Я досить часто їжджу до бабусі, вона живе у селі Свірж (це Перемишлянський район Львівської області). Нещодавно у бабці на сільському кладовищі я побачила свіже поховання , це був молодий солдат Руслан Москаль , який віддав своє життя за вільну Україну . Бабуся розповіла , що це був дуже важкий похорон : було дуже багато людей , службу правили 9 священиків , приїхали побратими загиблого, їх теж було дуже багато . Плакали всі!
Тепер коли ми приходимо на кладовище , ми теж інколи молимося на його могилі .
У другої моєї бабусі, яка проживає у селі Глібовичі, є знайомий — волонтер Володимир Єдинак, він одразу став людиною , яка теж мене надихає жити гідно – так , щоб приносити користь державі і людям. Сподіваюся , що розповідь про пана Володимира надихне тих , хто читатиме про нього, замислитись про сенс власного життя. Він має машину — бус, на якому до війни возив продукти, ,ми деколи у нього щось купляли. Зараз він ще займається цим – адже людей треба годувати, але тепер з’явилися й інша потреба . Коли я їхала із села з хрещеною і дружиною пана Володимира і його жінкою, я почула що минулого тижня пан Володимир їздив на Схід . Зараз в нього майже немає вільного часу, оскільки, окрім волонтерства, він ще й ходить на роботу.
Під час війни виникає дуже велика потреба у медиках. Вони стали надзвичайно важливими як на сході, так і на Заході .Ця війна може бути не останньою в Україні, тому моя подружка Цудна Наталія не побоялася , що у майбутньому їй доведеться поїхати у район бойових дій: вона все одно поступила вчитися на медика .
І це ще не усі люди, які мене надихають. Мене надихають усі ці люди , і не тільки вони .
У світі є чимало людей, чиї вчинки мене вражають, надихають і мотивують просуватися вперед . Усі вони часто ризикують своїм життям заради того, щоб ми, цивільні люди, могли себе відчуватися спокійними та захищеними , щоб діти могли проживати своє спокійне, вільне дитинство . Тим самим наші захисники викликають у мене глибоку повагу . Притому вони не чекають за це винагороди: військові вважають своїм обов’язком захистити свою рідну землю та дітей. Волонтери та медики, у свою чергу, не є байдужими, розуміють, як важко їм на фронті, і намагаються їм допомогти, чим можуть. А наш обов’язок – співчуття та відчуття вдячності до тих , хто ризикує своїм життям за вільну Україну. Я сама їм дуже вдячна. Вічна пам’ять усім полеглим! Слава Україні !
Аліна СОХАН,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учениця Ліцею “Інтелект” Львівської міської ради