Завтра до мене в гості приїде друг, який цікавиться історією мого міста та його пам’ятками. Я буду в ролі екскурсовода. Що ж йому розповісти та показати? Слід почати так.
Наше містечко до 1922 року було відоме як Охотникове, потроху розвивалось, але поштовхом до швидшого розвитку стало спорудження в 1898 році скляного заводу і прокладання залізничної колії Київ-Ковель у 1900 році. Лінія пройшла через селище, і тут спорудили залізничну станцію Рокитне.
У Рокитному пріоритетною галуззю промисловості є скляна промисловість. Відкрите акціонерне товариство «Рокитнівський скляний завод», де працювала моя бабуся і на даний час працює мама, відомий навіть за межами України. До речі, в 1998 році, завод святкував свій ювілей – 100-річчя з дня заснування. На сьогодні склозавод став підприємством, де річне виробництво пляшок різного асортименту складає понад 340 млн штук. Завод здійснює більше 30% експортних поставок своєї продукції в країни Європи.
Також на території Рокитного існує Рокитнівський держлісгосп, який займається зовнішньоекономічною діяльністю, співпрацюючи з фірмами Австралії, Німеччини, Польщі, Білорусі. Похвалюся діяльністю і ВАТ «Рокитнівський спецкар’єр», але не дорогами…
У Рокитному функціонують дві середніх школи (в одній з яких я навчаюсь), гімназія та три дитячих садки. Роль підготування фельдшерів, медсестер, стоматологів дісталась медичному училищу. А машиністів, столярів, електрозварювальників готує професійно-технічне училище (ПТУ), що також відоме серед мешканців Рокитного, як “бурса”.
У культурному розвитку селище також не відстає від інших. Є Будинок культури, музична школа та 7 бібліотек. Рокитнівські фольклорні колективи Народний ансамбль української пісні та Народний академічний хор відомі також і за межами нашого району.
Духовне життя також досить розширене: українська православна, римсько-католицька церкви та церква віри євангельської – такі релігійні організації діють в Рокитному.
Крім того, тут народилась письменниця Смик Ніна Василівна, до речі, я пам’ятаю, як мені бабуся розповідала, що була знайома з нею особисто. Також почесним жителем Рокитного вважається Мініч Григорій Іванович.
На території Рокитнівського району протікає річка Бунів і я живу біля неї. А мальовничі краєвиди міста зачаровують своєю красою.
Щодо пам’яток Рокитного… Їх у нас достатньо. На вулиці Незалежності є пам’ятний знак жертвам Чорнобиля, також є Меморіал військової слави, де кожного року на День перемоги збирається величезна кількість людей, які вшановують пам’ять загиблих героїв, а на вулиці Кірова знаходиться пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку.
Ось таке наше невеличке містечко…
Тетяна КУЧЕРЕНКО