Я проста українка і навчаюся у 7-В класі ліцею № 7 імені Валерія Вікторовича Бражевського міста Житомира. З початку війни моя сім’я знаходиться в Україні, і я хочу розповісти Вам свою невеличку історію.
Мене звати Кравченко Єлізавета Романівна, і я займаюся волонтерством з початку війни. Вже давно я зрозуміла, що допомога іншим – це не просто гарна справа, а справжне покликання. Моя мама стала для мене прикладом: вона активно почала допомагати людям, і я з гордістю спостерігала за тим, як вона жертвувала сімейним спокоєм, своїм часом і ресурсами на користь інших. Це надихнуло мене приєднатися до неї у волонтерстві. Разом ми допомагаємо пенсіонерам, купуючи їжу, а також підтримуємо збори для Збройних Сил України, збираючи військовим теплий одяг та продукти. Я досі плету сітки у ліцеї, і це стало для мене важливою частиною життя. Кожна сітка – це маленький внесок у нашу перемогу. А ще я організовую збори коштів для безпритульних тварин, випікаючи власноруч смаколики та продавши їх на ярмарку. Я пишаюсь, що можу бути корисною в гарних справах, докладаючи зусиль, допомагати тим, хто потребує допомоги, а особливо, хто захищає нашу країну від окупантів. Мене захоплюють і надихають волонтери, адже саме з них я беру приклад для натхнення. Кожного дня, окрім мами, яка постійно в пошуках допомоги, я спостерігаю за своєю вчителькою української мови Наталією Василівною Кулик. Вона для мене – гідний приклад для наслідування, адже кожного дня веде активну роботу в зборі допомоги для військових. Тому я вирішила про неї зняти репортаж.
https://drive.google.com/file/d/1szai1MrFk901WBCsHoOa4R3UFKXLH5Ne/view
Щодо моїх майбутніх планів, то я вирішила стати адвокатом. Мені завжди подобались ті люди, які допомагають іншим, і я хочу бути саме такою людиною. Я хочу допомагати людям, відстоювати їхні права і доводити правду. Особливо хочу в майбутньому захищати наших військових. Я буду це робити безоплатно, адже вони боронили нас від ворогів.
Завдяки майбутній професії, я відчуваю, що зможу зробити багато добра, борючись за права людей. І в цьому моє волонтерське покликання. Однак моє волонтерство не закінчується на цьому. Я сподіваюся, що завжди залишуся волонтеркою і допомагатиму людям і тваринам, скільки зможу. Тварини, як і люди, заслуговують на турботу і любов. Вони можуть стати помічниками і заспокійливим, тому їх потрібно рятувати і захищати.
Я хочу, щоб ми усі жили не в окупації, а у вільній мирній країні. Допомагаючи всім, я маю надію, що можу зробити внесок у створення кращого світу, де панують доброта і мир, адже живу в такому миролюбивому місті Жита й Миру. Це моя мрія, і я готова працювати над її реалізацією.
Єлізавета КРАВЧЕНКО,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учениця Ліцею №7 імені Валерія Вікторовича Бражевського міста Житомира