–Перші два тижні після початку повномасштабної війни ми всі не розуміли, як починати працювати, як вийти до дітей, чи будуть вони зацікавлені, як проводити заняття, чи потрібна зараз взагалі позашкільна освіта, – цими словами розпочалося наше інтерв’ю з директоркою обласного Будинку художньої творчості Ларисою Вікторівною Щукіною.
Рідний Миколаїв страждав, його постійно обстрілювали. Майже кожної ночі ми прокидалися від вибухів, а вранці отримували жахливі звістки про чергові руйнування, жертви. Було страшно всім. Але наші педагоги, які постійно проводили онлайн-заняття, підтримували нас. На кожному занятті вони ставили запитання, на які ми відповідали самі собі: «Що залежить від мене?», «Що я повинен зробити для перемоги?», «Чим можу допомогти країні?».
Педагоги Миколаївського обласного будинку художньої творчості, лютий 2022
– На ці питання ви маєте знати відповіді. Перемога настане лише тоді, коли кожен із нас буде на своєму місці, буде виконувати своє завдання, – говорив нам керівник гуртка «Відповідальне лідерство – шлях до успіху» Дмитро Олегович Чуприна.
Батьки прийняли важливе рішення: я повинен був виїхати до Німеччини разом з бабусею, адже залишатися в місті було вже небезпечно. Перед поїздкою попросив тата проїхатися містом. Він не дуже хотів, щоб я бачив руїни, на які перетворилися навчальні заклади, завод, з якого розпочалася історія Миколаєва. Ми зупинилися на вулиці Фалеєвській, 7, де знаходиться наш позашкільний заклад, і я тихо попросив Господа зберегти його та наших незламних педагогів. Вони всі такі різні за характером, темпераментом, у кожного з них свій підхід до дітей, до проведення занять. До речі, кожен із них по-різному ставився й до нас, юнкорів.
Я тривалий час не міг взяти інтерв’ю в керівниці вокального колективу «Дивограй» Людмили Дмитрівни Шепелевич. До неї кожного дня приходило співати стільки дітей, що знайти навіть пів години на бесіду з юнкорами вона не могла, хоч дуже любила, коли ми писати про її колектив у газеті. Тепер, коли зателефонував, Людмила Дмитрівна одразу погодилась зустрітися та поділилася сьогоденням.
– Намагаюсь постійно дізнаватися про своїх вихованців. Багато дітей, які відвідували заняття в нашому колективі, продовжують у різних країнах займатися музичною творчістю. Хтось пішов співати в хор, хтось навчається грі на фортепіано. Мені дуже приємно, коли мої вихованці просять допомогти обрати пісню для концерту, благодійної акції або просто хочуть почути якісь рекомендації. А потім обов’язково надсилають відео своїх виступів. Я записую уроки для тих, хто не має можливості зустрічатися на онлайн-заняттях. Це діти, які перебувають за межами України, відвідують одночасно дві школи, тобто мають подвійне навантаження. Усі уроки нашого колективу «Дивограй» можна подивитися на ютуб-каналі, там небагато підписників, тільки мої діти, але канал дуже нам допомагає.
Наталія Михайлівна Губська, керівниця гуртка декоративно-ужиткового мистецтва соломоплетіння та аплікації соломкою «Сонячне сяйво», завжди з радістю погоджувалась на бесіду, запрошувала до себе на заняття Але тепер, коли на війні загинув її син, я не знав, чи захоче вона зустрітися. Та бесіда відбулася.
– Діти зараз бажають не думати про війну, а мріяти про майбутнє. Дуже часто згадують наші довоєнні заняття. Коли ми збираємося, вони кажуть, що наче побували вдома. Їхня творчість спрямована на щось світле, тепле, рідне для них. На малюнках багато тварин, природи, рідних людей, казкових персонажів. Трагічне або страшне діти намагаються не згадувати.
Хореографічні композиції ансамблю танцю «Щасливе дитинство» були завжди наповнені українським колоритом, любов’ю до рідного краю, сучасним баченням. Мені складно було уявити, як відбуваються уроки хореографії, тому вирішив завітати в гості на онлайн-заняття. Діти вивчали елементи рок-н-ролу. Слова керівниці Світлани Андріївни Горшкової вразили:
– Україна, як рок-н-рол, – вільна, свободна, динамічна. Вона повинна залишатися вільною. І ніхто не має права забирати цю волю.
Мені здалося, що після цих слів запальний танець, який виконували діти в різних куточках світу, став ще більш яскравим та єдиним.
А після уроку Світлана Андріївна поділилася:
– Спілкуюся з вихованцями в соцмережах: переписуємося, разом переглядаємо відео, обговорюємо різні проблеми. Обов’язково реагую на їхні дописи, фото. Знаю, де вони, що роблять, чим живуть, що їх хвилює, як вони творчо розвиваються. Обов’язково намагаюся реагувати, підтримую, залишаю свої коментарі, пишу, що я ними пишаюся.
Микита Сергійович Горшков, методист театрального жанру, завжди був радий бачити мене та погоджувався на бесіду з будь-якої теми. Під час війни теми інтерв’ю змінились, але бажання допомагати юнкорам у Микити Сергійовича залишилося незмінним.
– Коли до тебе суспільство звертається з проханням робити максимум для перемоги, ти не маєш морального права пасувати, надламуватись і повинен завжди робити трішки більше, ніж ти робив до цього. Іноді більше, ніж трішки, – сказав він мені під час інтерв’ю.
Керівниця тележурналістики Вікторія Ігорівна Панченко постійно працює над цікавим контентом для каналу ОБХТ. Одна з головним тем, які піднімають зараз її вихованці, – це робота наших педагогів у воєнний час.
– Нам удалося не зламатися та зберегти колективи завдяки тому, що ми не маємо права зупинятися, повинні й надалі виховувати незламне, сміливе, вільне покоління. Звичайно, віра в ЗСУ та перемогу, – ділиться Вікторія Ігорівна.
На сьогодні в рідному закладі працює 14 гуртків, у яких займаються більш ніж 900 дітей. Обласний Будинок художньої творчості вистояв, поки Миколаїв був прифронтовим містом. І він буде яскраво зустрічати Перемогу. Адже наші керівники вже розпочали готувати номери для концерту Перемоги, який обов’язково відбудеться.
Вадим СИНЯВСЬКИЙ,
вихованець «Зразкового художнього колективу» гуртка «Школа журналістики»
обласного Будинок художньої творчості Миколаївської обласної ради