для війни, але треба зазначити, що часи Середньовіччя були неймовірно складними, жорстокими, войовничими і що найголовніше – є протилежністю сьогодення. Тому велика кількість війн з релігійних, політичних і економічних причин була доволі логічною. Також особливістю Середньовіччя було знецінення людських життів. Королям було абсолютно байдуже, що якщо почати нову, майже без причини, війну (тоді йшли війною за найменшої ж незгоди) будуть гинути їхні люди. Аналізуючи це, можна дійти висновку що до ХХ століття включно існувала така думка, що війна – є священною традицією. Війна була шляхом вирішення чи не усіх конфліктів.
Чи прийнята війна всім цивілізованим світом?
Зараз вже ХХІ століття, прийшов час змін. Після жахіть Другої світової у світі почав розквітати мир. Конфлікти почали вирішувати шляхом перемовин – дипломатією. Але наш світ не ідеальний, тому навіть після усіх попередніх помилок, людство все одно наступає на ті ж самі граблі. Наведу приклад. У 1991 році почався процес розпаду двох великих країн – СРСР і Югославії. Проте розпалися вони зовсім різними шляхами. СРСР: усі 15 республік провели голосування за чи проти виходу з СРСР. За результатами усі республіки були за вихід із союзу.
У Югославії, на жаль, все пройшло значно складніше. В ході розпаду великої країни протягом 11 років тривали воєнні конфлікти. Через бомбардування були цивільні жертви. В 2001 році країни остаточно здобули незалежність і мир. Але і наразі є певна напруга. З цього можна зробити висновок, що люди все одно помиляються, і коли можна все вирішити миром, вони розпалюють ворожнечу.
Зараз на теренах нашої Батьківщини триває найжахливіша війна з часів Другої світової. І ми виборюємо не тільки свою землю, а і демократію, і мир для всього світу. Наш ворог є розпалювачем майже всіх збройних конфліктів останніх 30 років. В той час як Україна прагнула до процвітання і розвитку – до Європи. Як ми бачимо, хтось залишився у Середньовіччі і починає війни де тільки може, а хтось – виборює кров’ю мир для континенту і закінчує війну.
Війна – це не традиція, це трагедія. Поруч із війною завжди є смерть, розруха і біль.
Катерина МІШУТІНА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”