Світ, у якому живуть сучасні українські підлітки, далеко не простий. Повномасштабна війна, що триває з 2022 року, докорінно змінила наше життя, змусила подорослішати швидше, стикнутися зі страхом, болем і невизначеністю. Проте попри всі виклики, українська молодь щодня демонструє вражаючу стійкість. Тож, що допомагає нам не здаватися, знаходити сили для боротьби, взаємодіяти з іншими, вірити у власне майбутнє та майбутнє України?
Першим та найважливішим джерелом підтримки є родина. Батьки, брати, сестри, бабусі та дідусі підтримують емоційно, розділяють біль та допомагають не втрачати надію на мирне майбутнє. Саме в родинному колі я отримую віру в себе, відчуття впевненості, безпеки і любові, що є основою для психологічного здоров’я.
Багато українських сімей були змушені розлучитися через війну: хтось поїхав за кордон, хтось залишився вдома, а хтось перебуває на фронті. Я й сама пройшла через цей досвід, коли вимушена була виїхати за кордон на початку повномасштабного вторгнення і майже вся моя родина лишилася в Україні. Але навіть на відстані сім’я продовжує бути важливим джерелом сил, підтримуючи теплими словами, відеодзвінками та подарунками. Вони нагадували мені, що люблять мене та чекають повернення, що є те, заради чого варто рухатися вперед.
Дружба – це ще один міцний фундамент, що допомагає не опустити руки. У складні часи важливо мати поруч тих, хто розуміє, розділяє радість та тривогу, готовий вислухати та підтримувати без засудження. Разом набагато легше подолати навіть найбільші труднощі. Завдяки соціальним мережам, чатам, хобі і спільним інтересам підлітки знаходять нових друзів та підтримують старі зв’язки. Спілкування з однодумцями додає енергії, віри та сил рухатися далі.
Ще одним потужним джерелом стійкості є віра в ЗСУ. Українські військові – це герої нашого часу, які боронять країну та майбутнє мільйонів громадян, ризикуючи власним життям заради нашої безпеки. Для мене вони є символом незламності, сміливості, відповідальності та патріотизму. Дивлячись на українських захисників та їхні родини, я дивуюся їхній витримці та стресостійкості.
Нещодавно у моїй школі був проведений захід, на який запросили батька полеглого героя та поета Максима Кривцова. Під час його виступу було помітно, як батькові боляче розповідати про свого полеглого сина, проте він продовжував говорити про Максима, його заслуги та читати поезії. Такі люди для мене і є символом витримки та сили. Незважаючи на внутрішній біль, Олександр не дає людям забути про героя. Він видає його книги та погоджується на інтерв’ю, щоб люди пам’ятали, завдяки кому ми досі живемо у вільній країні, маємо можливість навчатися та працювати. Наші воїни та їх сім’ї і є найяскравішим прикладом незламності, відважності та сили, на яких потрібно рівнятися кожному.
Мрії – ще один життєвий орієнтир, який допомагає підліткам триматися та прагнути більшого. Незважаючи на складні обставини та умови війни, ми не перестаємо мріяти. Хтось хоче стати лікарем і рятувати життя, хтось – військовим і боронити країну, хтось мрія створити власний бізнес або займатися мистецтвом. Мрії дають силу рухатись вперед, навіть коли здається, що все марно. Вони допомагають будувати плани, вірити у власні можливості, знаходити сенс у кожному прожитому дні.
Бажання жити, працювати та навчатися в Україні може обґрунтовуватись різними факторами. Деякі залишаються тут, тому що тут сім’я. Інші – бо виросли тут та не хочуть залишати Батьківщину через страх невідомості за кордоном. Особисто я планую лишатися тут, бо бачу в Україні своє майбутнє, відчуваю гордість за свою країну, її історію, культуру та традиції. Українські військові щодня борються за те, щоб все це не зникло безслідно, щоб ворог не знищив нашу культуру та національну ідентичність. Щоб їхні зусилля та жертви не були даремними, ми всі повинні об’єднатися та діяти на благо держави. Попри всі труднощі, я бачу потенціал України, прагну розвивати її, відбудовувати та підіймати її економічно, бо кому, як не нашому поколінню, це робити?
Стійкість української молоді – це поєднання багатьох факторів: підтримки з боку родини і друзів, віри в ЗСУ, мрій про майбутнє та прагнення кращого. Ми проходимо через випробування, яких не мало б бути у житті підлітків, але не здаємося, бо знаємо: ми потрібні своїй країні, і саме від нас залежить її майбутнє. Щодня українці доводять, що незламність – не просто слово. Це сила, яка живе в серці кожного з нас.
Марія ВИШНЮК,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учениця Рівненського ліцею №12