Кожен з нас у своєму житті зустрічає людей, які залишають глибокий слід у душі. Вони не просто навчають, а надихають та стають справжніми наставниками. Саме такою для мене є Чопей Світлана Іванівна-учитель української мови і літератури, яка не просто передає знання, а вчить любити рідне слово, культуру та історію нашого чудового краю, його традиції. Саме така дружба з людиною досвідченою дає змогу будь-кому вистояти у важкі хвилини життєвих незгод, мати жагу до світлого і доброго, приймати правильні рішення.
Світлана Іванівна-це іскорка від Бога, вона не така, як інші. Це людина з Великим серцем, яке зігріло не одне покоління учнів, бо з її гнізда випурхнуло у світ багато успішних учнів. Про неї я ще знала змалку, бо вона навчала і мою маму. Моя вчителька-дуже шанована у селі людина, до порад якої прислухаються мешканці села. До неї і зараз горнуться всі учні. Вона завжди весела, гарно одягається і я ніколи не бачила її сумною чи сердитою. У клас заходить “сонечко,” від якого так спокійно на душі. Я ніколи не чула, щоб вона підвищувала на когось голос, а коли хтось не вивчив урок, то вона підбирає такі методи до учня, що сердитись на неї ніяк не можна. Всі діти спішать на її уроки, а вони є такими цікавими і незвичайними!? Своєю вчительською майстерністю і живим словом Світлана Іванівна так мене зачарувала, що я тепер читаю багато книг, складаю вірші, як вона, люблю ще більше свою мову солов’їну.
Пам’ятаю 5 клас, коли вперше її побачила на уроці літератури, як вона гарно декламувала нам вірші про мову, цитувала вислови письменників, зачаровувала своїм ніжним голосом. А як гарно вона співає і цей її артистизм і креативність уроків я не забуду ніколи, бо вони зовсім не такі, як в інших. Я в усьому її наслідую, стараюсь добре вчитись, щоб стати такою успішною, як моя люба вчителька.
А які цікаві її уроки української літератури, які показові уроки вона дає у нашій школі! Саме завдяки моїй наставниці я познайомилась з творчістю супергероя, командира воїнів ЗСУ Павла Вишебаби, з віршем “Донечці”(“Тільки не пиши мені про війну”), який він присвятив своїй молодшій донечці. Світлана Іванівна так читала нам поезію, що всі плакали і так жаліли діточок, які змушені покидати свої домівки і жити на чужині із-за війни. Я так пройнялась болем за Україну, що вдома одразу ж сіла писати лист татусеві, що як сильно я люблю його.
Я інколи замислююсь, звідки у Світлани Іванівни стільки сили і терпіння до нас, з якої цілющої криниці черпає енергію, вроду і чудовий настрій?! Напевно, саме краса закарпатського краю, в якому ми живемо, і є тим бальзамом, що не дає її таланту згаснути.
Одного разу хтось з учнів залишив вдома підручник з української мови, і вчителька не насварилась на нього. а сказала, що книжці зараз дуже сумно і лячно, що нею знехтували, а вона так надіялась, що буде для когось цікавою і пізнавальною… Після цього у всіх на партах завжди був підручник. Це свідчить, що моя любима учителька -унікальна і неповторна, справжній майстер своєї справи, адже вміє зачарувати навіть тих, хто не дуже прагне до знань. А ще саме вона прищепила нам любов до читання творів, хоч зараз діти не дуже люблять читати, а вона зуміла, надихнула своїм відношенням до нас не до як дітей, а” маленьких людей”, як каже вона нам.
Вже 38 років Світлана Іванівна вміло відмикає своїм чарівним ключем шлях до дитячих сердець. Її уроки є справжнім дивом, витвором мистецтва, а герої творів постають, немов живі.
Кожен з уроків Світлани Іванівни відрізняється один від одного, але вони все кращі і захоплюючі. Саме такі уроки додають мені сил і наполегливості до навчання, подолати лінощі, перемогти саму себе. Нещодавно вона провела у нашому класі урок з використанням інновацій та Q-кодів. Це було щось незабутнє, бо після цього я ще більше полюбила свою рідну мову.
Моя вчителька-патріотка і в душі, і у вчинках. Вона дуже переживає за Україну, донатить на закупівлю дронів, розповідає нам про воїнів, які захищають нас. Вчителька каже. що війна не запитує в нас, що їй робити і як їй робити…Вона робить свою злочинну криваву справу щодо нашого народу. І лише любов. віра. надія-це ще один крок українців до перемоги. Любов до держави. до родини, бажання вчитись. Бо любов-це ворог рашистів. А здорова нація-це його смерть, завжди наголошує Світлана Іванівна. Саме на таких треба рівнятись, саме таких. як вона і бояться вороги, бо вчителька-справжня українка і патріотка, слова якої надихають не тільки мене, а й і всіх тих, кого вона навчала, згадує моя мама.
Світлана Іванівна не тільки навчає, вона у нас активно бере участь у різних конкурсах, а нещодавно вона зайняла друге місце у всеукраїнському конкурсі декламування поезії Лесі Українки, що проходив у Херсоні. Як вся дітвора раділа за неї!! Як ми всі її вітали і раділи її успіхам!
Вдома у Світлани Іванівни є водяний млин-окраса нашого села. Ми з учнями часто приходимо на екскурсію до нього і вчителька розповідає нам загадкову історію її водяного млина.
Отже, уроки моєї улюбленої вчительки -це ніжні струни скрипки, мелодія яких ще довго буде звучати у стінах нашої гірської школи. А її енергія, любов до дітей, до карпатського краю, звичаїв та обрядів житимуть вічно. Глибокі знанні вчителя, талант будуть розливатися бурхливою річкою по всій Україні здоровим і сучасним поколінням, якого так бояться орки.
Слава Україні! Слава воїнам ЗСУ! Слава вчителям, які вчать нас жити і виживати в ці нелегкі часи. Саме про таких, як Світлана Іванівна хочеться говорити й говорити, писати й писати. Саме вона є взірцем сучасного креативного вчителя. Саме вона змусила мене вчитися і повірити, що я зможу все подолати. Саме невтомна праця цієї дорогої для мене людини є справжньою перлинкою і чарівницею, яка здатна змінювати дитячі долі.
Коли я запитала Світлану Іванівну, які люди її надихають, то вчителька сказала, що ті, які віддані своїй справі і які люблять не словом, а серцем.
Вікторія СТЕЦЬ,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учениця Заломської гімназії Хустської міської ради Закарпатської області