Мій дідусь — фермер. Завдяки таким людям, як він, Україна залишається одним із гарантів продовольчої безпеки у світі. До початку війни у нього було багато роботи. Він обробляв свої поля та орендовані ділянки. На цих землях дідусь вирощував зерно, ячмінь і соняшник. У нього була сучасна техніка, серед якої- трактори. Разом із ним працювали сім трактористів. Завдяки їхній спільній праці щороку вдавалося збирати гарний урожай.
Коли я була маленькою, дідусь часто садив мене на коліно й розповідав, як сильно любить землю. Він казав, що багато міських людей не розуміють, наскільки важливо берегти, обробляти її, адже вона годує людей. «Земля — це наше багатство, і все залежить від нашого ставлення до неї», — казав він. Його слова навчили мене бачити красу й цінність рідної землі.
Коли почалася війна, наше селище опинилося в окупації. До дідуся прийшли окупанти й забрали майже всю техніку. Багато полів замінували. У перший рік війни лише деякі фермери засіяли свої землі, ті, хто погодився продавати врожай ворожій стороні. Мій дідусь цього не зробив. Він сказав, що буде чекати звільнення.
Через пів року нашу територію звільнили. Дідусь одразу почав планувати весняну посівну. Проте спочатку потрібно було розмінувати поля, щоб знову на них працювати. Це була важка й небезпечна робота, але без неї не можна було почати сіяти.
Дідусь завжди вірив, що йому ніколи не доведеться покидати свої землі та домівку. «Я краще піду на фронт захищати Україну, ніж покину на старість справу всього мого життя», — сказав він одного разу. Для нього його земля — це не просто робота, це його серце, його любов, його місія.
Сіяти зерно – важлива справа для України. Наша країна завжди була відома як «житниця Європи». Українське зерно годує мільйони людей у всьому світі. Якщо наші фермери не будуть працювати, багато країн залишаться без хліба. Для мого дідуся це не просто робота, а обов’язок. Він хоче, щоб Україна залишалася сильною й незалежною.
Я дуже пишаюся своїм дідусем. Завдяки його сміливості й наполегливій праці наша країна продовжує жити навіть у найважчі часи. Його приклад навчає мене, що любов до своєї землі та праця на ній можуть змінити світ на краще.
Софія МАКСИМЕНКО,
учасниця XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
Харківська область