До 15 лютого триває інтернет-голосування серед робіт учасників конкурсу “Я – журналіст!” Переможе той твір, який отримає найбільше позитивних коментарів на свою підтримку! Його автор буде відзначений в окремій номінації “Народний журналіст”!
Я проживаю у моєму рідному селі Великі Межирічі. Тут я народився, тут проходять кращі роки мого життя. Я люблю своє село,його поля,луки,сади. Воно маленька частина нашої України.
Моє село найкраще,це частинка мого серця. Я, як і сотні межирічан,проношу гордість за історичне минуле моєї маленької Батьківщини. Щоб зрозуміти всю велич Великих Межирічів,ми зробимо невеликий екскурс в історію і побачимо, яким село було сотні років тому,а яким стало зараз.
Точної дати заснування села історія не зберегла,проте перша письмова згадка датована 1544 роком. Назва «Межиріч» походить від розташування поселення між двома річками Стави і Ставка. Власниками містечка (будемо тепер так називати Великі Межирічі) в різні часи були відомі роди : князі Корецькі, Острозькі, Любомирські та місцеві магнати Стецькі. Поселення стрімко розвивалося. Відомо що в XVI ст. за наказом князів Корецьких тут спорудили оборонний замок,Єжи Домінік Любомирський звів мурований костел святого Антонія,та один з кращих навчальних закладів Волині колегіум Піарів. Сім’я Стецьких найдовше володіла Межирічем, тому ці шляхтичі збудували тут власну резиденцію та створили перший в Україні ботанічний сад! І все це відбувалося не в Корці, Рівному чи Острозі а тут у Межирічі. У моєму краї проживало близько 3000 євреїв,а на території містечка функціонувало 5 синагог. Також варто зазначити,що в Межирічі проживав другий лідер хасидського руху Раббі Дов Бер. Тобто, як бачимо моє рідне село має дуже багату історію.
Зараз все по-іншому. Багатьох історичних пам’яток просто немає,а ті, які залишились, руйнуються вітрами ,сонцем,дощами та лютими морозами. Костел св. Антонія стоїть пусткою на краю села,маєток Стецьких потребує реконструкції. Величне історичне минуле Межиріча тане на очах.
У нас,як і по всій Україні,немає нормальних доріг. Восени та навесні по деяких вулицях неможливо пройтись,бо заважає багнюка.
Стоять пусткою і колишні заводи ,які ще недавно працювали,і людям було де заробляти . Зараз в Межирічі багато безробітних.Молодь покидає село. А,як відомо, саме від молоді залежить майбутнє ,а я не хочу ,щоб мій Межиріч став селом пенсіонерів і в подальшому зник з лиця землі. Межирічани мають великий потенціал та розум,але застосовують вони свої пріоритети не на благо рідного села,бо в пошуках кращого життя виїждають з цих країв.
Я не скажу, що нам уже так погано живеться,що ми зазнаємо бідності і горя. Є села і міста які розвиваються гірше нас. Межирічани не здаються і роблять все для того, щоб їх діти не шукали долі на чужині. Село за останні 10 років дуже змінилося! Воно знову піднімається,люди ходять щасливі. Проте я хочу бачити щасливіших людей, які будуть пишатися не лише історичним минулим а й сьогоденням,людей які цінуватимуть історичні пам’ятками,які пишатимуться чудовими дорогами,людей, які матимуть роботу в рідному Межирічі. І я надіюсь,що все буде добре. Межиріч ,мов фенікс,воскресне з попелу!
Якщо вам сподобалась ця стаття і ви хочете, щоб саме її автор став переможцем у номінації “Народний журналіст” – залиште свій позитивний коментар під матеріалом і поділіться посиланням на цю статтю в соціальних мережах, аби і інші могли проголосувати! Інтернет-голосування триватиме до 15 лютого. Переможе та робота, яка отримає найбільше позитивних коментарів!
Читати роботи учасників і голосувати
До теми:
Вступ-2016: як за 2 дні ви можете підготуватись до вступу на журналістику
Олексій ЛЕВКОВИЧ, с.Великі Межирічі Корецького району