На своєму життєвому шляху я зустрічав чимало людей, на яких в майбутньому хотів би бути схожим. Серед них є спортсмени і журналісти, науковці та вчителі, інженери і лікарі. Але є одна постать, яка стоїть у цьому імпровізованому списку на першому і недосяжному для інших місці. Це велика особистість!
Ні, вона не є депутатом, відомим спортсменом чи журналістом. Вона навіть не бізнесмен. Ви не побачите її на обкладинках журналів, про неї не скажуть по радіо і не покажуть по телевізору. Такі люди зараз чогось «не в ціні». Звичайна собі людина. Але ця постать є «великою» особисто для мене та, впевнений, для усіх членів моєї родини; її поважають сусіди, в селі також вона користується великим авторитетом і шаною. Це – моя бабуся! Найкраща у світі людина. Моя помічниця, порадниця і навіть подруга. Її звати Марфа Самійлівна.
За плечима моєї бабусі великий життєвий шлях і неоціненний досвід. Вона знає досить багато елементарних премудростей, які так потрібні в житейському повсякденні і які вона залюбки передає мені, моїм сестричкам та братикам. Це дуже сильна людина, сильна як фізично, так і духовно. Вона за всіх турбується, охоче допомагає і намагається зробити все якнайкраще. Усіх сил докладає, аби ми були щасливими. І звідки вона черпає оту життєву енергію? З якого джерела? Мабуть, із самих небес! Світлі потоки енергії та сили, які виходять із глибин правічного неба, старенька вбирає, немов губка. І живе, живе заради нас, «жовторотиків».
Більше сорока років Марфа Самійлівна пропрацювала сільським медиком, рятувала людські життя. Декілька років тому вона вийшла на пенсію. Та скажу вам чесно, кращого лікаря в селі не знайти. Якщо хтось з родини занедужав, то бабуся завжди люб’язно надасть кваліфіковану допомогу. Поставить діагноз настільки точний, що і ніякий рентген не допоможе. Все частіше до неї почали звертатись наші сусіди, односельчани. Допомагає всім з великою радістю.
Незважаючи на свої літа, бабуся залишається все ще моторною та завзятою до роботи. Працює – світу білого не бачить. Підемо в поле на роботу – бабуся й там «фаворит»! У мене вже язик на плечах, а вона вправляється з копаницею так швидко, що нам, молодим, за нею невпереливки. Працює старенька швидко, вправно, завжди з великою любов’ю.
Ліс – бабусина стихія. Грибів та ягід постійно принесе цілу коробку навіть тоді, коли в інших і піввідра нема.
Щонеділі та у святкові дні бабуся ходить до храму Божого. І нам, онукам, прищеплює любов до Всевишнього, вчить бути милосердними, любити ближнього, допомагати і шанувати старших…
Моя бабуся в чомусь і нестандартна людина. Окрім того, що з нею цікаво спілкуватися на різні теми, вона ще у нас і поліглот! З її вуст органічно звучать не тільки українська й російська мови, вона ще володіє польською та німецькою. Але найцікавіше те, що вона – футбольна фанатка. Так, так, футбольна фанатка! І вболіває, звісно ж, за київське «Динамо». Смішно, правда?
Я люблю, шаную і дуже поважаю свою бабусю. Схиляюсь перед її витримкою, життєвим тактом та природним розумом. Я хотів би, ні, я маю стати такою ж Людиною, як і моя неперевершена бабуся!
Олександр ЛИСАНЕЦЬ