В умовах сучасного нам життя у міркуваннях багатьох українців досить часто постає досить актуальне питання: «А що є стійкість для мене?». На мій погляд, це цілком логічно саме зараз, коли звідусіль ми майже щоденно чуємо заклики до об’єднання, взаємодопомоги, підтримки віри у перемогу та стійкості в тилу заради тих, хто десь там далеко «на нулі» відстоює наше спільне право на самостійність та незалежність.
Як на мене, стійкість для кожного свідомого громадянина – це здатність не впадати у відчай, триматися і з холодним розумом сприймати часто зовсім неприємні чи, навіть, морально складні новини, що надходять із різних куточків нашої багатостраждальної неньки ледь не щодня. Час від часу ловлю себе на думці: «А який же рецепт тієї стійкості? Як можна, взагалі, протистояти тому, що відбувається навколо? Як зберегти рівновагу, коли вибухає щось то вдень, то вночі? Коли на ранок чуєш, що хтось постраждав чи, не доведи Боже, загинув…? Як зібрати себе й іти далі, жити своє життя?» А знаєте, що жахає мене найбільше? А те, що я десь глибоко в душ вже почала повертатися до тих відчуттів, що охоплювали мене в перші дні… Страх, нерозуміння ситуації, відсутність будь-якої активності чи намагання залишатися стійкою і свідомою заради себе, батьків, рідних та близьких людей, найкращого домашнього улюбленця.
Напередодні третьої «річниці війни» (як про це страшно думати і писати…) я розумію те, що без моральної та психологічної підтримки мені було б набагато складніше переживати весь той жах ситуації, в якій ми всі, на жаль, опинилися зараз. Тепер таке звичайне і просте «Ти як?» набуло якогось надзвичайного сенсу та неймовірної ваги для кожного українця в Сумах, Києві, Одесі, Львові чи Житомирі. Найпростіше питальне речення нашої солов’їної стало символом отого єднання, підтримки, співпереживання і неймовірної стійкості, яка вже стала життєвим кредо для багатьох із нас.
Останнім часом питання про те, що ж надає мені стійкості інколи тривожить мої думки. З одного боку, я живу поруч з рідними та близькими (нехай і не у своєму рідному домі), навчаюся (дистанційно – це ще те випробування…) а з іншого від того що чую в новинах та читаю в Телеграмі можна втратити здоровий глузд і стійкість заодно.
Нині я дійшла висновку про те що у кожної людини є одне або декілька джерел стійкості. Для когось це близькі, домашні улюбленці, улюблена справа та багато іншого. У мене також є джерела стійкості.
Першим джерелом стійкості для мене є родина. Вони завжди підтримують, надихають і допомагають знайти вихід зі складних ситуацій.
Другим джерелом є друзі. Вони можуть вислухати та дати пораду або перевести це в жарт, тим самим вирішити її. Також справжні друзі ніколи не засудять тебе за ту чи іншу дію, будуть щирі і правдиві що б не сталося.
Третім джерелом є тваринки. Коли до мене приходить мій котик Мурчик він завжди мурчить та лащіться. Йому вже цілих півтора роки і він дуже любить гратися зі мною та своїми іграшками. Також він любить залазити в ковдру та коробки. Він як антистрес, який завжди підніме настрій!
Четвертим джерелом стійкості для мене є картини. З початком війни я почала активно виготовляти картини різних типів та розмірів. На даний момент у мене їх аж 23. Найперша моя робота була виготовлена за декілька днів до повномасштабного вторгнення: двадцятого лютого дві тисячі двадцять другого року. Після того я почала їх виготовляти на постійній основі. Для мене це те, чим можна відволіктися від чогось або просто виготовити щось надзвичайне.
Вони можуть здатися звичайними, але для мене це підтримка, любов, повага та заняття улюбленою справою!
Софія КОНДРАТЕНКО,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учениця Білопільського ліцею №1 Сумської області