Мовне питання сьогодні – це досить актуальна тема. Багато людей його обговорюють, але ніяк до спільної думки дійти не можуть. А чи тільки зараз виникло це питання? І чому воно взагалі нас турбує?
Нації не існують без мови. Мова – це те, що відрізняє один народ від іншого. Це особливість кожної людини. Мова формувалася роками, століттями, але зникнути може так швидко. Вивчаючи історію, я не раз помічала, як держава знищує, забороняє мови народів, які перебувають під її владою. Не треба дивитися далеко, просто згадаємо історію нашої України. Валуєвський циркуляр, Емський указ, пізніше Червоний терор, при якому розстрілювали всіх, хто був хоч якось пов’язаний з українською мовою.
Вивчаючи ці моменти, розумієш наша мова – цінність. І не дивно, що саме зараз виникає мовне питання. Скільки людей віддало і віддає своє життя за те, щоб ми мали свою державу, культуру, мову.
З початком війни українське населення, яке розмовляло російською, почало переходити на українську мову. Але залишилися і ті, хто вважає, що немає різниці, якою мовою говорити. Звісно, це думка кожного. Я також маю свою. І я не погоджуюся з останніми. Так, може їм і немає різниці, але окупантам є. Вони це показали, коли захоплюючи наші території, змінювали таблички на в’їзді в міста з українських на російські. Для них це було важливо.
Мені подобається думка, що “доля української мови – то є водночас й доля української держави й нації”. Від стану нашої мови, від людей, які спілкуються цією мовою або навпаки вважають, що мова — це не важливо, залежить майбутнє нашої держави. Чому люди цього не розуміють? Чому бояться щось змінити у своєму житті? Не розумію… Звісно, ніхто нікого не буде силою змушувати змінити свою думку, бо ми живемо у вільній, демократичній країні. Але з початком війни кожен мав переосмислити своє життя, подумати про своє ставлення до мови та культури. Від думок залежать наші дії, а від дій – майбутнє.
До речі, мовне питання базується не тільки на тому, якою мовою говорять, а й на роздумах про державну мову. З початком війни деякі відомі люди почали висловлювати свої думки про те, що в країні має бути декілька державних мов. Дехто говорив, що поряд з українською має бути англійська, а дехто взагалі говорив, що російська. Звісно, ці люди отримали велику кількість хейту. Я вважаю, що цей хет є заслуженим. У державі може бути лише одна державна мова і все. Коли таких мов декілька, мова народу держави “губиться”, залишається в тіні, а з часом зникає.
Ну а завершу словами Володимира Сосюри: “А мова – це душа народу, народ без мови – не народ”. Давайте не будемо забувати про це.
Анастасія МОСЕЙЧУК,
випускниця Школи універсального журналіста