…я вписала Україну в історію спорту
Ярослава Магучіх
Війна зачіпає усі аспекти нашого життя, змінює орієнтири, погляди й джерела стійкості теж змінює.
Безумовно, сьогодні найціннішими джерелами стійкості, що дають нам надію на завтрашній день, для нас є наші військові, волонтери, медики, усі, що допомагають захистити нашу країну і здобути перемогу над одвічним ворогом – уже раз і назавжди. Але, принагідно, я також хочу згадати наших спортсменів, що на світовій арені представляють Україну й у своїй сфері здобувають для неї перемоги.
Впевнена, кожен із нас хоча б раз переживав цей момент: наші спортсмени стоять на п’єдесталі з синьо-жовтим прапором на плечах, лунає гімн, подих затамовується, на очах виступають сльози, а серце наповнюється гордістю. Сьогодні, у часі війні, наші спортсмени нагадують світу про те, що ми є і ми сильні! Одна з українських спортсменок, а саме Ярослава Магучіх, каже: «Я, наприклад, упевнена, що нам, українцям, тепер варто виступати на усіх змаганнях, де є можливість нагадати про Україну, про російсько-українську війну і захистити честь своєї країни». Саме ця спортсменка і є джерелом моєї стійкості, мого натхнення.
Ярослава Магучіх народилась у 2001 році в Дніпрі. Спортсменка займається стрибками у висоту. Зокрема, влітку 2024 року Ярослава в межах Діамантової ліги, що проходила в Парижі, побила рекорд болгарської спортсменки Стефки Костадінової, який «тримався» 37 років, з результатом 2,10 метра у висоті (результат болгарки 2,09 метра). Також українська спортсменка брала участь в Літніх Олімпійських іграх 2024, де здобула «золото», свою перемогу дівчина прокоментувала так: «Я виборола золоту нагороду для нашої країни. Я дуже щаслива. Хочу подякувати ЗСУ, військовим, волонтерам. Це медалі для всієї країни». Здобутки Ярослави, її слова підтримки для Батьківщини й людей, що за неї боряться, викликають у мене неабияке почуття гордості, а те, що Ярослава присвячує свої перемоги Україні і є тим натхненням, відчуттям захопленості, поштовхом ставати краще й також як наша спортсменка прославляти Україну на весь світ, але у своїй сфері. Її слова «…я зараз борюся за всю Україну на кожних змаганнях. Кожна перемога важлива. І світовим рекордом я вписала Україну в історію спорту» є важливим нагадуванням, що кожен своїми силами може допомогти Україні здобути велику перемогу.
Також джерелом мого натхнення є паралімпійці, що всупереч фізичним перешкодам, виборюють для України місце під сонцем на світових аренах. На Літніх Паралімпійських іграх 2024 збірна України посіла 5 місце за загальною кількістю медалей, що знову ж таки доводить незламність українців – і фізичну, і моральну. Одними з тих, хто представляли Україну на цьому конкурсі й здобули «золото» є донеччанин Олександр Комаров (плавець) та дніпрянка Наталія Кобзар (легкоатлетка), яка під час змагання випередила росіянку й сказала, що це було принципом, вона не могла по-іншому і зробила це для нашої країни. Сьогодні, паралімпійці, змагаючись на міжнародних конкурсах, не дають росії затерти в пам’яті усього світу Україну та надихають мене не опускати руки.
Не можу й не згадати тих, хто сьогодні відклав спорт до мирних часів й став на захист нашої країни. Це, зокрема, Микола Нижник (легкоатлет), Сергій Стаховський (тенісист), Святослав Сирота (футболіст). Зараз вони, змінивши спортивну форму на військову амуніцію, все ж продовжують писати історію українського спорту, борючись не за медалі, а за свободу України.
Звісно, я згадала лише декілька представників українського спорту, впевнена, що імен якими ми маємо гордитись є тисячі. І кожному з них я б хотіла подякувати за позицію, за їхню, важливу для України, справу, яка морально допомагає нам пережити усі негаразди, адже той момент гордості, про який я писала вище, нехай на декілька хвилин, але все ж допомагає нам забутись та вірити у світлі часи, які сподіваємось вже так близько!
Марія БІШКО,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
студентка ВСП «Львівський поліграфічний фаховий коледж Української академії друкарства»