Війна випробовує людину на міць, змушуючи знаходити внутрішні резерви, які раніше були непомітними. Попри втому, біль і втрати, люди знаходять у собі сили рухатися вперед, боротися, підтримувати інших й будувати майбутнє. Я, звісно, не виняток. І якщо старші покоління часто кажуть: «Які проблеми в молоді, особливо в школярів? Вони зовсім не втомлюються», то це абсолютно не так. Втома від новин, від постійних нічних тривог забирає сили, змушує впадати у відчай. Але усвідомлюючи те, що в наших руках майбутнє країни, я приходжу до холодного розуму. Звичайно, без підтримки та джерел стійкості я не витримала б. Отже, що допомагає триматися й працювати далі, коли світ навколо здається нестабільним?
Одним із головних джерел стійкості є віра в перемогу. Усвідомлення того, що боротьба має сенс, що справедливість і свобода варті зусиль, наповнює моє серце незламністю. Віра – це не просто абстрактне поняття, а конкретний фактор, що додає сил у найтемніші моменти. Адже зараз, коли війна триває вже три роки, багато людей втратили надію й позитив. Крім того, віра має ще один важливий аспект – вона не дозволяє ворогу зламати нас морально. Я маю надію на світле майбутнє, а тому не здаюся перед труднощами. І головне – ця віра заряджає не лише мене саму, а й тих, хто поруч.
Друге джерело – це підтримка близьких. Мої батьки є тим надійним фундаментом, на якому будується сила духу та впевненість у власних силах. Коли світ здається несправедливим, а на душі важко, саме мама з татом нагадують, що я не самотня. З самого дитинства вони вчили мене долати труднощі, не опускати руки перед викликами та знаходити в собі сили йти вперед. Коли я була ще маленькою третьокласницею, почала брати участь у всіляких конкурсах та олімпіадах. Кожна перемога супроводжувалася величезною радістю й захопленням, я розвивалася, ставала старшою й мудрішою. Але варто пам’ятати про важливий момент – у житті бувають як перемоги, так і поразки, як злети, так і падіння. Саме батьки навчили мене не здаватися тоді, коли щось не вийшло, коли десь забракувало сил. Вони є моїми першими вчителями в житті. Мама заклала цінності, які сформували мене як особистість. Татові слова підтримки допомогли мені не боятися невдач, а натомість бачити в них уроки, що загартовують і надають досвід. У найважчі часи одне слово може врятувати від відчаю, а міцні обійми – від відчуття самотності.
24 лютого 2022 року – переломний день нашого життя. Мої батьки, як і я, до того ніколи не бачили війни, не знали, що таке «прильоти». Зараз я згадую їхню стійкість і захоплююся. Вони зберігали спокій заради мене. Уявляю лиш тривогу моєї мами, коли в новинах сповіщають про перші вибухи на Заході України, мій брат перебуває далеко від дому, а в душі вирує неспокій. Її міць та здатність вистояти надихає мене бути такою ж сильною.
Важливим фактором стійкості є також освіта. Постійна зайнятість у різних культурних та наукових заходах дозволяє мені «перезавантажитися», переосмислити все та відволіктися від поганих новин. Це допомагає краще аналізувати ту чи іншу ситуацію та приймати обґрунтовані рішення. Освітня діяльність розширює кругозір, дозволяє бачити більше можливостей. Саме тому я ніколи не сиджу склавши руки, а намагаюся знайти все нові й нові заходи, цікаві конкурси, фестивалі. Безперервна участь у цих «маленьких турботах», що відкривають великі можливості, дає мені надію на хороше майбутнє. Коли я інвестую в себе, у свої знання, то вірю, що разом із співвітчизниками ми зможемо побудувати краще життя для себе та своїх дітей.
Під час своєї культурної діяльності я часто зустрічаю вже знайомі обличчя. Тоді мене охоплює велика радість і усвідомлення того, що я не одна, я не самотня. Навчання разом з однолітками допомагає відчувати себе частиною чогось більшого, чогось справжнього, чогось такого, що не можна описати словами.
Усі ці джерела разом створюють могутній фундамент стійкості. Саме завдяки їм я не здаюся, продовжую боротися на освітньому фронті, любити, вчитися й будувати майбутнє. Без цих, здавалося б, таких маленьких компонентів мого життя, я не впоралася б у такий, без сумнівів, важкий час. Я щиро вдячна всім, хто підтримує мене зараз і додає сил та впевненості. На мою думку, під час війни кожній людині необхідно знайти своє джерело стійкості. Але варто пам’ятати, що щастя ховається в дрібничках: у ранковій каві, ласкавих промінчиках сонця, привітній усмішці перехожих. Тобто кожен з нас має з чого обрати своє джерело, те, що буде приносити натхнення. Українці – сильний народ, який уміє цінувати прості речі й любити кожен день. І саме тому перемога обов’язково настане, і незабаром ми заживемо в мирній, квітучій країні.
Мирослава ШЕРЕМЕТА,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учениця Дубенського ліцею №7 Рівненської області