Гор-дЕй-чук. Через «е».
Кожна людина має свою історію – унікальну, сповнену подій, що формують особистість і зв’язують її з минулим. Моє життя також має особливий шлях, у якому тісно переплітаються родинні спогади, історичні події та особистий досвід. Деякі моменти з минулого моєї родини досі відлунюють у сьогоденні, нагадуючи про витривалість та силу духу попередніх поколінь.
Однією з важливих сторінок моєї історії є зміна прізвища – і це зовсім не пов’язано із заміжжям. Колись воно писалося через “і” – ГордІйчук, але згодом було штучно змінене на ГордЕйчук. Це не була випадкова заміна. На перший погляд, це лише одна літера, але за нею стоїть глибока історія, що відображає випробування, які випали на долю моєї сім’ї, а також тяглість поколінь. Ця зміна є не просто корекцією написання, а відбитком історичних подій, що вплинули на ідентичність моєї родини.
Мої родичі пережили важкі часи сталінських репресій. У роки жорстоких переслідувань батьків мого дідуся депортували на далекий Схід, у Хабаровськ – місто неподалік кордону з Китаєм. Їх вирвали з рідного дому, розлучили з близькими, змусили покинути все, що вони знали і любили. Радянська влада прагнула стерти будь-які сліди української ідентичності, змінюючи імена, прізвища та спотворюючи рідні традиції. Росіяни навмисно змінювали українські прізвища, наближуючи їх до російської вимови. Правда, навіть Гордейчук не звучить як суто російське прізвище – українське закінчення “ук” тут усе ще збережено. Вочевидь, цей нюанс залишився поза їхньою увагою (то і добре).
Вимушене переселення означало втрату зв’язку з батьківщиною, і водночас – боротьбу за збереження власного коріння.
У суворих умовах вигнання народився мій дідусь. Його дитинство минуло далеко від рідного дому, в оточенні зовсім іншої культури, в умовах постійного нагадування, що він – чужинець на цій землі. Моєму дідусю встигло виповнитися десь два роки. Проте попри всі труднощі, його сім’я зуміла зберегти українську мову, культуру та традиції. Вони не дозволили своїй історії зникнути під натиском репресивної системи.
Після смерті Сталіна почався новий етап – повернення до Львова. Родина змогла віднайти втрачене, повернутися до рідних місць, знову пустити коріння на своїй землі.
Історія мого прізвища – це не просто зміна в написанні. Це символ зв’язку з минулим, нагадування про силу родини, її боротьбу та прагнення зберегти власну ідентичність. Кожна зміна в житті, навіть така, як одна літера у прізвищі, вчить цінувати свої корені та пам’ятати про витоки. Водночас вона демонструє, як історія може залишати відбиток навіть у деталях, що здаються незначними. Це також свідчення незламності духу моєї сім’ї та того, як важливо не забувати про своє походження, попри всі випробування та зміни, що нав’язувала історія.
Христина ГОРДЕЙЧУК,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
студентка ВСП «Львівський поліграфічний фаховий коледж Української академії друкарства»